«Попри все життя триває, і ми хочемо його жити»
Грошова підтримка від ЮНІСЕФ стала дієвою підтримкою для родини у скруті
- Доступно:
- Українська
- English
Ольга з 15-річною донькою Діаною живуть у Харкові — в районі, який часто обстрілюють. Про те, що війна дісталася тихого приватного сектора, свідчать розбиті шибки теплиці, замазані жінкою дірки у стіні, побитий поріг будинку, а також шрами на тілі в дідуся Діани Олександра: 30 травня 2022 року його поранило під час чергового обстрілу.
«Коли почалася війна, найбільше я переживала за дитину, бо в неї ДЦП: хто ходить, може спробувати втекти, а доньці потрібен час, щоб дійти до погреба. Що відбувається, Діана розуміла, бо вже доросла. Вона дуже погано спала, бувало, що взагалі не спала. Погіршилася ситуація з невралгіями. Ми намагалися саму її не лишати»
Батько Діани помер три місяці тому. Через війну Ольга втратила роботу на фабриці, але після смерті чоловіка працює на підприємстві, яке було його місцем роботи. Жінка встає ще до світання, йде на роботу в темряві, а повертається додому пізно ввечері. Жартує, що знає вже кожну вибоїну на дорозі.
Зараз Ольга з донькою живуть разом із батьками померлого чоловіка.
«Гуртом нам жити простіше. Батьки наглядають за Діаною, коли я на роботі. Разом нам легше платити за комунальні послуги», — пояснює Ольга.
Діана має власну кімнату. Обставлена вона просто: в ній є ліжко, комп'ютерний стіл, ноутбук, іграшки, книжки. До війни до дівчини вчителі ходили додому: через ДЦП вона навчається дистанційно. Нині Діана в будні з 9:00 навчається онлайн, щодня має по сім уроків, спілкується з однокласниками в інтернеті.
«Я люблю всі предмети. Не можу навіть якийсь виокремити», — усміхається дівчина.
2022 року в Діани мала відбутися чергова операція на ногах, однак через війну її відклали.
«Під час війни ми не лікуємося, не ходимо на процедури. Зараз в Інституті патології хребта та суглобів лише денний стаціонар, а я не можу щодня з дитиною туди їздити. Ми стояли в черзі на бігову доріжку для Діани, однак нічого не отримали. Зараз вона мало рухається, прогресу в її стані немає», — з сумом говорить Ольга.
Через війну значну частину грошей, які збирали Діані на операцію, родина витратила на продукти, побутові потреби, а також на лікування дідуся Олександра після поранення.
Про допомогу від ЮНІСЕФ Ольга дізналася від знайомої, дитина якої також має ДЦП. 33 тисячі гривень допомоги жінка відклала на операцію: вона сподівається повезти доньку до німецьких лікарів, як того хотів її покійний чоловік.
«Я ці гроші не витрачала, збираю на операцію. Ми з чоловіком удвох намагалися зібрати, але зараз є лише я… Та попри все життя триває, і ми хочемо його жити», — усміхається Ольга до дочки.
