Як змінилося навчання дітей в Україні під час війни

На екрані планшета вчителька пояснює умови задачі з математики для 4 класу. Гучний сигнал повітряної тривоги перекриває її голос. 10-річна Маріанна попереджає, що відключить камеру та звук, і виходить з кімнати у коридор. Тут на розстеленому кариматі вона зазвичай перечікує тривогу разом із 6-річною сестрою Мирославою.

«У цьому будинку ненадійний підвал, тому правило двох стін (трьох у нашому випадку) спрацює краще», — пояснює Наталя, мама Маріанни та Мирослави. Вже понад місяць їхня родина мешкає у Вінниці.

24 лютого вони прокинулись через вибухи та залишили рідний Київ у пошуках безпечнішого місця для дітей. Наталя згадує дорогою багато людей, що з валізами і рюкзаками йшли, бігли та їхали, черги в магазини та аптеки.

У мирному житті проджект- та івент-менеджер, зараз Наталя працює у волонтерському хабі. У Вінниці вона долучилася до подруги та колишньої колеги Антоніни, сімʼя якої також виїхала з Києва 24 лютого.

За даними ЮНІСЕФ, станом на 6 квітня через війну кількість тимчасово переміщених осіб усередині України перевищила 7,1 мільйона людей. У 49,4% з них у родині є щонайменше одна дитина.

«Дітям ми так і сказали: почалася війна, доведеться на деякий час поїхати з дому. Але ми всі разом і піклуємося про нашу безпеку», — каже Антоніна, мати 12-річного Арсенія та 9-річної Іванки.

З початком війни Міністерство освіти і науки України призупинило заняття у школах, але з 14 березня навчальний процес відновили у дистанційному форматі — до нього долучилися приблизно 3 мільйони учнів у 10 000 шкіл. Зміст уроків та матеріали було розроблено МОН у співпраці з ЮНІСЕФ під час пандемії COVID-19.

Арсеній, 12 років, учень 7 класу

Зазвичай уранці Арсеній проводжав молодшу сестру до школи та їхав одну станцію на метро до свого ліцею. Тричі на тиждень хлопчик відвідував тренування з футболу.

Зараз ліцейські заняття Арсенія проходять онлайн щодня з 10.00 до 13.40. Мама хлопчика зізнається, що складнощі є: «Інтернет у нас не тягне двох дорослих, що працюють онлайн, і двох дітей на дистанційному навчанні. Якось домовляємось, хтось переходить на мобільний інтернет».

Бракує й вільного місця: у вінницькій квартирі, де наразі мешкає родина, Арсеній зайняв дитячу кімнату і письмовий стіл. Його сестра в цей час займається у коридорі на підлозі або на балконі.

«Домашку» наче роблять. Я ще нагадую, але вже давно не перевіряю», — говорить Антоніна.

До дистанційного навчання діти вже звикли під час пандемії, хоча батьки бачать у ньому певні недоліки. Зокрема, під час зумів школярі відволікаються, переписуються в чатах замість того, щоб слухати вчителя. «Складно концентруватися за таких умов. Особливо, коли тебе вибиває кожні 10 хвилин», — коментує Антоніна.

Арсенію школа онлайн подобається тим, що уроки починаються пізніше, та й за потреби під час тесту легше підгледіти потрібну інформацію. Але він сумує за домом і футбольними тренуваннями. «Хочу, щоб війна закінчилася та я повернувся до нормального життя», — каже хлопець.

Арсеній має гарні оцінки. І хоча батькам здається, що навантаження у школі зараз менше, вони впевнені: за цих обставин краще так, ніж син переживав би через успішність.

Іванка, 9 років, учениця 3 класу

Якщо школа Арсенія відносно швидко відновила навчальний процес, у його сестри заняття почалися лише через місяць після перерви.

«Звісно, діти розслабилися за цей час, повертатися до навчання їм не дуже хотілось, хіба що побачити однокласників. — розказує Антоніна. — Іванчина найкраща подруга довго не виходила на зв’язок з села під Києвом. Дочка дуже переживала. Потім їй написав тато подружки, що з нею все гаразд, просто в них немає зв’язку».

