Навчання під землею

Сирі підручники, нестабільний інтернет та уроки під повітряну тривогу. Так проходить кінець навчального року у школярів Аліни та Артема з Харкова.

Війна звузила світ харьківських дітей до темного та сирого приміщення підземного паркінгу. Артем з Аліною, їхні батьки та ще кілька сімей живуть тут вже два місяці, рятуючись від авіанальотів та обстрілів.

Боротьба з холодом та пошуки зв’язку

“Я дуже хочу зустріти своїх однокласників у реальності, а не телефоном. І сподіваюся, що зможу ходити на тренування”, - 9-річна Аліна розповідає про свої мрії. Плани на мирне життя підтримують дівчинку у розпал бойових дій у її рідному місті.

Недобудований паркінг неодноразово рятував дівчинку та її близьких під час обстрілів, від яких здригалася земля під ногами.

Але приміщення, що дає відносний захист під час бомбардувань, не призначене для життя. На земляній підлозі парковки батьки Аліни встановили саморобні дерев'яні ліжка із ящиків. Подовжувачами провели електрику, щоб гріти чай та включати обігрівачі. Проте тепла, мобільного зв'язку та інтернету тут завжди не вистачає.

“Мені не подобається ця вогкість і пилюка, і холод. Я сплю в хутряних колготках, теплих штанях та курточці. Та все одно я постійно дуже замерзаю”, - Аліна додає, що частину сімей встановлюють на стоянці намети з поліетилену, щоб усередині них зберігати тепло.

Онлайн школа дається Аліні нелегко. Під землею слабкий інтернт не дозволяє включиться у Zoom на урок, тож школярці доводиться підійматися до себе додому у квартиру. Але заняття часто переривають повітряні сирени.

“Я вчу уроки тут унизу. Це незручно, тому що зошити та підручники сиріють і псуються. І тут не працює інтернет”, - Аліна показує свої шкільні речі, які вона зберігає у наплічнику на саморобному ліжку. Письмового столу дівчинка не має, і домашні завдання вона робить просто на колінах.

Щоб відправити їх на перевірку вчителю, Аліна виходить ловити мобільну мережу на сходи до виходу з паркінгу.

"У мене буває сумні дні, середні дні, чудових - не буває", - школярка не може пригадати, коли з початку війни вона переживала радісні моменти.

Найбільше Аліна зараз чекає літа, сподіваючись, що разом з ним настане і мир: "Я сподіваюся, що війна закінчиться цього літа, щоб ми могли вийти на вулицю вільно, щоб не було цих сирен, цих вибухів, щоб відпочити від цього".

З вірою у мир та супергероїв

Мрії школяра Артема подібні до мрій його подруги. Дві найголовніші з них – щоб до Харкова приїхав Spider-Man та щоб закінчилася війна. І поки що обидві здаються 9-річному хлопчику примарними.

“Є надія, що війна закінчиться, буде добре, буде мирно, ми гулятимемо, побачимося з друзями, зможемо до Макдональдса поїхати й до парку. Хіба на це й єдина надія”, - каже Артем, сидячи на саморобному ліжку з дерев'яних палет у сирому приміщенні підземного паркінгу в Харкові.

Ще на початку лютого Артем жив у затишній квартирі, ходив до школи та чекав, що поїде на спортивні змагання з Аліною. Після 24 лютого війна перетворила життя дитини на щоденне випробування.

“Перші дні війни я нічого не розумів, тремтів, думав, що це все швидко закінчиться. Ну там пару днів та все. Але після того, як я просидів тут на парковці тиждень, я зрозумів, що це буде тривати довго”, - хлопчик періодично піднімає голову у бік виходу з паркінгу, єдиного джерела сонячного світла у холодному темному приміщенні.

На вулицю діти виходять рідко через постійну небезпеку обстрілу. Їх активність у приміщенні сховища також обмежена. “Бігати не можна, у хованки пограти не можна, бо тут дуже курно. І ми дихатимемо цим пилом, якщо бігатимемо”, - пояснює Артур, показуючи на земляну підлогу паркування.

Все що залишається хлопчику і його одноліткам - це тихенько сидіти на саморобних ліжках, грати в настільні ігри або вчити уроки, час від часу ловлячи нестабільну мобільну мережу.

І навіть таку просту потребу, як сон, для дітей ускладнила війна. "Ноги іноді болять, тому що, коли довго лежиш, не можеш розправити їх і спиш із зігнутими ногами", - каже хлопчик, додаючи, що спати на дерев'яних палетах твердо та холодно.

Після того, як Артем дізнався, що підтримати українських дітей приїздять знаменитості з усього світу, він став мріяти, що до дітей до Харкова приїде Spider-Man. Хлопчику здається, що бойові дії не злякають супергероя, але він переживає, що на шляху його приїзду можуть стати логістичні проблеми. “Напевно, дуже мало шансів, що він приїде. Тому що він далеко живе, і мабуть, іншою мовою говорить”, - зітхає Артем.

Але хлопчик продовжує сподіватися, що навіть серед обстрілів, небезпеки та поневірянь можливе диво. “Мені дуже хочеться, щоб до нас приїхав Spider-Man. Я його дуже люблю. Якби він зараз приїхав, було б дуже круто”, - Артем починає усміхатися, коли говорить про улюбленого героя.

Разом із партнерами ЮНІСЕФ працює над тим, щоб охопити якомога більше дітей можливостями для безпечного навчання. На десятках станцій харківського метро, ​​де діти змушені ховатися та шукати безпеки, волонтери за підтримки ЮНІСЕФ облаштували приміщення, де вчителі, психологи та спортивні тренери регулярно грають і займаються з дітьми.

Також Міністерство освіти і науки України за підтримки ЮНІСЕФ під час пандемії COVID-19 розробило платформу «Всеукраїнська школа онлайн» для учнів 5-11 класів, яка охоплює понад 80 тисяч переміщених учнів усередині України. Випуски нового Дитячого онлайн-садку НУМО регулярно набирають сотні тисяч переглядів.

Також триває цифрова кампанія з навчання ризикам, пов’язаним з вибуховими боєприпасами (EORE), створена ЮНІСЕФ разом з Державною службою з надзвичайних ситуацій, нею охоплено 8 мільйонів користувачів онлайн. Для задоволення потреб дітей, які виїхали з України, ЮНІСЕФ підтримує уряди та муніципалітети щодо залучення дітей до національних шкільних систем, а також розвитку альтернативних шляхів навчання, включаючи цифрове навчання.

ЮНІСЕФ нагадує, що діти та школи мають бути захищені відповідно до міжнародного гуманітарного права. Сторони конфлікту повинні вживати заходів для уникнення застосування вибухової зброї в населених пунктах та використання навчальних закладів у військових цілях.