«Тепер блекаути та тривоги нам не завада»
Після минулорічних холодів та дистанційного навчання школи на Чернігівщині готуються до нової зими
- Українська
- English
Аня нерішуче йде поміж партами у класі, ніби гадаючи, яка з них скоро стане її. За кілька днів дівчина піде до 10 класу, однак зараз вона хвилюється більше, ніж тоді, коли йшла у перший.
«Востаннє я сиділа за партою в четвертому класі. І за всі ці роки це буде вперше, коли я знов у школі вчитимуся з іншими дітьми»
Війна позбавила її дому та можливості навчатися очно. Через обстріли її родина переїхала зі сходу України до Чернігівської області. І от тепер, після кількох років занять онлайн, Аня знов згадує, як це — писати крейдою на дошці, жартувати з друзями на перервах та збирати рюкзак до школи.
Навколо вирує підготовка до 1 вересня: працівники висаджують клумби, підфарбовують меблі, видають дітям підручники. Та після важкої минулої зими тут готуються не лише до нового навчального року, а й до холодів: поповнюють запаси води в укритті та перевіряють систему автономного живлення, підключають інвертори. За кілька днів свято першого дзвоника, на яке деякі діти чекали кілька років.
«Я родом із міста Миколаївка, що під Слов’янськом. Моє місто розбите, мій дім та школа зруйновані. Ми переїхали в селище Варву. З вересня Варвинський ліцей починає очне навчання. Тут є безпечне сховище, автономне опалення, тож можна буде постійно ходити до школи. Я хочу знову вчитися, підтягнути знання та знайти нових друзів»
Спогад про важку зиму
Варвинський ліцей № 1 на Чернігівщині має багату історію — цього року в ньому буде 90-й випуск. Проте, за словами директорки Тетяни Прищенко, минула зима була чи не найтяжчою за довгі роки роботи закладу.
«Той рік був буремний. І не тільки через тривоги й небезпеку, а й через аномально холодну зиму. Були дні, коли світла в нас не було по 18 годин»
Пані Тетяна весь минулий рік намагалася налагодити навчання в умовах блекаутів та обстрілів.
В найлютіші холоди ліцей перейшов на дистанційне навчання, але й воно давалося важко через часті та тривалі повітряні тривоги та відключення електрики.
«Не було світла, а значить, не було й опалення, можливості годувати дітей і зв’язку. Тому взимку ми пережили тяжкі часи. Ця зима мала наслідки і для навчання — збільшилися освітні втрати. Рівень знань, як і по всій Україні, впав»
Наприкінці минулого року державним коштом у Варвинському ліцеї № 1 було побудоване велике укриття з автономним опаленням. У ньому є запаси питної й технічної води, туалети, проведено інтернет та встановлено систему оповіщення. Завдяки грошовій підтримці від уряду Німеччини, скерованій через ЮНІСЕФ, у ліцеї встановили гібридні інвертори й акумулятори для забезпечення безперебійного живлення укриття.
«Тепер ми не залежимо від блекаутів і холодів. Інвертори дають нам альтернативне живлення, і тепер навіть в укритті ми будемо зі світлом, теплом та інтернетом. Можна сказати, що укриття тепер — це наша друга, підземна, школа. Це окремий енергетично незалежний освітній хаб»
Пані Тетяна проводить екскурсію новим укриттям, здатним вмістити майже 500 учнів ліцею.
У 2026 році 1380 закладів освіти у восьми областях України отримали одноразову виплату від ЮНІСЕФ за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) через Банк розвитку KfW. Завдяки цій допомозі школи й садочки зможуть уникнути перебоїв у своїй роботі, пов’язаних з відключеннями електроенергії та втратою опалення, тож 400 000 дітей матимуть змогу безперервно навчатися очно та у змішаному форматі навіть в умовах холодної зими. Ще 700 шкіл отримали таку фінансову підтримку від уряду Німеччини в межах цієї програми в зимовий період 2024 і 2025 років.
Надолужити втрачене
Важка зима стала однією з причин, чому Аня вирішила перейти з онлайн-навчання у своїй Миколаївській школі на очне у Варвинському ліцеї. Минулої зими дівчина майже не мала уроків.
«Ця зима далася нам важко. Дуже часто не було світла й опалення. Тому нам доводилося вдягатися тепліше, брати ковдри. Ми грілися газом або грілками. У школі я майже не займалася, тому що майже ні в кого не було світла — ні в учителів, ні в учнів»
Аня намагалася опрацьовувати матеріал самостійно.
Зараз дівчина хвилюється через майбутні іспити, адже надолужувати доведеться багато. Тому, зізнається, їй навіть трохи лячно думати про майбутній вступ до вишу.
«Я дуже сподіваюся тепер наздогнати все, особливо математику та історію», — ділиться планами Аня. І додає, що на уроках фізкультури фактично не була чотири роки, адже онлайн цей предмет опановувати особливо важко.
Щоб підтримувати форму, дівчина ходила до місцевого туристичного клубу, який проводить заняття у спортзалі Варвинського ліцею № 1. Так вона познайомилася з учнями та побачила школу, до якої згодом захотіла перейти.
«Я дуже сумую за домом. За Миколаївкою, за своєю кімнатою, за друзями. Але друзів моїх уже там немає — всі поїхали. І дому немає — він розбитий. І все місто дуже сильно розбите. Тож найбільше я, мабуть, сумую за спогадами. Мені хотілося б завести тут друзів»
Аня сподівається, що цей навчальний рік буде наповнений багатьма цікавими подіями, які стануть її новими спогадами про дитинство.
Живе спілкування ніщо не замінить
Майбутній однокласник Ані, 14-річний Андрій, теж дуже чекає на 1 вересня. Хлопець народився і живе у Варві. Це селище в Чернігівській області розташоване далеко від лінії фронту: до кордону із Росією від нього більше ніж 100 кілометрів. Але вплив війни діти відчувають і тут.
«Війна вплинула на мою нервову систему. Коли недалеко від мого дому “Шахед” влучив у будинок, у мене дуже піднявся тиск, почалися перепади настрою і я почав закриватися. А коли стало менше тривог, потроху пристосувався»
Андрій додає, що саме школа і спорт допомагають йому справлятися з тривогою.
За роки повномасштабної війни Андрій навчався і очно, і онлайн, і за змішаною формою. Та він упевнений, що живого спілкування ніщо не замінить. Після довгого періоду дистанційного навчання в минулому році він сподівається, що 10 клас буде інакшим завдяки сховищу та автономному живленню.
«Були уроки з телефона. Було таке, що ми вчилися у спортзалі, бо не мали укриття. Взимку переходили на дистанційне, і я вдома займався з ліхтариком. Або й не виходило підключитися на урок через поганий зв'язок. Але тепер маємо повноцінне укриття, і тривоги нам не завада»
Андрій мріє про гарну освіту та подорожі.
На правах місцевого Андрій проводить Ані екскурсію укриттям, у якому дівчина ще не була. «Ми тут внизу тепер навіть не відчуємо, якщо зверху буде блекаут», — каже він та показує їхній майбутній клас.
Аня бере крейду й виводить на дошці своє ім’я. А потім широко усміхається.
