Дитинство під час війни

Повномасштабна війна в Україні триває вже 500 днів. Минуло п’ять сотень днів, сповнених небезпеки, тривоги та боротьби за життя. Мільйони українських дітей за цей час залишилися без домівки, без можливості навчатися, зрештою, без доступу до медичних послуг і навіть питної води. Сховища замінили їм дитячі кімнати, лавки метро — ліжечка, а повітряні тривоги — шкільні дзвінки. Так нещадно бойові дії відбирають дитинство в маленьких українців. 

Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) наголошує, що діти не повинні жити в атмосфері постійного страху та тривоги. Війна мусить припинитися, щоб кожна дитина мала мирне та щасливе дитинство, на яке заслуговує.

Дитинство без домівки

Повномасштабна війна в Україні, яка почалася 24 лютого 2022 року, призвела до серйозної гуманітарної кризи. Ескалація насильства спричинила масове переміщення населення по всій Україні та в сусідні держави, а також зумовила зростання кількості жертв. Майже дві третини дітей в Україні були змушені покинути свої домівки.

Юлія — одна з тих матерів, яким довелося рятувати своїх дітей під звуки вибухів. З двома дітьми вона виїхала з Харкова до Німеччини, провівши у дорозі майже тиждень. Під час подорожі Юлії, її однорічній доньці та дев'ятирічному сину довелося ночувати в різних умовах: на підлозі промислової будівлі, на маленькому ліжку в дитячому садку, на дерев'яній лавці та в машині. «Але це краще, ніж під обстрілами», — запевняє жінка.

Ніхто не мріє стати біженцем. Юля мріяла про власну квартиру в Харкові та поїздку із дітьми на море. Але війна зруйнувала мрії родини. Зараз і мама, і її діти найбільше хочуть закінчення війни, щоб повернутися в Україну.

«Я наважилася залишити будинок і все наше життя лише з однією метою — врятувати дітей. І вижити!» — зізнається мати двох дітей.

Дідусь трьох онуків 84-річний Валентин Миколайович так само провів декілька діб без відпочинку, рятуючи свою родину. Пенсіонер подолав більш ніж 1200 кілометрів на старенькій автівці, щоб вивезти сина, невістку, трьох онуків та рудого кокер-спанієля з лінії фронту на захід України.

До цього майже місяць сім’я Валентина Миколайовича ховалася від бомбардувань у підвалі будинку в селі Степове Запорізької області. Вони змушені були виживати без світла та зв’язку. Рішення про евакуацію ухвалили, коли скінчилися невеликі запаси їжі. Чоловік згадує той жах, який пережила його родина:

«Бачити голодні очі своїх дітей — це гірше, ніж просто померти»

Дитинство Валентина Миколайовича пройшло серед руїн після Другої світової війни, і він не бажає такої ж долі для своїх онуків.

«Я малим грався патронами, тому не хочу, щоб у моїх онуків було таке саме дитинство»

Дитинство без школи

ЮНІСЕФ застерігає: війна поставила під загрозу освіту, а відтак і майбутнє дітей в Україні. Близько 5,3 мільйона з них стикаються з перешкодами в доступі до навчання, зокрема приблизно 3,6 мільйона безпосередньо постраждали від закриття шкіл. Також двоє з трьох переміщених дітей лишаються не включеними до національних систем освіти країн, що приймають біженців з України.

Через це українські діти ризикують втратити критичні для навчання та соціального розвитку роки. За даними Міністерства освіти і науки України, з початку повномасштабної війни понад 2600 шкіл було пошкоджено, а більш як 400 зруйновано вщент.

Маленька Віка навчалася в першому класі в Авдіївці, коли почалися повномасштабні бойові дії.

«Мені подобалося в моїй школі. Але війна відібрала її в мене», — говорить школярка.

Дівчинці вісім років, тож вона народилася під обстрілами на сході України, збирала рюкзак у перший клас під звуки вибухів, а сьогодні втратила рідні стіни й можливість навчатися.

Через війну також і діти молодшого віку втратили доступ до освіти. 24 лютого 2022 року заклади дошкільної освіти в Україні закрилися. Деякі з них відновили свою роботу тільки восени, а деякі не працюють досі. Семирічна Мирослава розповідає так про свою нездійснену мрію побувати на першому в житті випускному:

«У цій сукні я хотіла піти на випускний у садочку. Але цього не сталося, бо почалася війна»

Дитинство у сховищі

Рятуючи свої життя, сім’ї з дітьми вимушені ховатися від постійних артобстрілів та авіаударів у сховищах, підвалах, на станціях метро та підземних парковках. Холодні, вогкі, темні приміщення, не призначені для тривалого в них перебування, стали прихистком для багатьох українських дітей. Під землею вже понад рік малеча часто проводить свої дні без доступу до гарячого харчування, медикаментів та навчання. Для багатьох із них мрією стало побачити сонячне світло.

