Місто живе, поки в ньому є вода
«В нас у місті сітки, бо по трасах літають дрони. Вони полюють на машини, на автобуси. Тому й ставлять сітки, щоб дрони не залітали на дороги. Сітки нас захищають», — каже Сашко майже зовсім по-дорослому.
- Українська
- English
Це реалії його дитинства у воєнний час.
Цього літа лінія фронту ще більше наблизилася до Слов’янська — тепер до неї залишається якихось 10–15 кілометрів. Для Сашка та інших дітей, які живуть тут, це означає безсонні ночі, нестабільний доступ до води, зв’язку, медичної допомоги та навіть звичайних літніх розваг.
Найважче бачити, як руйнується рідне місто, як виїжджають люди, яких знав усе життя. Ми поки що залишаємося через літніх родичів і тварин. Але я бачу, як війна забирає у моїх синів дитинство. Вони майже весь час проводять удома, майже не спілкуються з однолітками. До того ж у нас часто немає електрики, а також трапляються перебої з водою та мобільним зв’язком
Міська влада та комунальники, попри постійні обстріли й спекотне літо, намагаються забезпечити жителів міста хоча б стабільним доступом до води. Зараз у Слов’янську за підтримки ЮНІСЕФ реалізується проєкт із будівництва нового водогону, який має значно покращити водопостачання для місцевих жителів. Два інших водогони, що забезпечують місто водою, регулярно зазнають пошкоджень і потребують ремонту.
Місто, де все ще живуть діти
Коли води немає, Сашко допомагає мамі набрати її або в колодязі у приватному секторі, або, як сьогодні, у пункті незламності з великих синіх пластикових ємностей. У межах спільного проєкту ЮНІСЕФ та «Словміськводоканалу» ці резервуари регулярно наповнюють чистою питною водою для жителів міста.
Ми з братом розподілили обов’язки: я приношу воду, а він миє посуд. А мама гріє воду й пере речі в тазику, якщо немає світла
Через загрозу обстрілів, руйнувань та завалів родина нещодавно переїхала з п’ятого поверху багатоповерхівки до приватного будинку. Тут діти мають більше простору для ігор і спілкування з домашніми тваринами.
А ще у вільний час я малюю озера Словкурорту, красиву блакитну воду. Я дуже сумую за озерами. Тепер ходити туди не можна, купатися небезпечно. Якось я був на пляжі, аж тут летять дрони! Ми з братом сховалися за будинком, а коли стало безпечно, побігли додому
Словкурорт — один із найстаріших грязьових курортів України. Та тепер він закритий для відвідувачів. Місто намагається втриматися біля лінії фронту, тож курортний сезон тут більше неможливий. Великі таблички навколо водойм попереджають про небезпеку.
Щодо ситуації в місті… Поки ми з вами говорили, по місту прилетіли три керовані авіабомби. Тому ситуація погіршується. Збільшується кількість обстрілів, а в місто дедалі частіше залітають дрони
Водночас очільник міста розповідає, що комунальники продовжують підтримувати життя Слов'янська. Навіть зараз у центрі міста, куди у квітні влучила півторатонна авіабомба, тривають ремонтні роботи.
У Слов'янській громаді зараз проживають 39 тисяч людей, із них три тисячі — це діти. Є райони, де вже оголошено обов’язкову евакуацію сімей із дітьми. Люди дійсно виїжджають. Але в місті все ще залишається багато сімей із дітьми. Тому працюють комунальні служби, лікарня, банківська система. Всі послуги надаються. Життя триває
Альтернативний водогін
Поки Сашко наповнює пляшки на пункті роздачі води, на околиці Слов’янська кипить робота. Тут риють траншеї та прокладають труби, щоб уже наступного місяця хлопець і сотні інших родин у місті більше не стикалися з нестачею води.
У місті залишається дуже багато людей, а перебої з водопостачанням не дають нам можливості безперебійно забезпечувати їх водою. Саме тому разом із ЮНІСЕФ ми будуємо цей альтернативний водозабір. Він дасть змогу забезпечувати людей чистою питною водою
Частину робочої техніки комунальники були змушені обварити металевими сітками, щоб захистити її від атак дронів.
Безпеку тут не може гарантувати ніхто. Але ми будемо працювати, поки людям це потрібно. Бо поки в місті є люди, Слов’янськ житиме. А для цього мають бути вода і світло
Поки є дім
Повернувшись з мамою додому, Сашко насамперед наливає воду в миски для своїх домашніх тварин.
«Я тут живу з кішкою, двома котами, папугою та великим псом. Я дуже дружу з папугою Жорою», — каже усміхнений хлопчик, який мріє колись стати космонавтом і побачити Землю з космосу.
Його мама Марія, з одного боку, радіє, що сини так люблять тварин, а з іншого — переживає через можливу евакуацію.
Ситуація цього літа погіршилася. Раніше не було дронів і КАБів, а тепер з’явилися нові види озброєння і це все летить по нас. Якщо наш район потрапить під обов’язкову евакуацію, звичайно, будемо виїжджати. Для всіх це буде дуже важко: доведеться залишати роботу, дім, вивозити літню маму, дітей і тварин
Спостерігаючи, як Сашко грається з братом, вона найбільше мріє про те, щоб війна не забрала у її синів дитинство й дім.
ЮНІСЕФ допомагає відновлювати та покращувати системи водопостачання у прифронтових районах за підтримки таких партнерів, як Європейський Союз, урядів Великої Британії та Сполучених Штатів, а також у взаємодії з місцевими органами влади та водоканалами, щоб забезпечити та захистити право дітей на безпечну воду та санітарію.
