Залучають інвестиції, змінюють плани будівництва та допомагають у пандемію.
Три історії успішної активізації молоді у громадах
В Україні немає механізму, завдяки якому влада могла б дізнатися конкретні побажання дітей: яку страву краще прибрати зі шкільного раціону, чого школярам не вистачає на спортивному майданчику, які саме атракціони варто додати у парку розваг. У 2018 році ЮНІСЕФ запропонував Україні долучитися до ініціативи “Громада, дружня до дітей та молоді”, яка допомагає налагоджувати прямий діалог між владою та молоддю. Ми поспілкувалися із представниками трьох успішних громад. Вони розповіли про те, що їм дає активна взаємодія влади та молоді і яких результатів їм вдалося досягти у цій співпраці.
“Ми розвиваємося швидше, ніж ви думаєте” – як діти змінюють ідеї очільника Білозірської громади
Володимиру Міцуку 59 років. Більшість з них він провів у Білозір’ї – селі на Черкащині. Працював у агропромисловій сфері, спочатку зоотехніком, а потім керівником великого промислового свинокомплексу, пізніше перейшов на роботу у районну раду. З 2010 року він очолює Білозір'я, після децентралізації став головою Білозірської об'єднаної територіальної громади. До неї увійшло смт. Ірдинь і селище Баси. Відтепер громада нараховує близько дев’яти тисяч людей.
У 2019 громада долучилася до проекту ЮНІСЕФ «Громада дружня до дітей і молоді». З тої пори діти почали активніше брати участь у житті громади. Одним з перших спільних реалізованих проектів дітей і сільської ради стало «Сонячне дерево».
«У селі звільнилася земельна ділянка і ми вирішили зробити там парк. Діти саме зібралися у мене у кабінеті і сказали, що сучасний парк має бути з wi-fі та можливістю заряджати телефони», – згадує Володимир Міцук.
Фахівці місцевої ради прорахували, що на доступні гроші можна встановити так зване «сонячне дерево» – це конструкція із сонячними батареями та акумуляторами. Від нього можна заряджати одночасно вісім смартфонів, а у вечірній час воно працює, як ліхтар.
Неочікувано «Сонячне дерево» стало місцем збору молоді, адже окрім зарядок навколо нього багато лавок. Голова громади переконаний – діти здатні запропонувати те, до чого дорослі не додумаються:
«На новому дитячому майданчику я планував поставити якусь гірку, - згадує він. – Школярі ідею не підтримали. Кажуть: “Ми розвиваємося трохи швидше, ніж вам здається. Давайте краще мотузковий парк з перешкодами. Це прикольно. У місті є, а у нас немає». Гроші майже ті самі, але я без них до цього би не додумався».
З молоддю продовжували працювати й далі. Нещодавно влада громади вирішила перенести пам’ятні знаки чорнобильцям, звільнивши територію для створення нового парку. На облаштування планували виділити 50 тисяч гривень, але це було до презентації молодіжної концепції. Ватман із планом парку зараз висить на стіні у кабінеті голови громади.
«Тут «штучна трава», отут «гойдалки», ось парковку намалювали, уявляєте? А ось – найцікавіше – концертний майданчик. А коли виступів не буде - планують поставити великий екран, щоб співати караоке або транслювати мультики. Я, чесно, про таке не думав. У мене в плані були атракціони, які виявилися нікому не потрібні. Переконували мене у два етапи: спочатку школярі, а потім молодь 30+, яка працює у сільраді. Кажуть, і правда, мами постійно у тому парку із дітьми гуляють, мультики не завадять. Питають, чим село гірше міста? Я тепер і сам думаю, коли ми весною завершим – у нас така краса буде».
Вартість «краси» не вклалася у заплановані 50 тисяч бюджету. За підрахунками фахівців на новий парк доведеться витратити усі 200, адже для сцени треба підвести струм та алею із ліхтарями, окремі кошти на парковку, гойдалки, огорожі. Для села це значні кошти, тому голова запропонував компроміс – парк реставрує сільрада, а кошти на майданчик з екраном і лавками молодь має виграти на громадському бюджеті 2021. Молодь погодилася.
«Коли випускники наших шкіл дізналися, що готується парк за проектом молоді – вони написали мені: “Ми готові самі встановлювати лавки, допомагати з озелененням, покличте, як буде треба”. Їм цікаво. Для мене це теж корисно, бо зазвичай достукатися, щоб тобі хтось щось допоміг дуже важко».
Володимир Міцук ділиться головним висновком: щоб молодь щось почала діяти, перший крок має зробити очільник громади. Незважаючи на те, що молодіжний парламент працював в ОТГ вже п’ять років – діти ніколи не приходили у сільраду. Останні кілька років голова громади почав запрошувати представників шкільного парламенту до себе в кабінет на постійній основі аби обговорювати проблеми молоді. Перші зустрічі були найважчими.
