Яскраві моменти в темні часи: історія дітей із Запорізької області

«Мамо, мамо, коли ми вже підемо в дитячий садочок?» — весь ранок навперебивки  запитували Вікторія та Артем у своєї мами Ірини. Дні, коли шестирічні двійнята відвідують дошкільні заняття, завжди радісні й особливі. Тому Вікторія попросила маму зробити їй гарні високі хвостики, а Артем — допомогти з малюнком, який він сьогодні покаже виховательці.

Через складну безпекову ситуацію дитячий садок у селі Петропіль Запорізької області не працює вже три роки. Але завдяки ЮНІСЕФ та Асоціації вихователів дошкільної освіти з минулого року малюки мають змогу двічі на тиждень по дві години відвідувати розвивальні заняття в місцевому освітньому закладі. 

Ці зустрічі стали для дошкільнят Петропілля розрадою, можливістю для соціалізації та фактором стабільності посеред повітряних тривог та ізоляції, спричинених війною.

«Після цих занять я бачу в дітях позитивні зміни: вони почали більше спілкуватися, краще говорити й менше боятися. Уроки викликають у них захоплення, а в мене — радість за них», — каже усміхаючись мама двійнят Ірина.

«Війна все розділила на до та після»

Погратися з однолітками, поспілкуватися та вивчити танок — у Вікторії та Артема насичений розклад. Сьогодні двійнята влаштували справжні перегони на зайчиках-гойдалках, залучивши до них свою двоюрідну сестру, п’ятирічну Марго.

Дивлячись на те, як діти разом гойдаються й заливаються від сміху, їхні мами — сестри Ірина та Олена — не приховують радості. Для обох жінок від початку війни безпека та емоційний стан дітей стали щоденним викликом. На початку повномасштабного вторгнення родини проживали в Запоріжжі. Велике промислове місто на південному сході країни з 24 лютого 2022 року постійно перебуває під масованими обстрілами.

Зіставлені ліжка, вікна, забиті фанерними листами, лише слабке світло нічника в кімнаті — в таких умовах, міцно притискаючись до батьків, перечікували перші гучні ночі Вікторія, Артем та Марго. Перші дні повномасштабної війни, сповнені розгубленості, страху та хаосу, сестри Олена та Ірина вирішили переживати разом, великою родиною.

Окрім п’ятирічної доньки, жінка має ще двох старших синів і виховує двох неповнолітніх родичів, яких родина взяла під опіку під час війни.

Олена — турботлива мати, для якої безпека родини стоїть на першому місці. Важке рішення про виїзд з міста, яке перебувало під обстрілами, вона ухвалила не вагаючись. Ірина підтримала рішення сестри, щоб її двійнята нарешті мали змогу спати спокійно, не прокидаючись від вибухів за вікном.

«Війна все розділила на до та після. Ми змінили все звичне на все незвичне: місто — на село, свій дім — на доволі тісні умови. Але тут ми далі від лінії фронту. І, слава Богу, діти тут жодного разу не опинилися під обстрілами», — говорить Олена, яка двічі на тиждень разом із сестрою привозить дітей на заняття у приміщення Петропільського ліцею.

Повчитися, розслабитися та повеселитися

Хоча обидві жінки щосили намагалися вберегти дітей від руйнівного впливу війни, емоційний стан малюків помітно погіршився з 2022 року. І двійнята — Вікторія та Артем, — і Марго стали лякливими, замкнутими. Діти бояться спати самі та навіть почали малювати чорними кольорами.

Згідно з даними опитування, яке опублікував ЮНІСЕФ, кожна п’ята дитина в Україні вказала, що втратила близького родича чи друга з початку повномасштабної війни три роки тому. І, на жаль, це стосується і двійнят, говорить Ірина та додає, що від початку повномасштабного вторгнення діти стали більш тактильні, часто потребують обіймів та спілкування.

«Вони маленькі, але вони розуміли, що все змінилося, що є небезпека. А коли загинув мій брат, їхній хрещений батько, то вони зрозуміли взагалі все».

Дитячий садочок онлайн не допоміг розв’язати проблему ізоляції. Домашні завдання швидко набридали, а екран планшета не замінював справжніх друзів та рухливих ігор.

«З початку війни стало менше можливостей, обмаль гуртків, а ті, що є, не безкоштовні. І їх ще треба пошукати. Ми тут чудово проводимо час, діти перебувають у соціумі. Ми справді надзвичайно задоволені», — запевняє Олена, яка, почувши про проєкт, одразу розповіла про нього сестрі й долучилася до нього.

Зміну в настроях Марго, Вікторії та Артема жінки побачили після початку занять майже відразу. Навіть у малюнки дітей повернулися яскраві кольори. Вихователька  Ірина зазначає: 

«Я на власні очі бачу, як ці заняття не тільки допомагають дітям розвиватися, а й дарують їм відчуття безпеки та підтримки. Вони знову починають вірити у стабільність і радість дитинства».

Мама Марго Олена погоджується зі спостереженнями виховательки та додає, що крім спілкування проєкт дає дітям ще й освіту: «У проєкті вони дружні, обіймаються, граються. І тут вони дуже швидко вчаться. І я бачу, що дочка стала більше займатися сама, не просить про допомогу, а бере на себе відповідальність». 

До того ж заняття вивільняють трохи часу для самої Олени. 

Жінка говорить, що їхня велика родина тепер будує своє майбутнє навколо Петрополя. Адже скоро молодшим дітям треба буде йти до першого класу, а в селі якраз відкрилася підземна школа. Про її будівництво ЮНІСЕФ розповідав раніше.

Завдяки співпраці ГО «Асоціація працівників дошкільної освіти» і ЮНІСЕФ та фінансовій підтримці Федерального міністерства закордонних справ Німеччини, уряду Іспанії, а також національного комітету ЮНІСЕФ у Швейцарії понад 220 000 дітей по всій Україні лише у 2024 році відвідали такі дошкільні заняття.