Свій шлях у молодіжній участі я починала із Дитячої дорадчої ради Львова. Тоді мені було лише 14. За кілька років стала частиною команди «Молодвіжу», організації «Твори», молодіжних стратегічних процесів у місті та ініціатив, які підтримував ЮНІСЕФ. У 2026 році я виступаю на Ukraine Recovery Conference (URC), щоб говорити про молодь як покоління, яке вже сьогодні бере участь у відновленні України.
Шлях до Ukraine Recovery Conference
Уперше про URC я дізналася у 2024 році. Пам’ятаю, як переглядала програму, дивилася на людей, які виходять на сцену й говорять про майбутнє України на рівні держав, міжнародних інституцій, великих партнерств і рішень. І в той момент подумала, що я теж хотіла би бути там.
А у 2026 році я отримала можливість поїхати на URC, щоб говорити про Львів як Молодіжну столицю Європи, організацію «Твори», партнерства з ЮНІСЕФ і підтримку, яка роками допомагає молодим людям переходити від першої участі до реального впливу.
Для мене ця підтримка почалася ще в підлітковому віці — з простору, де можна було говорити, пробувати, вчитися, помилятися й поступово брати на себе більше відповідальності. Саме так я прийшла в молодіжну участь: через довіру, людей поруч і можливості, які відкривалися крок за кроком.
Перший простір для голосу
У 14 років я пройшла відбір до Дитячої дорадчої ради Львова. Згодом я її очолила. Тоді я ще не оперувала словами «адвокація», «стратегія» чи «міжнародне партнерство». Я просто відчувала: якщо рішення стосуються дітей і підлітків, ми маємо право брати участь у цій розмові.
Дитяча дорадча рада складалася з дітей і підлітків, які могли говорити про потреби своїх однолітків із тими, хто ухвалює рішення: на рівні міста, державних інституцій, а інколи й міжнародних партнерств. Ми представляли дітей у Львові, пропонували ідеї, запускали проєкти й поступово вчилися, що участь молоді в житті міста — це відповідальність за місце, де ти живеш. Вона може починатися з першої зустрічі в міській раді, розмови, на якій тобі страшно підняти руку. З ідеї, яку ти озвучуєш тремтячим голосом, а потім бачиш, як вона стає реальністю. Тоді я вперше зрозуміла, що «мислити глобально, діяти локально» — це дуже практично.
Молодіжні можливості, що ростуть разом із людиною
Найбільшою підтримкою для мене завжди були «Твори» та ЮНІСЕФ. Вони давали не лише ресурси для проєктів. Вони давали відчуття, що ми маємо право пробувати, що наші ідеї важливі, що вік не визначає досвід, погляди й голос.
Однією з найбільш знакових ініціатив для мене стала програма «Громади, дружні до дітей та молоді». Було відкрито простір, у якому діти й молоді люди могли входити в процеси змін самостійно: працювати з місцевоювладою, говорити з державними інституціями, знайомитися з міжнародними партнерами й бачити, як маленька дія на місці вкладається в загальну картину.
Після цих проєктів Роман Цудний із організації «Твори» покликав мене долучитися до Молодвіжу у ролі програмної менеджерки. А далі, як я іноді жартую, все було як у тумані: події, зустрічі, дедлайни, команди, ідеї, великі й маленькі майданчики, а ще дуже багато людей, які вірили, що молодіжна робота має силу. Я долучилася до організації «Молодвіжу», відкриття року Львова як Молодіжної столиці Європи, до роботи ініціативної групи, яка працювала над створенням Молодіжного фонду Львова, і команди, що працювала над Молодіжною стратегією Львова до 2035 року. Кожен із цих досвідів додавав мені розуміння молодіжної політики та активізму.
Молодь як покоління відновлення
Молодіжна політика живе не в документах. Вона живе в кімнатах, де молоді люди вперше наважуються сказати свою думку. У просторах, де підліток знаходить свою команду. У програмах, які допомагають ідеї пройти шлях від «було б класно» до «ми це зробили».
У якийсь момент озираєшся на пройдене й розумієш: твоя особиста історія давно переплелася з історією цілого покоління — покоління, яке дорослішало під час великих змін, бачило пандемію і війну, втрати й невизначеність, але не втратило бажання діяти.
Саме тому на URC так важливо було говорити про молодь як recovery generation — покоління, яке вже волонтерить, створює ініціативи, підтримує громади, запускає фонди, пише стратегії й бере участь у відновленні України.
Коли мені було 14 років, я просто хотіла бути корисною й дізнатися, чи може голос дитини щось змінити в місті. Сьогодні я говорю про цей свій шлях на міжнародному рівні й бачу в ньому не лише свою історію. Я бачу історії багатьох молодих людей, які починали з маленької ідеї, з першої заявки, першої зустрічі та першої події. А ще з людини, яка першою повірила в них трохи раніше, ніж вони самі.
Моя дорога почалася серед людей, які дали мені можливість говорити, пробувати, вчитися й рости. Тепер я хочу, щоб таких доріг було більше. Щоб молоді люди в Україні мали не лише мрії, а й усі можливості діяти. Не лише ідеї, а й партнерів поруч. Не лише натхнення, а й інструменти перетворення його на рішення. Бо відновлення країни починається не тільки з великих планів. Воно починається з людей, які вірять, що можуть щось змінити. А це якраз про молодь!