«Діти боялися. Вони нічого не знали про роботу сільради. Думали, що держава перераховує селу багато коштів, а ми їх витрачаємо. Спочатку ми просто розмовляли, я розповідав їм про податки, акцизи, розподіл земель. Сьомий клас більше слухає, 10-11 зазвичай активно включаються на другій годині зустрічі. Лекцій у школі недостатньо - ефективний діалог за 15 хвилин не побудуєш”.
Сьогодні активна молодь Білозірської громади розуміється на формуванні бюджету та роботі сільради. Іноді дорослі поступаються своїми місцями школярам і вони протягом 40 хвилин беруть на себе повноваження та повністю замінюють у кабінетах усіх співробітників.
“Це їм подобається неймовірно. Президент школи зазвичай сидить у моєму кріслі, міністри – розподіляють посади і кабінети. Це важливо. Іноді я дозволяю їм проводити голосування шкільного парламенту у моєму кабінеті із використанням системи “Рада”. 17 школярів приходять обирати прем'єра, кожен отримує пульт і голосує “за”, “проти”, чи “утримався””.
Міцук вважає, що за 20 років саме ці діти будуть новою генерацією політиків. Він переконаний, що успішні громади мають завжди робити пріоритет на дітях та молоді:
«Так ідеї у них не завжди робочі, але якщо ми виконаємо навіть 30% з того, що вони пропонують - діти зрозуміють, що вони можуть змінювати все, що їм не подобається у цій країні – це найважливіше».
До речі, цьогоріч депутаткою до білозірської громади обралася одна із колишніх активних школярок. Дівчині 19 років, вона навчається у одному з вишів Черкас і паралельно вирішила займатися справами молоді у своїй громаді.
Відмінники на бордах та інклюзія. Які нововведення привнесли діти до Новоукраїнської громади
У вересні 2020 року у Новоукраїнській громаді відбувся перший фестиваль показових виступів Extreme Fest, який ініціювала молодь. На ньому підлітки змагалися у виконанні складних трюків на самоктах та скейтах. Фестиваль проходив у скейт-парку, який у 2019 році задумали, прорахували, пролобіювали у міській раді представники учнівського самоврядування. Їм вдалося залучити до 70% необхідних на реалізацію проекту коштів від донорів, відтак міська влада витратила на проект менше третини його вартості. влади проект вийшов за півціни.
“Усі хочуть одразу мати активну ініціативну молодь, яка вирішує проблеми громади. Так не буває. Дітей треба навчити. Наша перша пілотна школа лідерства стартувала у 2016 на базі центру розвитку ініціатив молоді. Ми тоді набрали 32 школярі», – пояснює заступниця голови Новоукраїнської громади Людмила Білокоз. Після децентралізації Новоукраїнська громада нараховує більше 20 тисяч людей, які проживають у місті Новоукраїнка та 15-ти прилеглих селах.
Сама Людмила тоді працювала у позашкільному закладі, куди діти приходили відвідувати гуртки. Саме вона опікувалася пілотною школою лідерства. Згадує, що там дітей вчили об’єднуватися в ініціативні групи, роботі в команді, напрацьовувати та кластерувати ідеї, прораховувати бюджети та захищати їх перед інвесторами. Головний меседж школи лідерів був простий: влада відкрита до комунікації і готова довіряти дітям, які хочуть щось змінювати.
Сама Людмила тоді працювала у позашкільному закладі, куди діти приходили відвідувати гуртки. Саме вона опікувалася пілотною школою лідерства. Згадує, що там дітей вчили об’єднуватися в ініціативні групи, роботі в команді, напрацьовувати та кластерувати ідеї, прораховувати бюджети та захищати їх перед інвесторами. Головний меседж школи лідерів був простий: влада відкрита до комунікації і готова довіряти дітям, які хочуть щось змінювати.
«Ми не сподівались що діти і молодь наскільки відповідально та ґрунтовно підійдуть до розробки проєктів. – згадує Людмила, – Ми з головою громади, якого залучили в якості експерта і тренера, не могли повірити, що це зробили діти. Перша група надала детальні розрахунки для побудови басейну: прорахували будівництво, рентабельність, чистку, зарплату персоналу, час виходу у прибутковий період. Таку заявку можна було брати у роботу».
Втім, басейн тоді не виграв, серед шести заявок переміг баскетбольний майданчик з інклюзивними аспектами. Цікаво, що проект-переможець діти обрали самостійно.
