Як впоратись з конкретними проблемами
Suočavanje sa specifičnim problemima
1.1 Страх, тривога та занепокоєність
Тривога, занепокоєність і страх є природними реакціями на відчуття небезпеки. Ці емоції слугують «сигналізацією», яка спрацьовує щоразу, коли ми відчуваємо загрозу. І дорослі, і діти можуть відчувати ці емоції у відповідь на страшні думки та спогади, а також коли є реальна загроза.
Діти часто стають більш страхітливими, коли пережили надзвичайну ситуацію. Намагайтеся залишатися якомога спокійнішими під час спілкування з дітьми й запевніть їх, що ви зробите все можливе, щоб їх захистити.
Фізичні реакції можуть включати головний біль, нудоту, запаморочення, діарею, оніміння, задишку, прискорене серцебиття, слабкість, пітливість, тремтіння рук і ніг та інші.
Емоційні реакції можуть включати гнів, страх, безпорадність, розчарування та надмірне занепокоєння.
Поведінкові реакції можуть дуже відрізнятися в залежності від дитини. Деякі діти можуть панікувати й бути галасливими, інші можуть відсторонитися, затихнути й уникати зорового контакту.
Намагайтеся, наскільки це можливо, захистити дитину від ситуацій, що можуть викликати високий рівень тривоги, і забезпечити безпечне, передбачуване та спокійне середовище. [Див. Питання безпеки]. Намагайтеся залишатися поруч зі своєю дитиною, щоб її втішити та заспокоїти.
Часто засмучені діти турбуються через проблеми, які вони не можуть контролювати, або питання, на які немає чіткої відповіді, наприклад: «Чому це сталося зі мною?». Намагайтеся допомогти дитині зосередитися на речах в її найближчому оточенні, які вона може контролювати, замість того, щоб зосереджуватися на глобальних, надважливих питаннях. Наприклад, запитайте в неї: «Що ми будемо їсти на вечерю сьогодні?» «У яку гру ти б хотів/-ла зараз пограти?» або «Яку історію ти б хотів/-ла почути?»
Якщо дитина відчуває ірраціональний страх, не засуджуйте і не принижуйте її. Визнайте це відчуття і заспокійте її. Заохочуйте дитину поділитися з вами своїми страхами. Наприклад, ви можете сказати: «Якщо ти починаєш боятися, візьми мене за руку. Тоді я буду знати, що тобі потрібно щось мені сказати».
Запропонуйте дитині стратегії, якими вона буде користуватися, коли відчуватиме страх. Наприклад, ви можете спробувати з дитиною деякі вправи на розслаблення. [Див. «Вправи на розслаблення для дітей»]
Не змушуйте дитину переживати те, чого вона боїться. Наприклад, якщо дитина боїться темряви, не змушуйте її залишатися на самоті в темному місці. Це може посилити страх і знизити її довіру до вас. Діти, які почуваються впевнено й безпечно під опікою дорослого, якому довіряють, рідше відчувають ірраціональні страхи.
Заохочуйте дитину займатися спортом та спілкуватися з іншими дітьми, оскільки ці заняття можуть допомогти зменшити рівень тривожності.
1.2 Панічні атаки
Панічні атаки – це короткі періоди непереборного страху або тривоги. Панічні атаки можуть включати фізичні реакції, такі як тремтіння, прискорене серцебиття, пітливість, біль або дискомфорт у грудях, нудота й запаморочення.
Панічні атаки можуть виникати під час стресових ситуацій, але вони також можуть виникати випадково.
Панічні атаки можуть бути страшними. Ви можете подумати, що втрачаєте контроль, що у вас серцевий напад або навіть, що ви помираєте. Ви можете відчувати, що ви якимось чином відірвалися від свого розуму, тіла чи оточення. Втім, насправді панічні атаки не завдають фізичної шкоди.
