Освітній хаб незламності у Васильківці на Дніпропетровщині

З перших днів повномасштабного вторгнення Васильківка на Дніпропетровщині приймала родини, які тікали в пошуках безпеки з Донецької області. Зараз Дніпропетровщина стала ще однією гарячою точкою на мапі України. Поступове переміщення лінії фронту на захід стало серйозним випробуванням для громад області. 

Васильківка — селище міського типу, розташоване за 40 кілометрів від лінії зіткнення, — дедалі частіше з’являється в новинних зведеннях. Місцеві жителі розповідають про численні атаки безпілотників по цивільній інфраструктурі та приватних оселях.

З 2022 року громада з населенням трохи більше ніж 20 тисяч мешканців прийняла понад 7000 внутрішньо переміщених осіб. Більшість із них невдовзі виїхали до безпечніших регіонів, однак значна частина родин довго залишалася у Васильківці.

Важливу роль у житті селища та переселенців відігравали школи й дитячі садки. Навчання тривалий час відбувалося офлайн, а згодом — у змішаному форматі. Завдяки облаштованим укриттям освітній процес тривав навіть у періоди масштабних обстрілів, аж поки навчальні заклади не стали цілями атак.

Зараз у Васильківці зруйновані всі три школи, тож навчання повністю перейшло в дистанційну форму. Деякі заклади зазнавали атак неодноразово. Кожна школа пережила власну трагедію, і жодна з них уже не придатна для очного навчання.

Ліцей Васильківської селищної ради — опорний навчальний заклад громади — до фактичного руйнування будівель підтримував роботу у змішаному форматі. Директор ліцею Максим працює на цій посаді понад 15 років. Для нього школа — це більше, ніж робота.

Він проходить поміж зруйнованих корпусів. Посеред шкільного двору просто неба купою лежать розбиті меблі, цегла, уламки освітлення та розгорнуті на сторінках підручники з алгебри.

Максим напам’ять цитує нормативи та технічні вимоги до вікон, звертаючи увагу на найдрібніші деталі — цей досвід набутий ним після неодноразових руйнувань. Він згадує дати прильотів, а особливо ніч, коли не міг додзвонитися до співробітника, який мав бути у школі.

«Коли я зателефонував сторожу, він не взяв слухавку — телефон був вимкнений. Я зрозумів, що щось не так. Коли приїхав сюди, він вийшов із будинку навпроти, де живе. Сказав, що ніби відчув небезпеку і вийшов зі школи перед атакою. Вони навчені: якщо загроза реальна — залишають приміщення», — розповідає директор.

Повз проходять троє чоловіків, які несуть пошкоджені двері з одного з корпусів. Усі вони — педагоги, але сьогодні тут, щоб допомогти розібрати завали.

«Коли ти спиш і за одну ніч прилітає 50 “Шахедів”, ми все це відчуваємо. А тепер два з половиною тижні затишшя: нічого не літає, нічого не вибухає. І ми не до кінця розуміємо, що відбувається», — каже Максим.

Під будівлею ліцею розташоване укриття. В перші роки війни його облаштовували власними силами — руками батьків і педагогів — та за підтримки благодійників.  Спочатку в укритті не було нічого: звідти вивезли три вантажівки сміття, один із входів був повністю закладений цеглою», — ділиться спогадами директор школи.

Саме тут у квітні 2025 року розпочав роботу цифровий освітній центр ЮНІСЕФ, відкритий за фінансування Європейського Союзу та урядів Норвегії й Люксембургу. В безпечному просторі діти отримали змогу продовжувати навчання, а освітяни — проводити заняття й тренінги. Уже в серпні стався перший із двох прильотів. Центр і укриття витримали удар, на відміну від будівлі школи. Заняття в укритті продовжилися.

Тьюторка цифрового освітнього центру Оксана розповідає: «Ми намагаємося відновити внутрішній баланс і працювати далі. Центр працює з 8:00 до 17:00, інколи довше. Найбільша кількість дітей, які тут вміщалися, — 48. Ми надолужуємо освітні втрати з різних предметів, маємо п’ять груп. Дітям це дуже подобається, бо все відбувається у формі гри».

У центрі також проводяться заняття для педагогів, зокрема тренінги з управління стресом та запобігання емоційному вигоранню. Ці заходи допомагають вчителям зберігати професійну стійкість і продовжувати роботу в умовах тривалого тиску та невизначеності.

Після зруйнування останньої школи в місті освітній центр став символом незламності освітян Васильківки. Сюди й досі приходять педагоги та діти. Центр продовжує працювати до останнього відвідувача, а команда хабу готова приймати всіх стільки, скільки знадобиться.