Там, де безпечно перечікувати
Чотири роки роботи точки «Спільно» на львівському залізничному вокзалі
- Українська
- English
Минуло чотири роки з початку повномасштабної війни в Україні. Чотири роки переміщень, дитинства на паузі й невизначеності для родин, які вимушено подорожують у пошуках безпеки.
У березні 2022 року на тлі цієї невизначеності у приміщенні львівського залізничного вокзалу відкрилася простора, світла та тепла кімната, де діти можуть просто бути дітьми.
У 2022–2024 роках точки «Спільно» по всій країні прийняли понад три мільйони юних відвідувачів. Їх усі об’єднала одна ідея: право кожної дитини на безпеку та гру має бути захищене, особливо під час війни.
Назва простору символічна: це безпечне місце, яке об’єднує дітей і родини з різних куточків України.
Точки «Спільно» на вокзалах були створені ЮНІСЕФ спільно з «Укрзалізницею» на початку повномасштабної війни. Поки триває війна, «Спільно» на львівському залізничному вокзалі щодня виконує свою місію — приймає родини, які евакуюються, повертаються додому або просто скористалися залізницею, що зараз працює на межі можливостей.
Сьогодні Львів — один із найважливіших транзитних вузлів в Україні. Поїзди часто затримуються, маршрути можуть змінюватися з міркувань безпеки, а зимові відключення електроенергії ускладнюють роботу перевізникам. Родини можуть чекати на пересадку шість, вісім, а то й десять годин. Дехто прибуває о п’ятій ранку й залишається тут на пів дня. Хтось прямує за кордон, а хтось повертається до міст, які перебувають під обстрілами. Багато хто ще не знає, де проведе наступну ніч. Для всіх них точка «Спільно» пропонує те, що не часто зустрінеш на вокзалах, а саме місце, де можна спокійно перепочити.
«Ми хочемо, щоб вони раділи, а не лякалися»
Юлія, адміністраторка точки «Спільно», розвішує паперові сердечка у фотозоні до Дня Святого Валентина. Сюди діти біжать одразу, щоб попозувати на фоні декорацій. Це одна з багатьох сезонних інсталяцій, які команда створює протягом року.
«24 лютого 2022 року я працювала в лікарні. Сирени загули, коли операція тривала. Ми дивом встигли її завершити. Додому я бігла під звуки тривоги, телефонувала дочці — казала приготувати ліки, набрати воду. Ніхто не знав, як правильно діяти. Було страшно», — згадує Юлія.
За два роки, у 2024-му, вона побачила оголошення про роботу і приєдналася до команди точки. Робота, зізнається Юлія, непроста. Але жінка продовжує з усмішкою: «Діти заходять, бачать іграшки — і в їхніх очах одразу з’являється радість. Батьки нарешті видихають. А інколи й самі приєднуються до гри. Ти відчуваєш, що даєш їм трішки нормального життя».
Її колега Катерина працює у просторі ще довше. Вона розповідає, що нещодавно група з 15 дівчат поверталася з танцювальних змагань і провела у точці «Спільно» кілька годин — вони гралися, заряджали телефони та відпочивали. Дівчата прямували до Києва, де зараз часті й тривалі відключення світла. Для багатьох з них це був єдиний теплий та повністю освітлений простір, який вони бачили за всю подорож.
Родини, які приїжджають зі сходу України, часто дуже виснажені. Дехто плаче, розповідаючи про пережите. Юлія додає, що діти з прифронтових міст інколи здригаються, коли над дитячим простором проїжджає поїзд, бо сприймають гуркіт за повітряну тривогу.
Родини
Яна з 10-річною Лізою та 8-річним Тихоном
Родина прямує назад до Києва після кількох днів, проведених у Львові — перших без відключень електроенергії за багато місяців.
«Удома світло вимикають на 12 годин, інколи навіть на цілу добу. Взимку це дуже складно. Діти вже сприймають це як норму — вони народилися під час пандемії COVID-19 і не пам’ятають стабільності», — говорить Яна.
Розташовані на багатьох залізничних вокзалах України точки «Спільно» — це не просто місце зупинки чи прибуття для дітей. Це також комфортний початок довгої подорожі. У точці «Спільно» на Київському вокзалі діти одразу побігли до настільного футболу, бізіборду та ігор. Яна згадує їхнє перебування в Польщі у 2022 році, де вони отримали підтримку ЮНІСЕФ, зокрема грошову.
