“Я сфотографувала маму біля краматорського вокзалу, і ця світлина стала її останнім фото”
Історія Каті, яка пережила обстріл у Краматорську
- Українська
- English
13-річна Катя із сестрою, мамою та тіткою потрапили під ракетний обстріл краматорського залізничного вокзалу.
Того дня, родина мала намір виїхати на Вінниччину, адже залишатися вдома вже було небезпечно.
«Ми приїхали на вокзал. Було все добре, але я мала передчуття, що щось трапиться», — згадує Катя.
Дівчина з мамою пішли за чаєм, поки її тітка із сестрою стерегли сумки.
«Коли ми стояли в черзі, я ніби замріялася. І тут почали кричати: “Лягай!” Я не одразу зрозуміла, що відбувається, і мене штовхнули»
Поруч із дівчиною лежав її наплічник, а згори на неї впав зелений намет, у якому готували чай.
«Він був дуже важкий. Я глянула на ногу і побачила, що джинси всі у крові. Я одразу подивилася на маму. Думала, що вона знепритомніла. Я штовхала її. Але вона не реагувала», — схвильовано розповідає Катя.
Вона почала кричати і просити про допомогу. Якийсь чоловік посадив її на лавку, і майже одразу підійшли поліціянти.
Катя пам'ятає, що спитала про маму. Їй відповіли, що спершу рятують дітей, а вже потім дорослих. Про те, що мама померла, Катя дізналася із фейсбуку.
«Поки була в лікарні, зайшла погортати стрічку, де побачила допис про себе. Там було написано, що збирають гроші мені на лікування. І що мама загинула»
Близькі не наважувалися сказати Каті про це, бо боялися її реакції.
Ще дівчина згадує, що не відчувала болю, хоча її ноги були поранені осколками: «Біль я відчула вже в лікарні. З лікарні у Краматорську мене відвезли до Дніпра. Тітка та сестра жили неподалік у церкві і часто приходили до мене. Я була там близько тижня. Тоді я не могла ходити через осколки в ногах. Мені робили дві операції та різні процедури. Перев'язки робили під наркозом, бо це дуже боляче».
Із Дніпра Катю відправили до Львова. Весь час із нею поруч тітка та сестра. Наразі лікування ще триває.
«Зараз я працюю із психологом і лікарями, які допомагають відновитися та пережити те, що трапилося. Мені ще емоційно дуже тяжко», — зізнається дівчина.
Її сестра досі не говорить про те, що сталося, а одразу змінює тему.
Під час розмови Катя згадує, як мама попросила її сфотографувати на вокзалі Краматорська. Ця світлина стала її останнім фото.
«Війна для мене — це дуже страшно, жахливо. Сидіти в підвалі по пів дня було страшно. Коли тривога, я боюся, що щось прилетить. Я б сказала всьому світу, що війна — це не фейк»
Вона дуже сумує за друзями. За будинком, у дворі якого каталася на велосипеді та роликах. І дуже хоче до бабусі з дідусем, щоб пекти разом млинці. Зі свіжою малиною. Тому що це смачно та красиво.
Зараз вони телефонують одне одному. Дідусь живе на Вінниччині, а бабуся — на Донеччині.
А ще дівчинка любить малювати, робити картини зі стразами та мріє стати моделлю.
«У мене була фотосесія у Львові. Мені сказали гарно одягнутися, і мене просто фотографували. Мені подобається одяг. Я могла б бути дизайнеркою чи стилісткою. А ще я люблю тікток», — розповідає про свої захоплення Катя.
Катя із сестрою та їхня тітка житимуть разом. Їхній будинок, який вони ділили навпіл, вцілів.
За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), з початку повномасштабної війни в Україні загинули або отримали поранення щонайменше 972 дитини.
ЮНІСЕФ продовжує допомагати українським дітям, що потерпають від війни. Лише за період після 24 лютого фонд надав психологічну та соціальну підтримку понад 1,4 мільйона дітей та їхніх опікунів. Грошову допомогу отримали близько 422 тисячі осіб.
