Коли дім знову стає безпечним: повернення родини до надії у Вільнянську
У квітні 2026 року було влучання у п’ятиповерхівку, де живе Олена із двома синами - 15-річним Назаром та дев'ятирічним Мироном. Дах над кімнатою, де перебували діти, був пошкоджений. Обидва хлопці зазнали фізичних і психологічних травм.
- Українська
- English
“Вона насправді просто сова Настя”, - усміхається дев'ятирічний Мирон, показуючи свій малюнок з пташкою в блакитній сукні. Поруч крутиться домашній улюбленець родини - кіт Фархад, який живе в сім’ї ще з того часу, коли хлопчик навіть не народився. На полиці лежить велика енциклопедія, яку Мирон нещодавно прочитав майже за два тижні, а поруч його зошити та ігри.
Так сьогодні виглядає звичайний день у квартирі родини із Вільнянська. Кілька місяців тому все було зовсім інакше.
У квітні 2026 року було влучання у п’ятиповерхівку, де живе Олена із двома синами - 15-річним Назаром та дев'ятирічним Мироном. Дах над кімнатою, де перебували діти, був пошкоджений. Обидва хлопці зазнали фізичних і психологічних травм.
“У нас звичайна дружня родина. Я пишаюся своїми дітьми, мабуть, як і кожна матір. Вони в мене чесні, справедливі, людяні, здатні співчувати горю інших людей. До 2022 року ми жили в маленькому та затишному містечку. Після повномасштабного вторгнення все змінилося, а життя поділилося на до прильоту по нашій квартирі і після. Ми досі перебуваємо в стресі, постійно боїмося. Але нам допомагає підтримка рідних та близьких”, - говорить Олена.
Попри пережите, жінка намагається зберігати для синів нормальне життя, наскільки це можливо. Вона працює бухгалтеркою у Службі у справах дітей, Хлопці зараз перебувають на канікулах, а вечорами родина проводить час разом за спільною вечерею, виходить на прогулянку до парку, якщо дозволяє безпекова ситуація, дивиться фільми разом, навчаються. Мирон читає книжки, любить ліпити та малювати, а старший Назар займається у театральному гуртку й пише музику.
Одразу після обстрілу сім'я почала отримувати комплексну підтримку від ЮНІСЕФ та партнерської громадської організації «Відповідальні громадяни». Родині надали грошову допомогу, а також психологічний супровід і кейс-менеджмент. Саме психологічну підтримку Олена сьогодні називає однією з найважливіших.
«Після того, що сталося, нашій родині допомогло дуже багато людей. Діти особливо відчули цю підтримку. Фінансова допомога дуже важлива для нашої родини. Також до нас почали приходити психологи з громадської організації. Вони пояснювали дітям, як заспокоюватися, як опановувати себе, коли страшно. І зараз молодший син сам нагадує мені, які вправи треба робити, щоб повернути контроль над своїм життям. Це справді допомагає дітям і дорослим», - розповідає вона.
Олена переконана, що звертатися про таку допомогу не соромно, а особливо, коли мова стосується дітей.
«Матеріальна підтримка важлива, але психологічна не менш потрібна. Якщо є можливість звернутися до психолога, не варто думати, що це зайве чи не потрібне. І знайте, що незважаючи ні на що, не треба падати духом», - каже вона.
Мати навіть розглядає можливість зараз кардинально змінити професію та полишити бухгалтерію, а натомість піти навчатися на психолога. Олена каже, що зараз особливо відчула, що хоче рухати назустріч своїм мріям та бути мотиватором для своїх синів і на власному прикладі показати їм, що навчатися ніколи не пізно і завжди потрібно рухатися за покликом серця.
Попри все, що довелося пережити, родина намагається забезпечити дітям щасливе дитинство: хлопці жваво обговорюють улюблені книжки, за допомогою 3-D ручки роблять поробки та тренуються в акторстві. Мирон охоче знайомить гостей із котом Фархадом, показує свої роботи й розповідає про друзів, з якими любить гратися.
“Я зараз перехожу в 4 клас. У мене є найкращі друзі - близнюки Тимур та Рінат. Вони живуть на нашій вулиці ми з ними граємо у різні ігри. На початку було важко їх відрізнити, а зараз це вже не проблема. Мені подобається робити своїми руками різні поробки та читати книжки. Я вже прочитав всі книги, що задавали в школі на літо. Моя улюблена книжка - ось ця енциклопедія з різними науковими фактами про людей та тварин”, - охоче розповідає Мирончик.
Також він зазначає, що як і старший брат хотів би пов’язати своє життя з акторством та хоче працювати в театрі. На запитання про найбільшу мрію, хлопчик миттєво відповідає, що мріє просто про закінчення війни.
За підтримки ЮНІСЕФ реалізується комплексна програма допомоги сімʼям з дітьми, що постраждали внаслідок обстрілів, що включає грошову підтримку, кейс-менеджмент, психологічну допомогу та інші соцпослуги. Лише з початку 2026 року 231 дітей з прифронтових районів Донеччини, Дніпропетровщини та Запоріжжя зазнали фізичних та психологічних травм внаслідок війни.
