Без перерв на тривоги
Криворізькі школи повертаються до очного навчання завдяки сховищам
- Українська
- English
У Криворізькій гімназії № 33 гучно та метушливо. Одночасно тут роблять багато справ: будівельники ремонтують класи та дофарбовують стіни нового сховища, вчителі вішають нову вивіску, а учні репетирують танці до свята. Адже все треба встигнути до 1 вересня!
«Це перше вересня для нас дуже важливе, бо з цього дня докорінно зміниться життя нашого закладу. Було дуже важко навчатися дистанційно, коли вчителі не бачать дітей, а діти — вчителів. А зараз нарешті в нас є змога вийти на офлайн», — каже директорка гімназії Валентина Комісарова, поки її колеги разом із батьками та учнями прикрашають актову залу.
Цього року за парти в будівлі закладу сядуть 257 учнів гімназії № 33, а також 74 дитини з Бериславської школи, релокованої з Херсонської області.
«Це стало можливим завдяки тому, що в нас з’явилося сховище, яке було збудоване за підтримки Європейського Союзу та ЮНІСЕФ», — розповідає пані Валентина та додає, що саме велике укриття дало змогу об’єднати два навчальних заклади, а також перейти до повноцінного очного навчання, яке триватиме навіть під час повітряних тривог та блекаутів.
«Звичайно, ми дуже схвильовані. Бо востаннє ми навчалися очно ще до війни. І от нарешті ми знову всі побачимося, зможемо давати дітям знання. Бо укриття дає нам можливість захистити дітей. Для кожної родини найдорожча цінність — це здоров’я та життя дітей. І ми це розуміємо. Тому так важливо мати ці безпечні умови», — каже пані Валентина та проводить екскурсію новим сховищем.
UNICEF Ukraine
UNICEF Ukraine
У великому приміщенні ще пахне свіжим ремонтом, але вже розставлені нові парти та стільці. У сховищі облаштовані туалети, проведено інтернет та опалення, зроблено запаси води — є все для того, щоб під час тривог діти могли безпечно й комфортно продовжувати навчання.
«Школа для сина — це ковток свіжого повітря»
9-річному школяру з Кривого Рогу Давиду складно всидіти на місці. Енергійний хлопець постійно в русі. Тож навіть сьогодні, коли він прийшов із мамою до своєї школи подивитися на нове сховище, то насамперед забіг на спортивний майданчик. І лише після випробування турніків та гойдалок спустився довгими сходами під землю, щоб побачити, який вигляд матиме його клас під час тривог.
«Я вже дуже хочу до школи, бо люблю проводити час із друзями. Тут цікаво, мені допомагають, можна дізнатися щось нове й частіше бачити вчительку, а вона в нас дуже хороша. А онлайн із друзями не поспілкуєшся: просто сидиш удома сам із телефоном, а на маленькому екрані всіх погано видно», — розповідає Давид, який пішов у перший клас уже після початку війни.
Усі ці роки хлопчик навчався або онлайн, або за змішаною формою. Його мама, 39-річна Тетяна, каже, що соціальна ізоляція разом із обстрілами та постійним тиском війни погано впливають на емоційний стан сина.
«Навчання для сина почалося дуже важко. Ми ходили до школи лише на кілька годин, потім він продовжував самостійно вчитися вдома. Великого сховища в школі не було, вчителі своїми силами відремонтували підвал, і діти вчилися позмінно. Син довго адаптовувався до такого ритму. А потім почалися онлайн, блекаути й постійні тривоги — і це вже не було нормальним навчанням».
Заради того, щоб бути під час обстрілів поруч з дітьми — Давидом та його молодшою сестрою — жінка залишила роботу бухгалтерки. Весь минулий рік Тетяна допомагала синові з уроками, які він пропускав через відключення світла та поганий зв’язок.
Кривий Ріг — промислове місто на півдні Дніпропетровської області та одне з найближчих до фронту великих міст України. Від лінії бойових дій його відділяє приблизно 50 кілометрів. Тож повітряні тривоги тут можуть лунати кілька разів на день, а родини часто мають лише кілька хвилин, щоб дістатися укриття.
Навіть учора Давіду довелося ховатися в магазині біля дому, коли над їхнім районом пролітав дрон.