Починаючи з 24 лютого 2022 року харківське метро стало притулком для тисяч людей, які рятувалися від обстрілів і бомбардувань. Серед них і десятирічна Соня, яка кілька місяців після початку війни жила з мамою у вагоні метро:

«Сьогодні ми з мамою ходили додому, щоб помити голову та взяти якісь речі. Було страшно»

Данилові було всього чотири роки, коли в Маріуполь прийшла повномасштабна війна. Хлопчик із братом та батьками через постійні авіаобстріли пробули місяць у підвалі без світла, води та надії на порятунок. Данило розповідає про своє життя у сховищі, згадуючи, що батьки гріли йому їжу на свічках:

«У підвалі були ще дітки. Але там мені було погано. Там усе кам'яне, негарне. Ліжко було в нас на підлозі, на камінні. В нас майже не було їжі, нічого. Мама ділила мені маленький шматочок сиру»

Родині вдалося врятуватися, виїхавши зі зруйнованого Маріуполя. Та хлопчик досі боїться темряви та гучних звуків.

Дитинство під обстрілами

Вже 500 днів маленькі українці потрапляють під обстріли. Деякі з них стають свідками найжахливішого — загибелі рідних. Війна в Україні забирає в дітей найдорожче — їхніх близьких. 

«Я сфотографувала маму біля краматорського вокзалу, і ця світлина стала її останнім фото», — згадує 13-річна Катя. 

Разом із сестрою, мамою та тіткою дівчина потрапила під ракетний обстріл краматорського залізничного вокзалу. Того дня родина мала намір виїхати на Вінниччину, адже залишатися вдома вже було небезпечно. Але її мама загинула, так і не виїхавши із міста. «Зараз я працюю із психологом і лікарями, які допомагають відновитися та пережити те, що трапилося. Мені ще емоційно дуже важко», — зізнається дівчина.

16-річний Микита вижив під час смертоносного обстрілу Бахмута. «Уламок зупинився в міліметрі від мого серця», — підліток показує пальцями, який розмір мав металевий шматок, який медики витягнули з його грудної клітки. Невеличкий уламок заліза міг коштувати хлопцю життя. Та він втратив близьких і власний дім.

«Коли втрачаєш людину чи бачиш, як розбивають твій будинок, так боляче всередині, що просто слів немає»

Лікарі обіцяють, що він відновиться після обстрілу, але його душевні втрати більші й болісніші за поранення.

Дитинство в оточенні мін

З початку повномасштабної війни діти в Україні стикнулися із загрозою мін та інших вибухонебезпечних залишків війни. Здебільшого нещасні випадки із дітьми стаються, коли малеча підбирає вибухонебезпечні предмети, такі як ручні гранати та запали, думаючи, що це іграшки. Так трапилося і з восьмирічним Владиславом із Лимана. Він знайшов патрон біля згорілого танку, кинутого на залізничному переїзді, та почав бавитися з ним. Хлопчик торкається шраму трохи вище правої лопатки:

«Був сильний вибух. Йшла кров, і я не відчував руку. В лікарні мені намагалися витягнути осколок, але він залишився там»

Зараз він вільно рухає рукою — болю немає. Але страх перед вибухонебезпечними предметами з ним досі.

Після більш ніж дев’яти років бойових дій на сході країни й року з початку повномасштабної війни Україна є однією з найбільш постраждалих від мін країн світу. Приблизно 30% її території потенційно забруднені вибухонебезпечними предметами або мінами, які стали причиною загибелі і травмування великої кількості дітей. Крім того, багато дітей залишилися з інвалідністю на все життя.

ЮНІСЕФ продовжує реагувати на нагальні гуманітарні потреби дітей в Україні й забезпечувати доступ до медичної допомоги, імунізації, харчування, освіти, води та санітарії, сприяти в наданні психосоціальної підтримки та охороні ментального здоров’я. У країнах, які приймають біженців із України, ЮНІСЕФ співпрацює з урядами, муніципалітетами та місцевими партнерами для зміцнення національних систем, які забезпечують підтримку дітей-біженців якісною освітою, медичними послугами та захистом.

В Україні ЮНІСЕФ посилив зусилля, щоб підтримати уряд в інклюзивному, орієнтованому на дітей та сталому відновленні шляхом зміцнення захисту дітей, освіти та охорони здоров’я. Завдяки програмам, які впроваджує ЮНІСЕФ, понад 1,8 мільйона дітей отримують доступ до формальної і неформальної освіти, зокрема раннього навчання, більш ніж 3,4 мільйона дітей та їхніх опікунів мають доступ до психологічної допомоги та психосоціальної підтримки, більш як 5,5 мільйона людей доступна чиста питна вода, 6 790 642 дітей та жінок отримують первинну медико-санітарну допомогу в установах, які підтримує ЮНІСЕФ, та через мобільні бригади.