«Голова запропонував школярам підтримати проект, який буде цікавий великій цільовій аудиторії та який можна буде втілити у найближчий рік. Навіть маючи свій проект, дитина голосувала за конкурента. Проголосували об’єктивно. Цьому теж ми вчили на школі самоврядування, але не очікували, що це спрацює так швидко», – згадує Людмила.
Школярі самі розробили дизайн майданчика. Зокрема, щитки можна було опустити – виявилось, що маленьким дітям і людям на візках незручно закидати м’яч у кільце на висоті двох метрів.
Міська влада виділила на будівництво майданчика понад мільйон гривень, а за чотири місяці діти та молодь самостійно підготували відкриття ультрасучасної спортивної локації. Разом із проектом «Баскет» у Новоукраїнській громаді у 2016 виникло правило «Нічого для молоді без молоді»,. Тоді ж очільник громади запросив Людмилу до своєї команди.
Ідея створити скейт-парк вперше пролунала під час роботи над «Планом дій» – це документ, який Новоукраїнська громада створювала, долучившись до проекту ЮНІСЕФ «Громада, дружня для дітей і молоді».
«Нам треба було дізнатися, чого насправді, а не на нашу думку, не вистачає дітям. Для цього ми провели опитування по всім закладам освіти та залучили до опитування молодіжну раду. Виявилося – діти мріють про скейт-парк. Ми додали цю ідею до списку пріоритетів, але активно не розвивали»
Тим часом діти поїхали на молодіжний форум. Повернулися із готовою заявкою скейт-парку та запропонували владі співпрацю. Умови були такі: якщо місцева влада виділить 20% коштів на створення майданчика – іневестори з молодіжного форума дадуть ще 80%.
«Ми врахували усі ідеї, які пропонували діти, виділили кошти і розпочалося будівництво. Цікаво, що ця перемога для дітей стала початком – вони ходили перевіряли, як будівельники риють котлован, як вкладається асфальтна суміш, перевіряли обладнання”, – згадує Людмила.
Дізнаватися напряму, що турбує дітей важливо, адже влада не може знати, якщо не спитає. Після того, як діти долучилися до коригування плану дій громади – стало відомо більше про їхні потреби.
“Однією з ініціатив, яку озвучили під час дитячої сесії, присвяченої 30-ти річчю Ковенції ООН з прав дитини, можливість розміщення на міських бордах переможців змагань, олімпіад, або за якісь інші значні здобутки школярів. Пам’ятаю ми робили борди із медалістами, футбольною командою. Для нас це було неочікувано, але цікаво. Якщо так діти відчувають комфортніше у своєму місті – чому б так не зробити. Хіба не для них воно створене?», – згадує Людмила.
Втім, не тільки діти ініціюють проекти для себе. Працюючи над планом дій ЮНІСЕФ, вдалося детальніше проаналізувати проблему доступності освіти для дітей на візках. Тему зробили пріоритетною, під неї виділили фінансування та виграли грант. Зокрема, аби поставити ліфт, яким тепер користуються діти на візках та побудували пристосовану для дітей з інвалідністю туалетну кімнату.
За час роботи із громадою Людмила зрозуміла, що ключ до результатів в активності і часом саме бажання, а не гроші є визначальним фактором.
“Якщо сам палаєш ідеями – знайдуться ті, хто підтримає твій запал! . І мова не тільки про дітей, а й про дорослих. Можливостей сьогодні багато, але ми маємо докладати зусиль і вчитися, щоб їх отримувати”, – каже Людмила.
“Коліночки тремтіли, але ми це зробили” – як студенти перетворюються на молодіжних лідерів.
Львівянину Олегу Малецю 24. Він лауреат Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України, очолює мережу молодіжних просторів “Твори”, за його плечима організація масштабного всеукраїнського заходу «Молодвіж». Ще три роки тому він був звичайним студентом четвертого курсу, у якого було трохи вільного часу.
“Я думав, чим зайнятися влітку після четвертого курсу. У Львові діє програма “Перший кар'єрний крок”, що стимулює молодь долучатися до міської роботи. Мені було цікаво спробувати працювати у міськраді і я подався. Два місяці там робив різні опитування. Згодом побачив вакансію проектного менеджера в Інституті міста – це комунальна установа. Вагався, я, все таки, студент, а робота у державному секторі звучить серйозно. В останній день все ж прийшов на співбесіду і мене взяли на роботу. Я сприймаю це, як історію, що трапилася долею випадку”, – згадує Олег.
Ще через кілька місяців на пошту інституту міста надійшов лист від Асоціації міст України. Львову запропонували взяти участь у конкурсі за звання “Молодіжної столиці України”. Завдання віддали Олегу: “Я тоді подумав “Ок, класна штука, давайте зробимо. Я хотів довести, що Львів крутий. голосно заявити про себе”.
