Повернути безпеку у школи
Попри війну, яка триває в Україні, восьмирічна Іванка має надію на майбутнє
- Українська
- English
Коли над Житомиром розносяться звуки повітряної тривоги, восьмирічна Іванка щоразу намагається вгамувати своє хвилювання. А коли це стається у школі, вона відразу починає шукати очима вчительку та пильнує, щоб усі її друзі були поряд. А потім разом із однокласниками сходами спускається у сховище.
Підвальне приміщення школи, яке слугує укриттям, не має вікон, але в ньому нещодавно зроблено ремонт, на партах лежать розмальовки та ігри, а на стільцях — картаті пледи. Тож тут Іванка почувається в безпеці.
«Ракета може влучити у приміщення, тому у сховищі безпечніше. Я, наприклад, живу на шостому поверсі, і якби в нього поцілили, то його б знесло», — дівчинка добре засвоїла страшні уроки війни.
Школа під прицілом
Будівля Житомирського міського ліцею №25 була вщент зруйнована внаслідок обстрілу на початку березня. Класи, де колись звучав дитячий сміх, нині лежать у руїнах, велику спортивну залу крізь зруйнований дах залило дощами, а на щербатих підвіконнях пташки вже звили гнізда.
«Мою школу розбомбили під час війни. Просто взяли і зруйнували. Я б хотіла туди ходити знову, адже туди я пішла у перший клас», — розповідає третьокласниця Іванка.
На жаль, її мрії марні, адже споруда ліцею №25 не підлягає відновленню. Тому більше тисячі учнів школи та її педагогічний колектив змушені були шукати нове приміщення.
«Учні старших класів або перейшли на навчання онлайн, або з першого вересня відвідують інші освітні заклади. А для початкової школи ми знайшли цю нову будівлю. Головною вимогою до споруди була наявність укриття. В дуже стислі строки, буквально за літо, ми завдяки допомозі Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) змогли відремонтувати сховище. І тепер у дітей молодших класів є змога відвідувати школу очно, адже ми створили безпечні умови», — розповідає директор ліцею Іван Денисюк, показуючи приміщення колишнього міського училища, де тепер розмістилася частина школи.
Відбудова та оснащення укриттів у школах стали можливими завдяки підтримці партнерів, таких як Європейський Союз та Агенція США з міжнародного розвитку (USAID).
Зараз у новому приміщенні початкової школи-ліцею №25 навчаються майже 250 учнів. Ще стільки ж школа готова прийняти, якщо в Україні стане безпечно й сім’ї з дітьми, які виїхали з міста через війну, почнуть повертатися додому.
Другий дім
Та поки про щоденну загрозу нагадують повітряні тривоги, що зазвичай лунають у Житомирі після обіду. Остання тривала майже годину і застала маленьку Іванку під час занять подовженого дня. Щоб не сумувати в укритті та покращити собі настрій, увесь третій клас почав хором співати українські пісні.
«Коли я чую сирену, я стаю в ряд з усіма учнями та слухаю, що скаже вчителька. Потім ми спускаємося в укриття. Там ми продовжуємо урок або спокійно собі сидимо, говоримо, малюємо, чекаємо закінчення повітряної тривоги»
Іванка зізнається, що навчання в укритті подобається їй навіть більше, ніж онлайн-уроки. Адже у школі вона має змогу безпосередньо спілкуватися з друзями і вчителями.
«Я обожнюю школу, це мій другий дім. У школі завжди цікаво: я вчусь чогось нового, тут щось відбувається. А онлайн ти сидиш на одному місці, а потім знову на тому ж місці вчиш уроки», — пояснює дівчинка, яка мріє стати мандрівницею й об’їхати весь світ.
Школа у коробці
Заради того, щоб діти, такі як Іванка, мали змогу відвідувати школу, соціалізуватися та бути при цьому в безпеці, ЮНІСЕФ спільно з партнерами облаштовує укриття та відбудовує школи у найбільш постраждалих районах. Наразі відновлено 56 об’єктів. Реалізація цієї програми стала можливою завдяки підтримці та фінансуванню Європейського Союзу та Агенції США з міжнародного розвитку (USAID). Крім цього, ЮНІСЕФ забезпечує шкільні укриття необхідним приладдям і матеріалами для різних активностей та комфорту дітей.
«Завдяки ЮНІСЕФ ми маємо деяке устаткування для нашого укриття. Ось пледи на випадок, якщо стане холодніше. У нас є бокси для психологічного розвантаження дітей. Тут фломастери, м'ячі, пластилін, настільні ігри, щоб діти могли себе якось розважити. Повітряні тривоги останнім часом припадають на другу половину дня, коли в нас тривають заняття груп подовженого дня, тому ці ігри щоразу стають нам у пригоді», — розповідає вчителька Житомирського ліцею №25 Ірина Андрушко, розпаковуючи одну із коробок для сховища.
На жаль, війна стала неодмінною частиною життя українських школярів. Вона зупиняє ігри та уроки звуками сирени й обстрілів, закриває доступ до прогулянок через мінну небезпеку та загрожує родинному затишку українських сімей із наближенням суворої зими. Та маленька Іванка із Житомира кожного ранку, збираючи рюкзак до школи, сподівається на новий мирний день без повітряних тривог та загроз.
«Я дуже хочу, щоб був мир, щоб моя родина була в теплі й любові. Тому зараз я працюю над своїми знаннями. Мій фронт — це знання», — усміхається вона.