«Я тривожна мама. І коли дитині треба йти до школи та починається тривога, я просто не знаю, що робити. Бо якщо ми лишаємося вдома, то це теж небезпечно. “Правило двох стін” більше не працює, коли по місту летять ракети чи авіабомби. Для наших дітей головне — безпека. Тому, коли дитина перебуває в школі й може спуститися в укриття, моє серце спокійне», — зізнається Тетяна та додає, що дуже чекала на будівництво й відкриття повноцінного шкільного сховища.
Ще на початку війни в місті закрилися багато гуртків та спортивних секцій. А відпускати сина самого гуляти з друзями Тетяна боїться через постійні обстріли. Тож для Давида та його однолітків школа стала одним із небагатьох місць, де вони можуть регулярно бачитися й спілкуватися.
«Школа для сина — це ковток свіжого повітря. Це його розвиток і поштовх рухатися далі. Тут вони обмінюються своїми дитячими новинами: хто що дізнався, хто де побував. І це викликає в нього цікавість: він хоче спробувати щось нове, отримати якісь навички».
«У школі ми почуваємося як удома»
Якщо для Давида Криворізька гімназія № 33 — уже добре знайоме місце, яке він встиг полюбити, то для школярів із Херсонщини вона тільки готується відкрити свої двері. Цього року завдяки великому сховищу у приміщенні гімназії зможе очно запрацювати релокована школа з Берислава.
Берислав — невелике місто на правому березі Дніпра в Херсонській області, яке фактично опинилося на лінії фронту. Більшість будинків, шкіл, лікарень та магазинів у ньому знищено. Берислав входить до зони обов’язкової евакуації родин із дітьми.
Багато родин із Берислава переїхали саме до Кривого Рогу — найближчого великого та відносно безпечного міста.
«Ми з дітьми виїжджали сюди на місяць — пересидіти обстріли. І от живемо тут уже чотири роки», — каже мама 13-річного Данила та 6-річної Аліни Ірина.
Усі ці чотири роки діти щодня згадують дім, річку, на яку ходили купатися, свої іграшки, школу, до якої ходив Данило і згодом мала піти Аліна.
«Діти пережили бої, бачили танки на вулицях, пережили час, коли в місті не було ані продуктів, ані води. Тому, коли ми переїхали до Кривого Рогу, вирішили не змінювати Дані школу, а залишили його на онлайн-навчанні у своїй. Бо для нього й так було забагато стресу: він втратив дім, друзів, втратив усе», — пояснює Ірина.
Новина про те, що Бериславська школа запрацює очно у Кривому Розі, стала для родини неймовірно радісною. Тепер Данило піде у восьмий клас, а Аліна — у перший до тієї самої школи. Дітей навіть навчатимуть ті самі вчителі, які колись навчали їхню маму Ірину.
Більше за маму радіє хіба що Данило. Минулого року хлопець зрозумів, що у старших класах йому потрібно переходити з онлайн-навчання на очне, щоб підтягнути важливі предмети, знання з яких просіли за останні роки.
«До війни я добре вчився, був відмінником, а на онлайні оцінки стали гіршими. І, звичайно, мені значно легше вийти на очне навчання у своїй школі, бо тут мої вчителі, мої друзі, я всіх знаю. І класно, що тут є сховище — ми зможемо навчатися навіть під час тривог. Думаю, що зможу підтягнути знання».
Сьогодні ця школа — одна з небагатьох ниточок, що пов’язують родину із втраченим домом.
«Коли ми сьогодні прийшли до школи, побачили своїх учителів, Даня побачив своїх друзів, у нас було відчуття, ніби ми побували вдома», — емоційно каже Ірина, яка зголосилася допомогти облаштовувати нові класи і в самому приміщенні гімназії, і у сховищі.
ЮНІСЕФ підтримує впровадження очного навчання скрізь, де це можливо, оскільки онлайн-освіта не може замінити живого спілкування.
За фінансової підтримки ЄС та урядів Кореї, Норвегії й Іспанії, а також Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) через Німецький банк розвитку (KfW) з 2022 року ЮНІСЕФ відновив укриття у 192 школах і дитячих садках. Усі сховища, створені за підтримки ЮНІСЕФ, є дружніми до дітей. Це безпечні простори, сприятливі для навчання. У 2026 році ще 75 укриття відновлюють за підтримки ЄС, урядів Німеччини та Іспанії.