Якщо у вас панічна атака, допомогти можуть такі дії:
Нагадайте собі, що це відчуття тимчасове – намагайтеся пам’ятати, що панічні атаки завжди проходять і вам нічого не загрожує. Пам’ятайте, що фізичні відчуття викликані викидом адреналіну, постарайтеся набратися терпіння й дочекатися зниження рівня адреналіну.
Зосередьтеся на повільному та м’якому диханні – намагайтеся порахувати до п’яти, повільно вдихаючи, і знову, повільно видихаючи. Може також допомогти, якщо в цей час ви покладете одну руку на живіт, і простежите, як ваша рука підіймається й опускається, коли ви глибоко дихаєте.
Використовуйте свої відчуття – намагайтеся використовувати свої органи чуття, щоб помічати деталі з навколишнього світу, наприклад, помітьте, які звуки ви можете почути, як відчувається земля, коли ви рухаєте ногами, що ви можете побачити й що ви можете понюхати. Техніка 54321 може допомогти: спробуйте назвати 5 речей, які ви можете побачити, 4 речі, які ви можете відчути, 3 речі, які ви можете почути, дві речі, які ви можете понюхати, і 1 річ, яку ви можете скуштувати.
Якщо атаки паніки посилюються або стають частішими, або якщо вони заважають вам займатися звичною діяльністю, зверніться за допомогою до професійного медичного або соціального працівника. Вони можуть допомогти вам зрозуміти, що викликає ваші атаки, і підтримати вас, навчивши вас додаткових технік управління тривогою.
Допомога тим, в кого панічна атака
Вас може налякати, коли в близької людини виникне панічна атака. Ви захочете її заспокоїти та знайти практичне розв'язання проблеми, але пам'ятайте, що, якщо тиснути або змушувати когось робити те, до чого вони не готові, це може погіршити ситуацію.
Намагайтеся бути терплячим/-ою та спокійним/-ою. Пам'ятайте, що вона не обирає, що відчувати.
• м'яко повідомте, що думаєте, що в неї панічна атака, й що ви будете поруч, щоб допомогти їй впоратися з нею
• скажіть їй дихати повільно й глибоко – це може допомогти, адже це дещо структуроване та повторюване, на чому вона може сфокусуватися, також можна рахувати вголос та дихати разом з нею
• скажіть їй тихенько сісти десь, де вона зможе сфокусуватися на диханні, поки не стане краще
• скажіть їй використати відчуття та поспостерігати за навколишнім світом (наприклад: назвати 5 речей, які вона бачить, 4 речі, які вона відчуває, 3 речі, що може почути, 2 речі, які може понюхати, й 1 річ, яку може скуштувати)
[Вставте контактні дані для постачальників послуг]
1.3 Агресія
Іноді діти реагують на стрес агресивно під час гри та взаємодії з іншими. Їм може бути важко контролювати свою поведінку, одні можуть починати суперечки, а інші легко засмучуються та дратуються. Те, що дитина переживає насильство або стає його свідком, може підвищити ймовірність такої поведінки. Хоча це нормальна реакція, вона може викликати занепокоєння у дорослих, які мають захистити свою дитину та запобігти шкоди собі та іншим.
Важливо мати чіткі правила щодо того, що дозволено, а що заборонено. Намагайтеся давати чіткі та конкретні вказівки щодо того, що ви хочете, щоб дитина робила, а не лише того, що ви НЕ хочете, щоб вона робила. Наприклад, замість того, щоб говорити «Не кричи», ви можете попросити дитину «говорити тихим голосом».
Якщо діти, про яких ви піклуєтесь, сваряться, рішуче скажіть їм негайно припинити, а потім чітко скажіть їм, що вони повинні робити замість цього.
Ви можете підготувати список навчальних та ігрових заходів, щоб ваша дитина була зайнята.
Дорослим може бути страшно, коли дитина дуже зла, особливо якщо ви відчуваєте, що гнів спрямований на вас. Найкращий спосіб допомогти дитині впоратися з гнівом – зберігати спокій, підтримувати та уникати відповіді образою. Пам’ятайте, що жодна дитина не хоче бути сердитою чи агресивною, але їй важко керувати емоціями, які вона переживає.
