Програма «Спільно» для багатодітної родини, що місяць була під обстрілами та дивом врятувалася

Чотири місяці тому життя Юлії Супереки, її чоловіка та трьох доньок змінилося назавжди. Мешканці Києва, вони під час війни опинилися в Чернігівській області. Родина провела місяць у зоні важких боїв

ЮНІСЕФ
Image
UNICEF
24 Червень 2022

Родина з двома дворічними двійнятами та їхньою 7-річною старшою сестрою не мала часу і можливості аналізувати новини чи готуватися до війни. Всі жили звичайним життям, аж поки 24 лютого о 5 ранку Юлії не зателефонувала мама і повідомила про вибухи в столиці. Розгублена родина побігла пакувати речі, іграшки, одяг, їжу.

Але виїхати у безпечне місце не вдалося. «Коли вже на заправках стало складно дістати пальне, ми зрозуміли, що нам виїхати буде важко з маленькими дітьми, бо на правий берег і на захід були черги».

Родина вирішила, що можна спробувати поїхати у протилежному напрямку від основного потоку. «В нас дача в Чернігівській області, то ми можемо поїхати туди, - каже Юлія Суперека. – Ми навіть не думали, що хтось вирішить зайти в наше село... Маленьке село, нікому не потрібне».

Image
ЮНІСЕФ

Доїхали вдало, але вже на наступний день до села зайшли російські війська. «Вони поставили свої блокпости на в’їзд і виїзд з селища, не допускали до нас якусь допомогу».

Під час воєнних дій у їх містечку майже неможливо було купити навіть елементарні «дорослі» продукти, не те що спеціальні дитячі товари – харчування, ліки, підгузки. Зате діти вперше скуштували натуральне молоко «з-під корови».

«Побули трішки в підвалах, спускалися, коли були вибухи. Але з маленькими дітьми там довго не висидиш. Вирішили, що просто замуруємося в будинку. Забили всі вікна, щоб не було ні світла видно, ні нічого, бо це маленькі діти – ти їм не розповіси, що в шостій вечора ти вже повинна спати, тихенько лежати».

Дворічні дівчатка взагалі не розуміли, що відбувається. Натомість семирічна Поліна все розуміла занадто добре. «Ми напряму сказали, що таке війна. Вона дуже злякалася. Коли чула вибухи, найбільше за всіх хвилювалася. Вона вже розуміє, має доступ до інтернету, спілкується зі своїми однолітками, які активно розповідають якісь історії зі свого життя», - розповідає Юлія.

Місяць родина провела під обстрілами. Намагалася поводитися якомога тихіше, щоби їх не помічали. А потім, коли в столиці стало відносно безпечно, вирішили спробувати повернутися за допомогою волонтерів. Це було дуже ризиковано.

Image
ЮНІСЕФ
Поліна дуже лякалася обстрілів: іноді вона по три – чотири дні боялася виходити на вулицю.

«Робили колони з машин волонтерів, їхали 52 машини в колоні, від посту до посту проводили. Ми їхали через ліси, поля з табличками «міни». І не знаєш... доїдеш до Києва чи не доїдеш. Ми робили величезне коло, аби дістатися Києва, щоб оминути всі можливі їхні пости», - ділиться важкими спогадами багатодітна мама.

Рішення родини було хоч і важким, але правильним і дуже вчасним. Адже буквально за два дні потому їхнє село, де родина з дітками перебувала місяць, фактично перетворили на попіл. «Почалися дуже активні бої в селі. І тоді все село спалили», - розповідає Юлія.

Зараз село вільне, але... За словами сусідів, їхній будинок ніби стоїть, але згоріли надвірні будівлі. Поїхати туди, де минув найстрашніший місяць, родина не наважується.

На думку Юлії, зараз вона та її доньки – відносно захищені. «Почуваємося в безпеці. Не було в Києві таких вибухів, як ми там чули, набагато тихіше... Навіть коли вже були сирени, все одно набагато спокійніше з сиренами, ніж в селі без сирен, але з вибухами».

Image
ЮНІСЕФ
Після місяця в окупованому селі для Юлії - матері дворічних двійнят - повернутися в рідний Київ було щастям: попри регулярні сирени в столиці родина змогла дістати їжу для дітей, памперси та речі першої необхідності.

Зараз життя багатодітної родини потроху налагоджується. «В столиці ми змогли на той час вже дістати продукти, їжу, якісь речі першої необхідності для дітей…памперси», - каже жінка. Але фінансове становище змінилося. «Я до початку війни була в декретній відпустці і зараз в ній перебуваю. В декретній відпустці з трьома дітьми піти кудись підробляти не зовсім вийде», - каже Юлія.

До лютого родину забезпечував чоловік, у якого була робота – вистачало і на дітей, і на оренду житла. Але навесні його компанія була змушена його звільнити – як і багатьох інших.

«Чоловік залишився без роботи, але став шукати заробіток деінде. Пішов водієм розвозити по магазинах молоко, зараз шукає іншу роботу... Скрутніше, набагато скрутніше стало».

Тому програма грошової допомоги «Спільно» від ЮНІСЕФ, про яку родині розповіли знайомі волонтери, стала у пригоді. За словами Юлії, процес реєстрації був дуже легким та інтуїтивно зрозумілим: зайти на сайт, внести дані, прикріпити фото документів – і все. «Якщо ти потребуєш допомоги, ти повинен постукати в якісь двері, аби тобі відчинили та допомогли», - переконано каже вона

Гроші родина отримала у наступному місяці після подання заявки – і досі не витратила. За словами матері, допомога дозволить купувати продукти для дітей, придбати одяг і взуття по осінь та зиму. Адже в родині троє маленьких дітей, які, попри війну, швидко виростають з речей. А ще мати дуже сподівається, що ніхто з них не хворітиме.

Ми спитали Юлію, чого би вона найбільше хотіла дітям – своїм і з усієї України. «Миру, здоров’я. Решта буде, наживемо. Тільки миру».

Image
ЮНІСЕФ
ЮНІСЕФ