Молодь з України на шляху до самостійності
Більше ніж 2 500 українських дітей із інституційних закладів опіки були евакуйовані до Польщі. Тепер, коли багато з них досягають 18 років, вони стикаються з новим викликом: дорослістю та самостійним життям у новій країні.
Коли війна в Україні загострилася у лютому 2022 року, понад 4 000 дітей, які проживали в інституційних закладах, були евакуйовані за кордон у безпечні місця. Приблизно 2 500 дітей розмістили у 27 локаціях у Польщі, де українська влада, уряд Польщі, місцеві органи влади та соціальні служби спільно з ЮНІСЕФ тісно співпрацювали, щоб забезпечити їх захист і розвиток.
Тепер, коли ці молоді люди досягають 18 років, вони стикаються з новим важливим етапом — початком самостійного життя. Для багатьох це означає пошук житла, працевлаштування або продовження навчання, розпорядження власними фінансами та щоденне прийняття самостійних рішень вперше в житті. Для евакуйованих дітей з України ці виклики є ще складнішими, адже вони починають доросле життя в новій країні.
Однак завдяки відданим партнерам у Польщі вони не залишаються на самоті на цьому етапі свого: їх підтримують спеціалізовані соціальні працівники — асистенти з підтримки самостійного життя. Хоча подібні спеціалісти працюють і в польській системі соціального захисту, підтримка асистентів самостійного життя для дітей, евакуйованих з України, стала можливою завдяки допомозі ЮНІСЕФ та тісній співпраці з національними партнерами.
Процес починається зі створення «Індивідуального плану підготовки до самостійного життя» для кожної молодої людини, аби він відповідав її потребам.
«План визначає основні цілі та кроки для їх досягнення, — каже Марцін, асистент з підтримки самостійного життя в Слупську, що на півночі Польщі. —
Однак у кінцевому результаті саме молода людина вирішує, яким вона бачить своє майбутнє. Дехто обирає повернутися до України або відновити зв’язок із біологічною родиною. Інші вирішують залишитися і будувати своє життя тут. Наша роль — підтримувати їх і підлаштовувати нашу допомогу під їх вибір».
Марцін часто зосереджується на практичних питаннях: допомагає шукати житло, контактувати з навчальними закладами, записуватися на курси, складати резюме або шукати роботу.
Марцін також приділяє увагу фінансовій грамотності та практичним навичкам.
«Що стосується тем, як-от бюджетування та розуміння цінності грошей, я завжди включаю їх у нашу роботу, — пояснює він. — Ми обговорюємо актуальні ціни, реальні витрати на оренду житла та інші щоденні потреби — речі, про які вони можуть навіть не здогадуватися».
Районний центр підтримки сім’ї також надає індивідуальну юридичну допомогу, оскільки має штатного юриста, та допомагає зацікавленій молоді контактувати з місцевим центром зайнятості для продовження навчання чи участі в курсах.
Житло часто є одним із найбільших викликів. Ті, хто продовжує навчання, можуть залишатися до 25 років там, де вони вони проживали до моменту повноліття. Ті ж, хто не продовжує, мають самостійно знайти житло після досягнення 18 років. Іноді роботодавці надають помешкання, або молоді люди вирішують орендувати квартиру з друзями. В інших випадках асистенти з підтримки самостійного життя допомагають знайти доступні варіанти.
Емоційна підтримка так само важлива, як і практичні поради.
«Перехід від життя в інституційній системі догляду до самостійності включає сукупність змін у розвитку та повсякденних вміннях, що можуть бути складнішими для молодих людей із досвідом війни, вимушеного переселення чи інших форм травми», — пояснює Юлія Дурська, фахівчиня із захисту дітей в Офісі ЮНІСЕФ з питань реагування на потреби біженців у Польщі.
Молоді люди можуть відвідувати регулярні зустрічі з психологом, а ті, хто вже живе самостійно, можуть за потреби домовлятися про додаткові консультації.