Дозвольте дитині висловити її почуття гніву в безпечному середовищі. Обмежте агресивну поведінку, допоможіть їй висловити гнів словами замість агресії або запропонуйте їй альтернативний спосіб виразити гнів (наприклад, дозволити їй бити подушку або заохотити побігати). Наприклад, ви можете сказати щось на кшталт: «Здається, ти сердишся. Це нормально мати такі почуття, але не можна бити мене. Можеш потупати ногами або пострибати. Давай зробимо це разом».
Коли ви й дитина спокійні, ви можете пояснити, чому дітям важливо гратися та взаємодіяти спокійно та безпечно, а також обговорити інші способи, якими вони можуть реагувати, якщо будуть розчарованими або злими (наприклад, піти від ситуації, трохи повільно глибоко подихати, порахувати до десяти). Хваліть свою дитину, коли вона добре справляється з емоціями.
Пам’ятайте, що діти вчаться, спостерігаючи за дорослими навколо них. Спробуйте продемонструвати способи спілкування та взаємодії, які ви хотіли б, щоб дитина копіювала.
1.4 Горе
Горе — це назва болісних емоцій, які ми відчуваємо, коли помирає хтось, хто нам не байдужий, або коли ми відокремлені від речей, людей чи місць, які ми любимо.
Ми також можемо переживати горе, коли речі, які ми планували в нашому житті, більше не здаються можливими.
Те, як діти переживають горе, може сильно відрізнятися залежно від їхнього віку, попереднього досвіду, характеру та розуміння життя й смерті в їхніх сім’ях та ширшій культурі. Діти можуть реагувати по-різному: плакати, кричати, не вірити, відчувати нудоту або мовчати. Все це нормальні реакції.
Коли близька людина померла, важливо надати дітям чітке, чесне пояснення, щоб допомогти їм зрозуміти й прийняти реальність втрати. Бажання захистити дітей від лиха цілком природно, але навіть дуже маленькі діти будуть усвідомлювати, що відбувається щось незвичайне.
Нерозуміння того, що відбувається, викликає ще більше страждань. Те, що уявляють, може бути гіршим за реальність, і діти можуть навіть звинувачувати себе в подіях, які вони не контролюють.
Перш ніж розповісти дитині про втрату, влаштуйтеся зручніше і подумайте, що ви скажете. Цілком можливо, що діти будуть ставити важкі запитання, і вони, і ви, відчуватимете смуток. Спробуйте знайти безпечне та тихе місце, щоб все їм розповісти. Якщо у вас є дуже маленькі та старші діти, ви можете розповісти їм окремо, якщо це можливо.
Ви можете почати з того, що запитаєте в дітей, що вони вже знають або що, на їхню думку, сталося. Потім поясніть, що насправді сталося, підібравши слова, щоб вони відповідали віку вашої дитини. Поясніть простими словами, що сталося, і запевніть їх, що вони не винні. Запитайте в дітей, чи є у них інші запитання, чи є щось інше, що їх хвилює чи лякає. Поясніть, що обмін почуттями, страхами та занепокоєннями може допомогти, і що ви поряд, щоб вислухати їх, відповісти на будь-які запитання та втішити їх у будь-який час.
Використовуйте слово, яке ваша родина використовує для позначення смерті. Не використовуйте такі фрази, як "Дідусь пішов", "...заснув" або "... перебуває на небі", оскільки це збентежить дітей молодшого віку, які можуть подумати, що ця людина може повернутися.
Вам потрібно дати дітям час, щоб вони зрозуміли цю інформацію. Маленькі діти можуть реагувати так, ніби вони не слухають або продовжують грати. Наберіться терпіння і чекайте їхньої уваги. Будьте готові до того, що молодші діти будуть ставити одні й ті ж самі питання знову і знову, як у цей момент, так і протягом наступних днів і тижнів.
