Вимушені канікули українських шкіл

Фортепіанна музика заповнює зруйновану актову залу школи — її відлуння чути в найвіддаленіших порожніх класах. Випускниця Дарина грає сумну мелодію на піаніно, що дивом вціліло після ракетного обстрілу школи в місті Селидове на сході України. Дівчина натрапила на інструмент, коли прийшла прибрати від уламків класну кімнату. На цьому фортепіано вона б грала на випускному балі, якби не війна. Тому зараз на руїнах свого шкільного життя Дарина вкладає весь свій біль і розпач у виконання музики. Та навіть цю символічну церемонію прощання з рідною школою супроводжують звуки бою на околицях міста. 

Життя в очікуванні лиха

Селидівську школу №2 було зруйновано ракетним обстрілом на початку осені. Як і сотні освітніх закладів по всій Україні, вона стала військовою ціллю, хоча мала б бути безпечним місцем для дітей. Упродовж майже десяти місяців повномасштабна війна позбавляє дітей в Україні доступу до навчання, безпеки та щасливого дитинства.

У Селидовому без школи залишилися 600 дітей та великий педагогічний колектив. Дарині здається, що ракети спалили не тільки спортивну залу та класні кімнати, а й усі дитячі спогади та плани на майбутнє. 

Невелике промислове місто Селидове на сході України вісім років поспіль зазнавало обстрілів та руйнувань. Але після початку повномасштабної війни гуманітарна та безпекова ситуація в ньому стала катастрофічною: в місті відсутнє постійне водопостачання, немає опалення, газу, закрита більшість магазинів та аптек, обстрілами зруйновані частина житлових будинків та інфраструктура. 

«Відчуття таке, що ми не живемо повноцінним життям, як усі інші. Усе в місті наче стиснулося в очікуванні чогось поганого, якогось лиха. Останніх сім місяців взагалі дуже важкі — магазини  закрито, ми сидимо вдома. Багато хто з друзів евакуюються. А ти не знаєш, що робити, тільки панікуєш», — Дарина розповідає, що часто прокидається серед ночі від обстрілів. 

Вона мріяла про випускний бал, красиву сукню та атестат із відзнакою. Натомість зараз розбирає завали у класі, де навчалася десять років. Дівчина розуміє, що школу навряд чи відбудують до її випускного, але мріє, що це станеться хоча б за кілька років. 

«До школи я прийшла не одразу, бо був страх, що не все розірвалося ще. Але я хочу допомогти її хоча б прибрати. Ця школа важлива для нашої родини: тут навчалася моя мама, тут навчаюся я. Також тут навчається моя молодша сестра Маша у 4-му класі. І що їй робити далі?»

Дівчина планувала поїхати у велике місто, щоб вступити до вишу і здобути освіту клінічного психолога, але тепер не має впевненості навіть у завтрашньому дні. 

Порожнеча на місці школи

В ту ніч, коли було зруйновано Селидівську школу №2, постраждав і будинок 16-річної Анастасії. Дім, який вікнами виходить на шкільну будівлю, весь здригнувся від ракетних ударів о 3:40 ранку.

Настя миттю прокинулася і відчула, як усе її тіло тремтить від жаху.

У квартирі попадали на долівку речі, потріскалися стіни, а також частково були вибиті вікна. «Я просто присіла за диван, накрила руками голову. Думала, нас зачепить, бо другий вибух був дуже гучний», — розповідає Анастасія. 

Коли ж зранку дівчина визирнула у вікно, то побачила купи уламків на місці своєї школи.

«Раніше тут була школа, а тепер ось так… Порожнеча. Мені дуже прикро, що все так. Зринає в пам’яті дуже багато спогадів. А тепер я сюди приходжу — а тут нічого немає. Немає більше всіх цих миттєвостей із друзями…»

На очах у Насті бринять сльози, коли вона заходить до розбитої спортивної зали, над якою зараз замість даху височить небо. 

Анастасії лишалося навчатися у школі менше року. Вона планувала далі подорожувати та навчатися на юриста. «Війна змінила всі плани. Всі роз'їхалися, я залишилася сама. По психіці це дуже б'є», — ділиться думками випускниця, нахиляючись до вуличної кішки, яка зайшла на руїни школи.

Раніше дівчина любила канікули та чекала на зимові свята, щоб відпочити від навчання. Зараз вона хотіла б повернути час за партою у своєму класі. Але звуки боїв, які долинають до школи, відбирають у Насті надію на це. Ніхто не може пообіцяти дівчині зараз, що її школу колись буде відбудовано. Ніхто не скаже, чи скінчаться коли-небудь для неї вимушені канікули. 

Новий навчальний рік в Україні розпочався 1 вересня на фоні посилення інтенсивності боїв на сході та ракетних обстрілів майже всіх регіонів країни. Попри це освітні заклади відновили заняття в різних форматах. Ініціатива Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) «Спільно до навчання» триває.

Цю ініціативу запустило Міністерство освіти і науки України спільно з ЮНІСЕФ в Україні та Першою леді України для підтримки освітнього процесу в 2022/2023 навчальному році. 

Ініціатива спрямована на захист прав кожної дитини та створення можливостей для безперервного навчання у цей важкий час. У межах ініціативи МОН спільно з ЮНІСЕФ допоможуть дітям налаштуватися на навчання, а також покращити їхнє фізичне та психічне здоров’я.

Ключові компоненти ініціативи включають підтримку шкіл, освітян, батьків та дітей залежно від формату навчання.

Інтерактивні матеріали для батьків та освітян із психосоціальної підтримки, мінної безпеки, здорового харчування можна завантажити на сайті osvitanow.org. Окремо вони будуть надіслані у школи, які працюватимуть в офлайн-форматі.