Діти із синдромом Дауна отримують психологічну підтримку в межах проєкту «Поруч»
Завдяки проекту ЮНІСЕФ діти із синдромом Дауна у Луцьку мають змогу зменшити тривогу через війну, отримати психологічну підтримку та поспілкуватися з ровесниками.
- Доступно:
- Українська
- English
Після перших вибухів, які прогриміли у Луцьку 24 лютого, Юлія із сином залишилися в місті, адже їм не було куди їхати. Звуки сирен і повітряної тривоги дуже лякали дитину, тому мамі доводилося пояснювати, що відбувається та чому вони ховаються у підвалі.
«До війни ніхто не був готовий. Для наших діток із синдромом Дауна найбільша проблема — це звуки повітряної тривоги і сирени. Вони не розуміють, звідки такий гучний звук, якого раніше не було. Я мала розмову з сином, пояснила йому, що небезпечно, що потрібно ховатися в укриття. Я відчувала страх за свою дитину, не знала, що робити. Нам особливо не було куди їхати. Іноді навіть руки опускалися через безвихідь», — розповідає Юлія.
На початку війни в Луцьку не працювали розвивальні центри, тому мама займалася з сином вдома самостійно. Каже, що йому необхідне спілкування з однолітками, тому залучає його до різних активностей, якщо є така можливість. Одна з них — це проєкт психологічної підтримки «Поруч», який здійснює ЮНІСЕФ. Під час зустрічей батьки можуть поділитися своїми переживаннями, а діти працюють із тренером-психологом, який поєднує спортивні розваги із психологічною допомогою.
Пограти в ігри привела свого сина Тимофія і мама Катерина. Розповідає, що після перших вибухів на деякий час із сім’єю покинули Луцьк та жили у селі неподалік.
«До війни Тимофій ходив у навчально-реабілітаційний центр, а також відвідував різні секції та гуртки. Зараз усі вони закриті, тому він вчиться вдома онлайн, а також ходить на заняття в ГО «Даун-синдром», — ділиться жінка.
Тренер та психолог проєкту «Поруч» Дмитро говорить, що зараз діти часто мають постійну фонову тривогу через війну. Тому їм корисні ігри, що не лише підтримують фізичний стан, а й активують розумову діяльність.
«Ми намагаємося відстежувати тривоги дітей, працювати з ними та дивитися, у якому стані діти перебувають. За допомогою ігор ми даємо їм можливість вибирати. Для прикладу, під час гри багато дітей зараз обирають роль акули, бо хочуть бути на вершині цієї піраміди, щоб ніякої небезпеки з ними не сталося. Тому ми даємо їм можливість побути і акулою, і доброю рибкою Дорі. Спортивна частина потребує залучення розумової діяльності. Як мінімум ми покращуємо дітям настрій, а ще даємо зрозуміти, що навіть зараз у них є опорні точки, на які можна спертися», — розповідає тренер.