Корисно дозволяти дітям брати участь у процесах жалоби будь-яким способом, який буде зручним для них, включаючи відвідування похорон, якщо вони бажають. Траур дозволяє дітям визнати, що смерть сталася, і попрощатися. Підтримуйте їх у створенні власних способів пам’ятати про близьку людину, наприклад, посадити квіти, написати листа, намалювати малюнки, зробити коробку зі спогадами, яка нагадує їм про цю людину, або думати про неї перед сном.
Щоб підтримати дітей у скорботі, ви можете:
• подбайте про те, щоб кожна дитина відчувала любов та постійний догляд;
• намагайтеся якомога більше підтримувати свій розпорядок дня та структуруйте діяльність;
• намагайтеся бути терплячими, якщо діти реагують на новини негативно
• піклуйтеся про власний фізичний та психічний добробут. Підтримувати дітей, поки ви самі у жалобі, може бути надзвичайно важко. Намагайтеся бути терплячими до власного емоційного стану й звертайтеся за допомогою, коли вам це потрібно
1.5 Проблеми зі сном
Іноді діти починають хвилюватися й в них з’являються тривожні думки перед сном. Зрозумійте, що дитина не створює труднощів навмисне.
Якщо у вашої дитини проблеми зі сном, такі поради можуть допомогти:
Намагайтеся дотримуватися нормального розпорядку сну дитини. Намагайтеся, наскільки це можливо, забезпечити достатній час сну (залежно від віку дитини) і дотримуйтеся звичайного часу пробудження вашої родини.
Намагайтеся підтримувати звички, що стосуються сну, або створюйте нові, такі як пісні й історії перед сном, можливість спати з іграшкою, роздуми наприкінці дня (наприклад, роздуми про приємні речі, що відбулися протягом дня), молитви чи обійми. Стабільний режим сну корисний для дітей, підлітків та осіб, які доглядають за ними.
Якщо дитина перед сном переживає або боїться надзвичайних ситуацій, спробуйте допомогти їй подумати про більш обнадійливі, але реалістичні сценарії. Не давайте обіцянок, яких ви не можете виконати, і не кажіть дитині, що все буде добре, якщо ви не впевнені. Допоможіть дитині уявити собі безпечне місце, уявляючи чи згадуючи конкретну ситуацію, в якій дитина почувалася щасливою й в безпеці.
Допоможіть дитині розслабитися перед сном, виконуючи вправи на розслаблення [Див. "Вправи на розслаблення для дітей"]. Це може допомогти запобігти негативним, нав’язливим думкам, які можуть порушити сон.
Діти молодшого віку можуть мати з собою особливу іграшку або предмет, який можна використовувати для вправ перед сном. Попросіть дитину лягти у ліжко й покласти предмет на живіт. Придумайте гру: хай дитина вдає, що колихає іграшку, щоб вона заснула, рухаючи животиком, дихаючи повільно й рівно. Можете допомогти й сказати "вдих, 2-3-4, видих 2-3-4".
1.6 Страх розлуки або плач, коли піклувальники йдуть
Прощання можуть нагадати дітям про розлуку з близькими, яка сталася через кризову ситуацію. Зрозумійте, що ваша дитина може боятися розлучитися з вами. Коли маленька дитина бачить, як хтось йде, вона може не розуміти різниці між нормальною, короткочасною розлукою та незапланованою розлукою, яка могла статися під час надзвичайної ситуації.
Підготуйте дитину до короткотривалих розлук (наприклад, коли треба відійти до туалету). Поясніть, куди ви підете і що незабаром повернетесь. Якщо ви залишаєте свою маленьку дитину з кимось іншим, важливо показати дитині, що ви довіряєте тимчасовому піклувальникові, щоб дитина почувалася в безпеці. Можливо, буде корисно провести деякий час з дитиною та іншим піклувальником, перш ніж піти. Якщо ваша дитина відчуває страх, ви можете сказати щось на кшталт: "Я знаю, що тобі страшно. Можливо, ти не хочеш, щоб я пішов/-ла, тому що минулого разу, коли ми не були разом, ти не знав/-ла, де я був/-ла. Зараз інша ситуація, я йду на ринок і повернуся після обіду".
