За парту з друзями

Минулого року 16-річний Артем став президентом свого ліцею. Він виграв вибори з великим відривом від конкурентів — за нього проголосували 60% школярів. За цей рік хлопець створив шкільний сайт, організував спортивні змагання та підтягнув свої оцінки з математики. «Та головне — я знайшов друзів і став частиною дружного колективу ліцею», — говорить не за віком серйозний Артем, сидячи на лавочці в тінистому парку Полтави. У Центральну Україну він переїхав з прифронтового Харкова і тепер радіє можливості гуляти та навчатися у більш безпечних умовах.

Артем вважає, що всі його здобутки минулого навчального року стали можливими завдяки переходу на офлайн-навчання. Через війну хлопцеві довелося змінювати школи та форми навчання, тож тепер він може порівнювати. 

«Я маю досвід онлайну у двох різних школах, досвід офлайну та досвід змішаної форми навчання. Впевнено можу сказати, що нічого не замінить живе спілкування й знання, отримані очно».

Тривоги та ізоляція

Коли Артем думає про те, як повномасштабна війна змінила його життя, він уявляє яскраву картинку дитинства, яку вмить перекреслили чорним маркером. 

«У мене було все: гарний дім, школа, яка мені дуже подобалася. Були друзі, було повноцінне життя. А потім по Харкову почали стріляти, і все змінилося».

Нищівні ракетні обстріли змусили його родину ухвалити рішення про евакуацію до Полтави. Перший рік після переїзду хлопець почувався збентеженим, адже все було для нього новим: нове місто, новий дім та нове оточення. Все це сильно вплинуло на ментальний стан Артема. 

«Ми жили на Салтівці. Це район Харкова, який найбільше постраждав від обстрілів. Багато шкіл було розбито, снаряди падали поряд із моєю. Для мене це був дуже великий стрес. Я відчував дискомфорт і не був готовий одразу змінювати школу. Було дуже страшно все починати заново», — зізнається хлопець і додає, що в дев’ятому класі він вчився онлайн спочатку у своїй харківській школі, а потім у полтавській.

Але в десятому класі Артем вирішив навчатися офлайн у полтавському ліцеї «Лідер». Хлопець зрозумів, що за час онлайн-навчання його знання з математики дуже просіли. Та й моральний стан не поліпшувався через брак спілкування з однолітками. Батьки Артема підтримали його рішення, адже два останніх роки школи важливі для майбутнього вступу до вишу. 

Вибір

«Я вирішив, що час рухатися далі, і жодного дня не пошкодував через це рішення. Це був на 100% правильний вибір. Бо я зараз можу навчатися офлайн у гарному колективі з гарними вчителями в гарній школі», — усміхається Артем та пропонує провести екскурсію своїм ліцеєм, куди зайшов на канікулах, щоб узяти підручники.

Ця будівля за рік стала для хлопця другим домом, місцем, яке стабілізує його життя посеред повітряних тривог та небезпек війни.

«Я навчаюся в математичному класі, і в мене дев’ять уроків математики на тиждень, тобто це в середньому по два уроки на день. І зараз, у старших класах, дуже-дуже складно. Я б не хотів проходити такий важкий період онлайн».

Заповнити прогалини у знаннях у ліцеї допомагають заняття з надолуження освітніх втрат, організовані ЮНІСЕФ. З минулої осені діти різних вікових груп — з третього до десятого класів — мають можливість два рази на тиждень відвідувати уроки математики та української мови. «Це гарний варіант для тих, хто не має можливості займатися з репетитором. Бо особисте пояснення вчителя — це найкращий спосіб зрозуміти складний матеріал», — впевнений хлопець.

Він каже, що шкільні активності покращують йому настрій. «Я пам'ятаю свій емоційний стан на початку війни, коли в день було по 15 тривог. Зараз, у Полтаві, вже зовсім інакше: я почуваюся тут безпечніше», — зізнається Артем і додає, що мріє здобувати вищу освіту в Європі та подорожувати світом. 

Джерело позитивних емоцій

Минулого року в Полтавській гімназії № 7 був тиждень самоврядування. І на кілька днів учні старших класів зайняли місце вчителів. Тоді 14-річна Поліна стала вчителькою географії та англійської. І цей досвід допоміг дівчині обрати майбутню професію.

«Мені сподобалося працювати з дітьми. Я взагалі дуже люблю дітей. І мені сподобалося ділитися своїми знаннями. Після того я почала замислюватися про те, щоб стати вчителем».

 Дівчина додає, що таке важливе для її майбутнього відкриття вона зробила завдяки тому, що навчається в Полтаві на змішаній формі навчання.  

«Думаю, що онлайн такий тиждень самоврядування взагалі був би неможливий. І якби це було онлайн, це точно не викликало б таких емоцій», — впевнена вона.

Родина Поліни переїхала у Полтаву, тікаючи від активних бойових дій у рідному місті Куп’янську Харківської області. Спочатку дівчина навчалася в українській школі онлайн, та потім мама Поліни наполягла, щоб дочка отримувала знання очно. Тож родина переїхала до Полтави.

«Як почалася війна, навчання в моєму місті зупинилося. А тут у мене є можливість навчатися тиждень онлайн і тиждень очно. Офлайн я завжди можу запитати вчителя все, що не зрозуміло, щось відпрацювати». 

Школярка захоплюється танцями та вивченням іноземних мов. Головною перевагою очного навчання і Поліна, і Артем називають живе спілкування.

«І коли ти в суспільстві, тобі, можливо, легше переживати війну. Бувають моменти, коли настрій зникає надовго. І тоді потрібно просто перебувати в суспільстві. Бо у школі завжди стається щось цікаве», — усміхається майбутня вчителька Поліна.

Полтавський ліцей № 6 «Лідер» та Полтавська гімназія № 7, де навчаються Артем і Поліна, співпрацюють із Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ). В обох освітніх закладах реалізується програма з надолуження освітніх втрат. Уже понад 35 000 школярів відвідали такі заняття, проведені ЮНІСЕФ та партнерами завдяки фінансуванню Європейського Союзу, Глобального партнерства в галузі освіти (GPE), урядів Люксембургу, Німеччини, Норвегії, Японії. Спершу українські діти змушені були навчатися дистанційно через пандемію COVID-19, згодом очному навчанню завадили бойові дії, повітряні тривоги й перебування в укриттях, відсутність електроенергії та нестабільний психологічний стан.