«Я не хочу, щоб мій син пережив такий жах»
Як матір із дворічним сином евакуюються з лінії фронту на сході України
- Українська
- English
Коли дрон влучив у їхній будинок двома поверхами нижче, Руслана зрозуміла: їй із сином пора виїжджати з Краматорська. Сидячи в евакуаційному автобусі з дворічним Олексієм на руках, вона витирає сльози: покидати рідне місто та їхати в невідомість дуже важко. Але 27-річна мати-одиначка вірить, що ухвалила правильне рішення.
Стріляти почали частіше — і вночі, і вдень. Ідеш до магазину й уже не знаєш, чи це безпечно. Я сама сирота — знаю, що таке зростати без мами. І я просто не хочу, щоб мій син пережив такий жах.
Блакитноокий Олексій грається улюбленим ведмедиком, усміхається й поки не здогадується, що попереду на нього чекає довга дорога.
Туди, де буде тихо
Вулиці Краматорська дедалі більше нагадують декорації до фільму про постапокаліпсис. Уздовж центральних проспектів комунальники встановлюють бетонні трикутники, які називають «зубами дракона», й обплітають їх кільцями колючого дроту. Проходи в цих загородженнях залишають лише для пішоходів, які прямують до зупинок громадського транспорту. Над дорогами натягнуті сітки, покликані захистити машини й людей від атак дронів. Лінія фронту поступово наближається, і кілька великих міст Донецької області, підконтрольних українському уряду, дедалі частіше опиняються під ударами.
Попри це Краматорськ залишається залюдненим. За даними місцевої влади, у місті зараз живуть понад 50 тисяч осіб, зокрема майже 4 тисячі дітей. Але щодня ці цифри зменшуються. Евакуаційні автобуси вивозять із Донеччини сотні людей, які вирішили не чекати, поки війна прийде в їхній дім.
В окремих районах міста, розташованих ближче до лінії фронту, вже оголошено обов'язкову евакуацію сімей із дітьми.
Наш район ще не потрапив під евакуацію, але я не стала чекати цього моменту. Бо ще з весни відчуваю, як ситуація погіршується.
Руслана останні два місяці спить по чотири-п'ять годин через нічні обстріли та страх за життя сина.
Влучання дрона в їхню багатоповерхівку стало для жінки останньою краплею. Руслана продала свою стареньку поламану машину на запчастини, зібрала речі, взяла сина на руки та вирушила до пункту евакуації.
Із Краматорська гуманітарні організації та волонтери безкоштовно вивозять людей до безпечніших регіонів і до евакуаційного потяга, який щодня вирушає з Лозової до Львова.
Я не знаю, куди ми їдемо. В нас немає рідних чи друзів, які могли б нас прихистити. Сподіваюся, волонтери допоможуть нам знайти місце, де буде тихо й безпечно.
Почати спочатку
Автобус заповнюється родинами з дітьми, пенсіонерами та переносками, в яких жалібно нявчать коти, і вирушає в дорогу. За кілька хвилин після того, як Руслана та Олексій залишають рідне місто, Краматорськ знову опиняється під обстрілом керованими авіабомбами та артилерією. Над містом піднімається чорний дим.
Із прифронтового регіону евакуаційний автобус виїжджає довгими тунелями з протидронних сіток, оминаючи скелети автомобілів на узбіччях. Маленький Олексій дрімає в мами на руках, а жінка мріє про краще майбутнє для них обох.
Я б дуже хотіла винайняти будинок у селі, щоб можна було саджати овочі та зелень. І щоб Олексій міг гратися надворі, знайшов друзів і ріс у безпеці.
До народження сина вона працювала кухаркою-кондитеркою.
У транзитному центрі в Лозовій їх тимчасово розміщують у спільній кімнаті для родин із дітьми. Тут Руслана також отримує гуманітарні набори та оформлює грошову допомогу від ЮНІСЕФ.
ЮНІСЕФ надає багатоцільову грошову допомогу сім'ям із дітьми, які евакуюються з прифронтових районів України, щоб вони мали змогу покрити найнагальніші потреби після виїзду — сплатити за оренду житла, купити харчі та ліки, покрити інші базові витрати, пов’язані з облаштуванням у безпечнішому місці.
Я зараз у декреті. До того ж я мати-одиначка. В мене немає заощаджень чи стабільного доходу, тож для мене ця допомога дуже важлива. Вона дасть мені змогу винаймати житло для нас із сином перший час, поки я знайду роботу та влаштую Олексія до дитячого садка.
Поки жінка оформлює документи, її маленький син Олексій захоплено стрибає на ліжку в транзитному центрі. Він ще не знає, де житиме завтра. Але його мама сподівається, що місце, яке вони невдовзі назвуть домом, буде тихим і безпечним.