Для більш тривалої розлуки попросіть дитину залишитися у знайомих дорослих, яким довіряєте. Скажіть дитині, куди ви йдете і коли повернетесь.
Коли ви говорите про своє повернення, вкажіть конкретну інформацію, яку ваша дитина зрозуміє. Якщо ви знаєте, що повернетеся до 15:00, скажіть це своїй дитині; наприклад, скажіть: "Я повернуся після твого сну перед обіднім перекусом". Поясніть час так, щоб вона могла зрозуміти. Використовувати термін "сон" може бути корисно, коли ви розповідаєте про своє повернення після тривалої розлуки. Замість того, щоб сказати: "Я буду вдома через 3 дні", скажіть: "Я буду вдома після того, як ти поспиш тричі".
Розлучаючись, приділяйте своїй дитині повну увагу, будьте люблячими та прихильними. Однак прощання хай буде коротким і простим. Якщо зробити його довгим або складним, може здатися, що відбувається щось незвичайне, і це може викликати більше занепокоєння
1.7 Сильний та частий плач
Під час та після надзвичайних ситуацій, природно, що діти будуть сумувати. Дозвольте їм висловити їхні почуття. Намагайтеся залишатися поруч з дитиною і визнавати емоції, які вона переживає.
Допоможіть дитині підібрати слова, щоб описати емоції, і запевніть її, що в цих обставинах для неї це нормально. Це може допомогти вашій дитині втішитись, навіть якщо вона все ще сумує.
Підтримуйте дитину, сидячи з нею та приділяючи їй додаткову увагу. Допоможіть їй відчути надію на майбутнє, розповідаючи про те, як проходитиме ваше життя та про те, що трапиться в короткостроковій або довгостроковій перспективі (наприклад, ви гратимете, гулятимете, розповідатимете історії, будете добрими та підтримуватимете її). Обійми та фізичне тепло також можуть допомогти забезпечити комфорт.
1.8 Відсторонення та втрата інтересу до гри
Ваша дитина може відчувати сум і пригнічення. Коли діти зазнають стресу, одні стають надзвичайно активними або агресивними, а інші можуть стати більш сором’язливими, тихими та замкнутими. Реакції деяких будуть різними в різний час.
Дайте дитині зрозуміти, що вона вам не байдужа і що ви завжди поруч з нею.
Допоможіть дитині висловити її почуття словами. Дайте їй зрозуміти, що сумувати, злитися чи хвилюватися нормально.
Не змушуйте дитину говорити з вами, але дайте їй зрозуміти, що ви завжди готові вислухати її.
Намагайтеся робити щось, що може сподобатися вашій дитині; наприклад, читати книгу, співати або грати разом. Дитині, яка здається замкнутою, можуть бути корисні легкі заняття, як-от допомога вам із завданнями або дрібними домашніми справами.
Якщо ваша дитина надзвичайно активна або агресивна, запропонуйте їй фізичні вправи, щоб витратити енергію (наприклад: бігати, танцювати, змагатися у стрибках, щоб побачити, хто стрибне вище, далі, швидше чи повільніше). Якщо перемкнути фокус дитини на щось, що не є фактором стресу, це дозволить її мозку та тілу відновитися.
1.9 Ризикована поведінка
Коли діти відчувають небезпеку, вони іноді поводяться небезпечно. Це може бути їхнім способом сказати вам, що вони потребують вашої настанови та підтримки. Їм потрібно, щоб ви показали їм, що вони важливі для вас і ви їх захистите.
За необхідності, зупиніть дитину і поясніть, що те, що вона робить, небезпечно. Дайте їй зрозуміти, що вона дуже важлива для вас, і що ви не хочете, щоб з нею трапилося щось погане.
Для підлітків: гарною ідеєю може бути організувати діяльність, корисну для суспільства, яка надасть їм відчуття їхньої цінності та здатності змінити ситуацію.