Коли Іванчин клас повернувся до навчального процесу онлайн, заняття стали проводити 3 рази на тиждень, згодом перейшли на 15-хвилинні уроки. «Ніби так рекомендувало Міносвіти. Але, як на мене, цього не достатньо», — коментує Антоніна.

На додаток до шкільних занять, Іванка більш поглиблено розбирає шкільну програму, робить домашні завдання, а також вивчає англійську мову двічі на тиждень онлайн з приватною вчителькою.

Оскільки відʼїзд родини з Києва не був запланованим, частина підручників і зошитів Іванки залишились у школі. Якщо підручники знайшли в електронній версії, з робочими зошитами було складніше.

«Я просила інших батьків фотографувати їхні зошити, обробляла сторінки у фотошопі та друкувала, щоб дочка могла робити по них завдання», — розповідає Антоніна.

Іванка часто запитує, коли зможе знову побачити друзів. До її мрії про собаку додалася ще одна — «щоб закінчилася війна».

Маріанна, 10 років, учениця 4 класу

За три тижні від початку війни класна керівниця Маріанни написала про відновлення занять онлайн. Формат був знайомий з часів карантину, але у дітей, що разом із сімʼями терміново залишили місто, знову таки не було з собою зошитів і книг.

«Через це вчительці доводиться витрачати більше часу, чат класу перетворився на пересилання фото сторінок підручників. Але є і хороше — моя дитина опанувала простий редактор фото і пише відповіді з математики просто у Paint», — каже Наталя.

Заняття у Маріанни починаються о 10 ранку, замість пʼяти-шести уроків, як було раніше — тепер два-три. Після останнього уроку дівчинка швидко робить «домашку» або біжить гратися з Іванкою чи «залипає» в телефоні. Далі, якщо є у розкладі — гурток творчості та малювання.

У дистанційному навчанні Маріанні подобається те, що «можна все встигнути та виспатися», але їй не вистачає друзів, посиденьок за какао у перерві між школою та гуртками, улюблених занять з тхеквондо та шиття.

«Оскільки у нас немає вибору, ми отримуємо дивний новий досвід. Живемо в новому місті, знайомимось з новими людьми та умовами. Кажуть, що це сприяє нарощенню нових нейронних зв'язків», — Наталя намагається бачити позитивні сторони у ситуації попри усі складнощі.

У майбутньому Маріанна хотіла б відкрити магазин, де продаватиме речі, створені нею власноруч – одяг, іграшки, предмети інтерʼєру. А сьогодні вона найбільше сумує за бабусею, яка залишилася у Києві. Дівчинка мріє швидше повернутися додому, зустрітися з друзями та “щоб усе було гаразд”.

Мирослава, 6 років, відвідувала дитячий садок у Києві

Дитячий садок, у який ходила Мирослава до війни, дуже їй подобався. Ще заздалегідь його співробітники психологічно підготували дітей до можливих повітряних атак і пояснили правила перебування у сховищі. Батьків попросили принести печиво, воду та ліхтарики, діти разом із вихователями віднесли у сховище іграшки, побачили простір, у якому можна гратися та підживлюватися смаколиками.

Зараз садок намагається підтримувати звʼязок із дітьми — вихователі монтують для них відео, надсилають завдання у вайбері. Мирослава виконує їх із задоволенням, нещодавно вона вчила напамʼять вірш за картинками.

У Вінниці дівчинка спробувала ходити в приватний дитячий садок, але там їй не сподобалося. Батьки не стали наполягати на продовженні.

«Намагаюсь грати з нею, але зараз дуже важко дається. Тому багато часу Мирося проводить із телефоном», — каже Наталя.

На допомогу в організації дозвілля приходить онлайн-садок, який ЮНІСЕФ та Міністерство освіти і науки запустили у співпраці з дитячим простором «Пташеня» та за підтримки MEGOGO. Навчальні та розвивальні відео допомагають залучати дітей 3-6 років до корисних занять та створювати відчуття нормальності.

«Це класний український контент — освітній, розважальний. Мирослава охоче слухала казку, дізнавалася про космос і виконувала завдання», — каже Наталя.

Дитячий садок онлайн є частиною проєкту для дошкільнят NUMO. Відео доступні через Міністерство освіти і науки України, ЮНІСЕФ, MEGOGO, YouTube Kids та інші платформи. За перший тиждень епізоди зібрали понад 300 000 переглядів на різних платформах.