Навички з медіації допомагають примиренню серед українських учнів

Молоді люди, що були змушені залишити свої домівки через конфлікт, вчаться вирішувати суперечки

UNICEF
image
UNICEF
15 Квітень 2019

Конфлікт на сході України продовжує спустошувати людські життя та громади, але є місця, де люди вчаться знаходити мирні рішення.

На другому поверсі сєвєродонецької школи є місце, де говорять лише в спокійних тонах. Це кабінет, побудований прямо в коридорі: скляні стіни, кілька вазонів з рослинами, шафа та круглий стіл посередині. Тут школярі проводять медіацію - щось на кшталт розмови, під час якої шукають мирне вирішення конфлікту.

Якщо це не булінг, а одинична сварка, то миритися допомагає команда медіаторів. Це старшокласники, які проходять серію тренінгів, навчання та практичних занять, і після цього можуть йти працювати “у поле”. Медіатори сідають за стіл із тими, хто посварився, і розбирають конфлікт. Ставлять запитання, уточнюють - словом, роблять усе для того, щоб сторони почули один одного і самі вирішили, що робити.

Медіація в сєвєродонецькій школі - це проект Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) та "Ла Страда-Україна", що здійснюється за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Десятикласники Настя, Павло, Кирило і Марія сьогодні вчаться бути медіаторами, розбираючи конфлікт за підручником.

У школі навчаються 540 учнів, і з них близько сімдесяти - переселенці з окупованих територій. Настя, Кирило і Марія теж переїхали в Сєвєродонецьк з інших міст.

image
UNICEF

Кирило - з Попасної на Луганщині. Разом з батьками він переїхав звідти у 2015му - місто обстрілювали.

Ми ходили в школу, але ходінням це не назвеш - бувало, після першого уроку починались обстріли, і нас відправляли додому. Тому цілий семестр шостого класу я майже не вчився”, - згадує хлопець.

Дорога до школи займала хвилин 25, каже, але коли починались обстріли - то хлопець летів додому хвилин за п’ять. Жили в приватному будинку, снаряди падали то в сусідів, то навколо дому, з граду обстріляли хату бабусі.

Мама не витримала, згадує Кирило - зібрали речі та виїхали в Сєвєродонецьк.

Ми інколи їздимо в Попасну - навідати бабусю і дідуся. Там зараз по місту не стріляють, тільки по околицях. Тато повернувся в Попасну, коли трохи стихло - він працює на місцевому заводі інженером-електромеханіком, але приїжджає сюди до нас. А мама тут на пошті”, - розповідає хлопець.

Кирило хоче бути економістом чи міжнародником - ще не вирішив. Він уже кілька років бере участь в моделі ООН - це поєднання гри і наукової конференції, де старшокласники і студенти імітують засідання різних органів системи ООН. Учасники представляють різні країни і шукають дипломатичне розв’язання реальних конфліктів.

Бажання дипломатично розв’язувати конфлікти - це, власне, те, що його привело на медіацію. Він хотів навчитися говорити з людьми спокійно і не гарячкувати:

Я раніше міг агресивно відреагувати на неприємні слова типу “ти дурак”, а зараз мені байдуже. Я розумію, що в кожного свої погляди, і з цим нічого не зробиш. Ми з другом спочатку записались на медіацію фактично по приколу - просто глянути, що це таке. А виявилось, що це дійсно допомагає в житті”, - каже хлопець.

image
UNICEF
Медіатори та їхні вчителі збираються в кімнаті з посередництва у школі у Сєвєродонецьку Луганської області

Настя теж переселенка - в грудні 2014 року вона з мамою, татом, сестрою і братом переїхали зі Стаханова. Каже, планували на два місяці, але залишилися на чотири роки.

Мені було тільки десять. Бабуся жила в Новоазовську, і я чітко пам’ятаю, як ми тікали в підвал, коли обстрілювали, брали з собою Зевса - нашого собаку. Бабуся лишилась там - усе ж своє, самі побудували дім, прожили там усе життя”, - розповідає дівчина. Після переїзду їй часто снилось рідне місто.

Насті чотирнадцять і вона вчиться у десятому класі. Вона потрапила в команду медіаторів, бо якось сама звернулась із проблемою.

Я посварилась із подругою. Вона почала спілкуватись з іншої дівчинкою, а я приревнувала та дуже злилась через це. Кажу: пішли спробуємо. Прийшли, все висказали - і навіть розплакались наприкінці”, - згадує школярка.

Тепер, коли вона сама готується бути медіатором, найскладніше - це зберігати нейтральність:

Навіть коли ти точно розумієш, що людина не права, їй цього казати не можна. Ти маєш бути просто посередником і нікого не підтримувати”, - пояснює Настя.

Настя стала медіаторкою, бо побачила, як це працює зсередини: ніхто не тисне і все конфіденційно. Коли вона лише перейшла в цю школу, їй довелось майже зразу змінити клас - між батьками в класі виник конфлікт: хтось казав, що “чого вам вдома не сиділось”, і загалом атмосфера не сприяла. У новому класі всі дружні.

image
UNICEF

Керівниця проекту і заступниця директора Світлана Демчук каже: єдина серйозна проблема в тому, що до кімнати на другому поверсі доходять не всі конфлікти. До медіаторів поки звертатись лячно, і хочуть не всі - не вірять, що це конфіденційно, і часом не вірять, що має сенс. Тому разом із старшокласниками вона періодично влаштовує так звані тижні дружби - школярам у ігровій формі розказують про мирне співжиття, а старшим - роблять короткі презентації про принципи медіації та її суть.