Відбір проходив у два етапи: конкурс заявок та презентацій. На обох етапах необхідно було переконати суддів, чому саме це місто найкраще для молоді. Команда Олега перемогла – Львів офіційно визнали Молодіжною столицею України. Організаторам вручили приз – 500 тисяч гривень на проведення масштабного фестивалю та відкриття молодіжного центру.
“Це був шок. Уявіть, ви просто хотіли виграти статус Молодіжної столиці, а натомість вам дали 500 тисяч гривень і кажуть: “Це не кінець, а тільки початок. Тепер ти мусиш провести форум”. Ми реально були у тупняковому положенні і не розуміли, що робити. Що ж, гроші дали і… ми почали викручуватися, - сміється Олег, згадуючи про перемогу.
Проведення форуму було настільки важливою подією, що молодь запросили до Києва аби почати планування разом із міністрами і представниками найбільших молодіжних організацій. Олег сміється, коли згадує ту зустріч:
“Це був дуже незручний момент. Міністри і люди з серйозних установ у нас питають: “так яким буде ваш форум?”. А ми відповідаємо: “так ми думали це ви нам скажете”. А вони: “Ні, це ви нам скажіть”. Ані Львів, ані Київ не розуміли, що має відбуватися. Ми поговорили про важливість партисипативності і розійшлися. Зізнаюся чесно, я на тій зустрічі навіть не знав значення цього слова”, – згадує Олег
Плану дій, ані київська, ані львівська влада не дала. Ясно було тільки те, що на форум має приїхати близько тисячі студентів зі всієї України і влаштовувати все буде молодь.
“Коліночки тремтіли. Особисто я до того організовував заходи максимум на 50 людей. Ми згадали, що у нас у місті був “Пласт”, відомий масштабними вишколами та студентська Рада. Психологічно стало легше, коли вони долучилися. Так, ми почали об'єднуватися із тими, хто мав корисний досвід. Кожного дня збиралися, пили чай, каву і інші напої і придумували форум. Я, мабуть, не до кінця розумів, що роблю. Я просто вставав кожного дня і продовжував. У таких ситуаціях треба бути драйвером і не зупинятися” - говорить Олег.
Пазл поступово склався. На Молодвіж приїхало понад 700 людей з усіх куточків України, із 40 різних молодіжних організацій. Під час нього пройшли і панельні дискусії і пітчинги, і лекції. Пізніше на базі цього форуму команда створила центр, який працює із молоддю.
“Коли у молоді є певний рівень дозволеності і відповідальності – це запускає певну молодіжну активність. Звичайно, простіше було б, якби прийшов якийсь Іван Іванович і сказав: “Ні, так не робимо, а робимо так. Я сказав!”, але такого у Львові немає. Доводиться ініціювати щось самому, домовлятися із такими ж, як ти. І це драйвить” – пояснює Олег.
У 2018 Львів долучився до ініціативи ЮНІСЕФ “Громада, дружня до дітей та молоді”. Олег пояснює, що за два роки спільної роботи вдалося реалізувати близко 40 ініціатив для дітей та молоді. І мова не завжди йде про проекти, як пропонують школярі чи студенти.
Однією з важливих проблем молоді, яку вдалося вирішити Олег називає зменшення показника дитячої смертності. Під час створення плану дій у співпраці з ЮНІСЕФ з'ясувалося, що що на тисячу новонароджених помирає приблизно вісім.
“Це середній показник по Україні, але ми вирішили боротися із ним.
З одного боку ми заклали у план дій закупівлю обладнання для пологових і перинатальних центрів. З іншого – додали роботу з мамами: залучили громадські об’єднання, які створили тренінги, запустили підтримку у важливі періоди, створили сайт”, – згадує Олег.
За два роки вдалося зменшити показник майже вдвічі – до чотирьох замість восьми смертей новонародженних на тисячу.
Окрім студентів до покращення життя громади долучаються й школярі. Наприклад, дитяча дорадча рада при міській раді одноголосно обрала булінг, як найактуальнішу проблему школярів. Вони запустили естафету “БулінгSTOPSтут”, яка досі триває. Школа публікує відео про те, як булять дітей у школі, пояснює чому це погано і передає естафету наступній школі.
“За два роки близько 80 шкіл зі 117 взяли участь у цьому проекті. Школярі постійно обговорюють ролики, це на них діє. Таким чином навіть молодь, яка ніколи не піддавалася булінгу краще розуміє жертв і не стане мовчати, коли когось копнуть з ноги або засміють.”, – розповідає Олег.