«Ми могли залишитися за кордоном. Але вирішили повернутися. Тут, у Львові, спокійніше, ніж у Києві. Іноді ми навіть замислюємося про те, щоб переїхати сюди», — зізнається вона.
Алла та її 7-річний син Ростислав, які повертаються до Нікополя
Родина повертається додому після відвідин Німеччини. Позаду частина довгої подорожі з багатьма пересадками. Вони добре знають точку «Спільно» у Львові: вперше зайшли сюди два роки тому, а цього разу Ростик сам попросив завітати у простір знову.
Їхнє рідне місто залишається одним із найнебезпечніших для дітей в Україні. Нікополь постійно потрапляє під обстріли. Школи в місті не працюють в очному форматі, тож діти змушені навчатися онлайн — і лише в безпечних укриттях.
«Ростик у другому класі. Його старший брат Ярослав, якому 15, теж навчається вдома. У школах надто небезпечно», — каже Алла.
У Нікополі Ростислав щопонеділка відвідує дружній до дитини простір, який підтримує ЮНІСЕФ. Це одне з небагатьох місць, де діти можуть безпечно зустрічатися, навчатися та спілкуватися.
У Нікополі після обстрілів електрика часто зникає на день-два. Генератори та лампи стали частиною побуту родин.
Натомість у точці «Спільно», світло є завжди. Ростик одразу біжить до настільного футболу, а потім — до карткової гри «UNO». «Прямо як у Німеччині», — каже він, зручно вмощуючись грати разом із Роксоланою, ще однією адміністраторкою. Його мама Алла тим часом тримає в руках чашку гарячого чаю, який запропонували їй співробітниці простору.
«У такі моменти особливо цінуєш, що є таке місце. Тут можна перепочити, видихнути, зібратися з думками. Дітям потрібен спокій. Потрібен контакт із іншими. Їм потрібно відчувати себе в безпеці», — запевняє вона.
Аня та її дворічна донька Аліна
Аня з маленькою Аліною повертаються з Латвії, де мешкають батьки жінки, до Харківської області. Їхній поїзд відправляється о 15:00, але до Львова вони прибули вже об 11:00 і весь цей час проводять у точці «Спільно».
«Аліні тут дуже подобається. Вона постійно грається», — пояснює Аня.
Вони тут не вперше — дізналися про простір кілька місяців тому, коли хтось на вокзалі підказав їм дорогу.
«Коли ми вперше сюди завітали, Аліна ще була в підгузку. І ми опинилися в теплому й чистому місці, де я могла її переодягнути. Це тоді дуже багато для нас значило. Якби цю точку закрили, ми б дуже засмутилися. Тут завжди запропонують чай, воду, тепле ставлення. Просто сидіти на вокзалі незручно — а тут… тут ми почуваємося як удома», — говорить Аня.
Подорож із маленькою дитиною виснажує, а вдома ситуація залишається нестабільною. У їхньому місті електрику часто подають лише на дві-три години на добу. Деколи «прилітає» небезпечно близько.
Аліна народилася в Латвії, але родина повернулася до України. «Цього разу ми гостювали місяць. Але навіть коли небезпечно, дім є дім. Наші люди, наша мова — все рідне», — каже Аня.
Поки триває війна, дітям потрібні безпечні простори в дорозі
Зима 2025–2026 років стала однією з найважчих за останні роки. По всій Україні родини пережили хвилі ударів по критичній цивільній інфраструктурі, внаслідок яких домівки залишалися без опалення, води чи електроенергії багато годин, а інколи й кілька діб.
Подорожі сьогодні виснажують більше, ніж будь-коли від початку повномасштабної війни. Родини можуть годинами, а часом і цілу добу чекати в холодних залах, переповнених коридорах або прямо на підлозі вокзалу.
Багато дітей виснажені тривалими поїздками та безсонними ночами — на додачу до років життя у тривозі під постійними загрозами.
Та на кожному довгому маршруті — від Нікополя до Києва, від Латвії до Львова — простори «Спільно» стають прихистком — місцем, де діти та родини можуть зупинитися, перепочити, видихнути й зібратися з силами перед наступним етапом своєї подорожі.
___
Точка «Спільно» на львівському залізничному вокзалі підтримується урядом Норвегії через Програму підтримки України Нансена.
