Коли дім зруйновано, час будувати нову надію
Мобільні команди ЮНІСЕФ підтримують українські родини, які через війну втратили домівки, та допомагають відновити відчуття безпеки та нормального життя.
- Українська
- English
Ніч, що забрала дім
Того вечора Інна, закінчивши з приготуванням їжі на наступний день, дивилася новини. Інформація про можливі нічні обстріли змусила її попередити дітей, щоб вони були готові в будь-яку хвилину бігти до укриття.
«Максим не завжди хотів йти до укриття. Він, як це властиво підліткам, казав, щоб ми із Софією йшли, а він залишиться в коридорі. Цього разу я сказала: "Ні, ти йдеш з нами"», — пригадує Інна.
Коли пролунала тривога, родина пішла до сховища. Довго сиділи в підвалі школи, де мобільного зв'язку майже не було. Софія заснула на стільці від втоми. Незабаром почули повідомлення про відміну тривоги та вийшли надвір подихати свіжим повітрям. Потім знову почалася загроза, і всі повернулися до укриття. Аж раптом пролунав надзвичайно гучний вибух, все навкруги здригнулося.
«Мені здавалося, що влучило прямо в цю школу, бо в там у підвалі ніколи не було нічого чутно. А тут ми всі відчули дуже гучний вибух», — описує Інна ту мить.
За декілька хвилин прийшла їхня сусідка зі страшною новиною: квартири Інни більше немає.
Пошуки серед руїн
Внаслідок обстрілу найбільше постраждала квартира сусіда, який загинув. Три квартири, серед них і помешкання Інни, перетворилися на купу з каміння та уламків.
«Я хотіла бігти, бо в мене там кіт. Рятувальник запитав, де ванна, а я не розуміла зовсім, де я. Я не розуміла, чи я у своїй квартирі, чи в сусідській», — розповідає жінка.
Діти поїхали до родичів, а Інна залишилася шукати кота. Коли їй зателефонував чоловік та запитав, чи вони вже вдома, довелося йому повідомити, що дому більше немає.
Через годину рятувальник на ім'я Олександр знайшов живого кота Вегаса під завалами ванної кімнати.
Спорт як опора
17-річний Максим з другого класу займається баскетболом. Юнак сприймав усе, що відбувалося, напрочуд стійко. Коли родину пустили до зруйнованої квартири, він першим ділом почав шукати серед каміння свої спортивні нагороди.
«Це не пафос. Це важливо для мене. Я сім років займаюся баскетболом, і ці медалі — частина мене. Якраз на випускний нам потрібно було принести всі медалі, тому вони були в коробочці, а не на стіні», — пояснює хлопець.
Попри стрес Максим успішно склав національний мультипредметний тест та вступив одразу до двох закладів вищої освіти — на економічну спеціальність та на тренера з баскетболу.
«В найближчих планах добре вчитися в університеті. Я отримав державний грант на навчання в розмірі 25 тисяч гривень на рік. Хотілося б перейти на бюджет до другого курсу», — ділиться сподіваннями Максим.
Дев'ятирічна Софія, яка перейшла до четвертого класу, займається черлідингом. Вона мріє стати стюардесою. Дівчинка найбільше переживала за домашнього улюбленця.
«Я дуже злякалася, коли не могли знайти котика. Я не могла заснути, плакала. Коли мама його привезла додому, я ще більше хотіла плакати, бо була дуже рада», — розповідає Софія.
Робота з мобільною командою ЮНІСЕФ
Наступного ранку до родини завітала мобільна команда ЮНІСЕФ та БФ «Вітри змін», яка регулярно виїжджає до постраждалих унаслідок обстрілів. Психологиня Наталія та кейс-менеджерка Альона надали усім членам сім’ї комплексну підтримку.
Наталія розповідає про роботу команди так: «Саме в той день після атаки ми надали першу психологічну допомогу дітям, щоб повернути хоча б мінімальне відчуття безпеки. Вони були дезорієнтовані, не почувалися в безпеці — вони були у відчаї». З дітьми провели бесіду про їхні почуття та емоції, пояснили, що це нормально — відчувати страх після пережитого. З мамою Інною психологиня обговорила, на що варто звернути увагу у стані дітей, які можуть бути реакції та як довго вони можуть тривати.
«Діти емоційно стабільні. Вони обидва спортсмени, тож у них є певний рівень загартованості», — зауважує Наталія.
В межах кейс-менеджменту Альона закупила речі першої необхідності для родини. «У сімʼї не залишилося навіть дитячого одягу. Ми поїхали до магазину й закупили одяг. Також надали постільну білизну, засоби гігієни, гуманітарні набори», — згадує фахівчиня.
Наталія поділилася важливими рекомендаціями для батьків, чиї діти пережили травматичні події. «Увагу потрібно звернути на те, що перший час після такого стресу діти можуть бути збудженими або, навпаки, загальмованими. Кожна психіка реагує індивідуально. Такий стан може тривати від двох тижнів до півтора місяця», — пояснює вона.
За словами психологині, особливо важливо підтримувати режим. «Батькам необхідно підтримувати постійні щоденні ритуали. Це повертає дітям відчуття контролю над ситуацією. Має бути час, коли вони прокидаються, йдуть до ванної кімнати, годують домашнього улюбленця або допомагають мамі. Вони повинні знати, що це їхній обов'язок», — запевняє Наталія.
Підтримка громади та нове життя
Окрім допомоги від мобільної команди ЮНІСЕФ та БФ «Вітри змін», родину підтримала шкільна спільнота. Однокласники Софії допомогли зібрати дівчинку до школи — купили рюкзак, зошити, ручки, папки та шкільну форму. «Я пишаюся нами, українцями. Вони Соню зібрали повністю до школи», — з гордістю розповідає Інна.
Сьогодні родина планує орендувати нове житло в Одесі, щоб Софії було зручно ходити до школи. Дівчинка повертається до тренувань з черлідингу, а Максим адаптується до навчання в університеті.
Психолог Наталія підтримує з родиною постійний контакт.
«На той момент, коли в тебе розбите серце, дуже важлива допомога. Я відчула, що ми не самі, що ми впораємося, що все буде добре», — підсумовує Інна.
Кіт Вегас, якому вісім років, повністю оговтався після стресу. «Я досі у шоці, як він вижив. Він у нас мудрий. Тому він вижив і виживатиме далі», — усміхається Софія.
ЮНІСЕФ продовжує підтримувати українські родини, надаючи комплексну допомогу — від психологічної підтримки до забезпечення найнеобхіднішим, — щоб діти та батьки змогли відновити відчуття стабільності та віру в майбутнє.