«Усе залежить від конкретної людини, — каже Марцін. — Іноді, коли молоді люди ще перебувають в інституційному закладі опіки і не несуть відповідальності за себе, може здатися, що їм буде важко, коли вони залишать заклад. Однак коли настає момент і вони усвідомлюють, що дійсно повинні брати на себе відповідальність, ми часто бачимо вражаючі зміни. Молоді люди починають проявляти ініціативу, і все стає на свої місця».
Один із прикладів — 19-річний Андрій, який щойно почав самостійне життя в місті Устка на Балтійському узбережжі.
Після загострення війни у 2022 році, у віці 16 років він був евакуйований із інституційного закладу опіки в Україні.
Спочатку він продовжував навчання онлайн у рамках української освіти. Однак восени 2023 року розпочав навчання у професійній школі в Польщі, де вчився на кухаря.
Попри складнощі з новою мовою та культурою, Андрій швидко вивчив польську та адаптувався до навчання в професійній школі, проявляючи рішучість і стійкість.
Коли йому виповнилося 18 років, він прийняв важке рішення: тимчасово призупинити навчання і почати працювати.
Сьогодні він працює довгі зміни на кухні готелю. Хоча робота є складною, Андрій хоче фінансово підтримувати свою бабусю в Україні.
Однак кулінарія — не його заповітна мрія.
«Я дуже хотів би вчитися програмуванню, — каже Андрій. — Мені це дуже подобається. Але зараз я живу самостійно та працюю по 12 годин на день, п’ять днів на тиждень. З таким графіком навчання майже неможливе».
Однак він намагається виділяти хоча б годину на день. «Іноді прогрес здається повільним. Були моменти, коли я дуже хотів здатися, але я не здався», — додає він.
Окрім роботи та навчання, Андрій також бере уроки водіння. Напередодні іспиту Марцін допоміг йому практикуватися. «Ми разом їздили, щоб я краще запам’ятав дороги, — згадує Андрій. — Він навіть надіслав мені відео з відеореєстратора, щоб я повторив дорожні знаки і відчував себе впевненіше під час іспиту».
Підтримка Марціна багато значить для Андрія.
«Він допомагає мені з документами чи іншими питаннями, — каже Андрій. — Якщо я знаю, що щось не розумію — правила, процедури, чи як заповнити документи — я одразу звертаюся до пана Марціна».
Наразі Андрій дав собі п’ять років, щоб побачити, чи зможе він побудувати життя у Польщі. У довгостроковій перспективі він хотів би жити у власному будинку на околиці міста, поруч із природою і подалі від міського шуму.
Для Марціна підтримка молодих людей, як Андрій, не закінчується після того, як вони знаходять роботу.
«Навіть якщо молода людина закінчує школу та починає працювати, але пізніше вона захоче продовжити навчання, то завжди може розраховувати на нашу підтримку», — каже Марцін.
Для Андрія шлях до самостійності тільки починається. Між довгими змінами на кухні, уроками водіння та нічним навчанням з програмування він крок за кроком будує своє майбутнє.
ЮНІСЕФ та партнери надають цільову підтримку молодим людям, зокрема дітям, які були евакуйовані з інституційних закладів опіки з України до Польщі, щоб полегшити їх адаптацію до самостійного життя. У співпраці з муніципальними програмами, що пропонують професійне навчання, кар’єрне консультування та індивідуальну підготовку до самостійного життя; персонал працює з молоддю один на один, допомагаючи обрати реалістичні шляхи для навчання, працевлаштування та пошуку житла. Додаткові майстеркласи з практичних навичок, фінансової грамотності, готовності до початку першої роботи та безпечної мобільності допомагають приймати обдумані рішення та зменшують ризики, такі як експлуатація та небезпечна праця, сприяючи безпечному та сталому переходу до дорослого життя.
ЮНІСЕФ наразі документує цю модель підтримки молодих людей, що залишають заклади опіки, щоб поділитися нею з українською та польською владою як ефективним підходом, який може бути застосований та відтворений у обох країнах.
Ця важлива робота для дітей з досвідом біженства з України в Польщі стала можливою завдяки підтримці та співфінансуванню Бюро у справах населення, біженців та міграції Державного департаменту США (PRM), Європейського Союзу та Уряду Японії.
