«Я б дуже хотів приєднатися до збірної України з велоспорту»
Як молодіжний велоклуб на Харківщині не дає дитячим мріям згаснути попри постійну небезпеку
- Українська
- English
Золочів, що на Харківщині, розташований за 17 кілометрів від лінії фронту. Тут майже щодня чути звуки вибухів, а небо гуде від дронів. Постійна небезпека — щоденний виклик для місцевих мешканців, серед яких досі залишається чимало дітей. Частина з них — юні спортсмени місцевого велоклубу «Zolochiv Cycling Club».
Зазвичай велоспортсмени тренуються на свіжому повітрі. Але в цьому місті діти займаються спортом не на природі, а в підземному дитячому просторі, створеному за підтримки ЮНІСЕФ та фонду «Мирне небо Харкова».
Він став для дітей громади єдиним місцем, де можна відчути себе в безпеці й хоч трохи повернути собі справжнє дитинство. Тут вони мають змогу отримати психологічну підтримку, взяти участь у заняттях із арттерапії та приділити час надолуженню освітніх втрат.
Для 16-річного Миколи та його друзів це місце, де вони готуються до чергових змагань.
Хлопець захопився велоспортом ще у школі, коли зовсім малим потрапив до дитячого велоклубу.
«Тоді в мене з’явилося багато друзів, і ми почали проводити багато часу разом, зокрема на заняттях із велоспорту», — згадує він.
Повномасштабна війна розкидала друзів по різних містах. Миколі та його родині довелося виїхати до більш спокійного Богодухова. Та коли з'явилася можливість, хлопець повернувся до Золочева й одразу взявся до тренувань у клубі, який відновив роботу, щойно дозволила безпекова ситуація.
Тренування оновленого велоклубу організували на базі місцевого спортивного комплексу. Втім, радість тривала недовго: у 2023 році цей комплекс було знищено внаслідок обстрілу.
«Мене це, чесно, зламало морально, — каже Микола. — Велоспорт був невід'ємною частиною мого життя. Мені було дуже тяжко без нього».
Сьогодні через постійну дронову небезпеку тренуватися на вулиці неможливо. Віталій Садовий, заступник голови Золочівської селищної адміністрації і за сумісництвом тренер команди, не дав дітям опустити руки. Він знайшов нове приміщення, куди спершу завезли спеціальні тренувальні станки для велосипедів й самі велосипеди. Велоклуб ожив утретє.
Простір, який повертає надію
Микола мріє про велику спортивну кар'єру: виконати норматив майстра спорту України, а згодом — вийти на міжнародний рівень.
«У мене є багато кумирів серед українців, які зараз виступають у Європі й займають призові місця. Я б дуже хотів приєднатися до збірної України з велоспорту», — ділиться він.
Поєднувати навчання і спорт зараз непросто — школу в Золочеві розбомбили ще на початку війни, тож навчання перейшло в онлайн. Проте, за словами Миколи, запал не зникає: «У мене кожен день є натхнення здобути гідну освіту, піти на хорошу роботу, займатися спортом і продовжувати просто жити задля себе».
«У цьому просторі в мене є можливість не просто займатися спортом. Тут я знайшов дуже цінних для мене людей — друзів, близьких. Зараз це, можна сказати, єдине безпечне місце, де я можу з ними бачитися», — запевняє хлопець.
За спостереженнями Віталія Садового, спорт стає для дітей не просто фізичною активністю, а способом залишатися дітьми попри реалії війни:
«Спілкуючись із друзями, виїжджаючи на змагання, вони отримують задоволення. І по них видно, як у цих реаліях постійних обстрілів стан дітей змінюється — тут вони відпочивають, тут почувають себе в безпеці».
Велоклуб є свідченням того, як подібні простори допомагають юним українським спортсменам розвивати свої таланти й надихати інших дітей власним прикладом.
«Завдяки цьому простору ми маємо можливість тренувати дітей і на всеукраїнських змаганнях показувати достойні результати», — розповідає Віталій Садовий.
Безпечні простори для дітей функціонують за підтримки урядів Сполучених Штатів Америки, Швеції, Норвегії та Данії.
