ЮНІСЕФ опікується умовами для дистанційних занять школярів

Востаннє Дарина та Антон були у школі за день до початку повномасштабної війни. Їхня школа в селі Шевченковому була сильно пошкоджена внаслідок обстрілів: у будівлі обвалився дах, вибило вікна та двері. Тривалий час споруда залишалася без покрівлі, тож стіни у класах вкрилися пліснявою. Вже два роки її учні відвідують заняття лише дистанційно. Щоб зробити онлайн-навчання більш комфортним для школярів, ЮНІСЕФ надав їм спеціальні набори для занять удома. Брат та сестра тепер мають зручну настільну лампу, павербанк та багато чого іншого.

На початку повномасштабної війни село Шевченкове Миколаївської області опинилося на лінії зіткнення. У громаді повністю зруйновані три школи та дитячий садок. На всю Шевченківську громаду є лише одне укриття, але й воно потребує ремонту. Зараз усі навчальні заклади тут працюють дистанційно.

«В мене в кабінеті залишився календарик, відкритий на даті 23 лютого 2022 року. Це останній день, коли діти приходили до ліцею. Дитячі речі висять у школі ще з того дня, по них так ніхто й не прийшов», — розповідає директор Шевченківського ліцею Ольга Миколаївна. 

Сьогодні у школі вже полагодили дах та замінили вікна, але повернутися за парти учні зможуть ще нескоро. Будівля потребує внутрішнього ремонту, вона досі знеструмлена та не опалюється. Поки діти займаються дистанційно, для учнів 1-11 класів Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) за підтримки Європейського Союзу та Національного комітету Німеччини передав набори для навчання вдома: в рюкзаку є настільна LED-лампа, павербанк, ліхтарик, термос, канцелярське приладдя, підставка під підручник чи планшет та світловідбивальний жилет. ЮНІСЕФ доставив 8800 наборів для школярів Запорізької, Харківської, Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, щоб забезпечити їх необхідними девайсами, які полегшують доступ до онлайн-освіти, ускладнений через війну. 

«Старші діти звикли до онлайну, молодшим складніше, але всі хочуть повернутися до школи», — говорить Ольга Миколаївна. Освітянка згадує, як на початку війни її родина ховалася в підвалі сусідського будинку з обіду й до самого ранку, по 12 годин, аж допоки обстріли не вщухали. 

Зараз у селі трапляються перебої з інтернетом, особливо якщо неподалік Шевченкового стаються атаки. 

Дарині дев’ять років. Вона вчиться у 4 класі та планує стати тренеркою з танців. Дівчинка навчається зі смартфона, фотографує домашнє завдання в зошиті та надсилає його вчительці. «Іноді зникає інтернет. Таке може бути два рази на тиждень. Буває, посеред заняття розряджається телефон», — зізнається Дарина. 

Її 16-річний брат Антон вчиться в 10 класі, також дистанційно. Більшість однокласників хлопця поїхали з села. Сам Антон поки не будує планів на майбутнє. «Я не знаю, ким я хочу стати, тому що не можу планувати. Я не знаю, що буде завтра та де я буду. Востаннє я був у школі у восьмому класі, два роки тому, тому я і не знаю, що хочу робити; у душі я досі восьмикласник», — каже Антон.

«Діти звикли до живого спілкування, до вчителів, уроків, перерв та заходів. Потім стався ковід, далі війна. Бажання вчитися — нульове. Коли вони ходили до школи, була гарна успішність, бажання, мотивація. Зараз нічого з цього», — говорить їхня мама Марина. 

Після однієї з постійних атак на Миколаївську область родина виїхала до Польщі. За кордоном діти паралельно вчилися в українській школі дистанційно та відвідували очно польську. Тим часом унаслідок обстрілу було пошкоджено їхній будинок у рідному  Шевченковому — зламано дах та вибито вікна, оселю частково підтопило.

«Ми виїжджали на тиждень, а пробули за кордоном сім місяців. Повернулися, але руки опустилися: нічого робити не хотілося, навіть валізи не розбирали, жили в одній кімнаті. Поступово почали все приводити до ладу, але досі є страх — ніхто не знає, як воно буде завтра», — ділиться Марина. 

Продовжувати ремонт родина планує тоді, коли закінчиться війна.