«Я намагалася врятувати свої цукерки», — такими були перші слова Валерії після масованої атаки на її район у Сумах — обласному центрі на північному сході України.
Насправді було не так.
Чотирирічна дівчинка намагалася зрозуміти, як сталося так, що вона опинилася на підлозі засипана одягом та пилом, хоча за мить до цього сиділа на дивані та дивилася мультфільми.
«Це все, що вона пам'ятає з подій того дня», — розповідає її мама Катерина.
Від нормального життя до пекла
Ми зустрічаємо Валерію та її маму в місцевій дитячій лікарні, де дівчинка проходить реабілітацію та лікує свої, на щастя, вже незначні фізичні травми.
Ранок 24 березня 2025 року був доволі звичайним, наскільки це можливо під час війни, доки ударна хвиля від вибуху не накрила їхній багатоквартирний будинок, школу, медичні заклади та будівлі поблизу.
Катерина розповідає, що була на роботі — в місцевій школі, розташованій навпроти їхнього дому. Нещодавно вона отримала підвищення і вже як заступник директора була присутня на щопонеділковій нараді керівництва закладу. Класні кімнати школи відкрилися лише два місяці тому після кількох років онлайн-навчання.
Нашу розмову перериває звук реактивного літака в небі. «Ми чули щось подібне», — говорить жінка. Дивимося вгору, мовчимо секунд 20, поки гуркіт віддаляється і зрештою стихає.
Катерина продовжує:
«А потім вікно просто полетіло на нас».
Туман виживання
Наступні кілька годин минули як у тумані.
Катерина зрозуміла, що з нею все гаразд, і подзвонила до свого батька, який у цей час доглядав за Валерією. Вже наближаючись до будинку, вона зауважила, що їхня квартира горить.
«Я почула щось схоже на “Валерія” і “кров”. Я як збожеволіла. Побігла додому, щоб побачити, що сталося».
З 15-річною Кірою ми зустрічаємося біля входу в багатоквартирний будинок. Навколо розкидані уламки, вікна будівлі забиті дошками. Дівчина якраз заходила на перший поверх, коли сталася масована атака.
Молоде життя Кіри почало налагоджуватися. Після довгого періоду онлайн-навчання вона була щаслива нарешті повернутися до школи і спілкування з друзями. «Я просто хочу бути, як будь-який інший підліток, і проводити час із друзями», — каже дівчина.
Але за лічені секунди цей відновлений позитив було жорстоко зруйновано. Атака знову позбавила Кіру її прав на освіту, спілкування з друзями та розвиток її особистості, таланту та здібностей.
«Мені просто пощастило, бо я прикрила обличчя, коли це сталося».
Коли вона розплющила очі, то побачила кров, але зрозуміла, що це кров її подруги, яка стояла поруч. Коридор будівлі захистив дівчат від серйозного травмування.
Катерина з труднощами пробиралася до своєї квартири на четвертому поверсі, щоб знайти Валерію та свого батька. Після відчайдушних пошуків вона дізналася, що люди з будинку вивели їх надвір до служб екстреної допомоги, які прибували, щоб відвезти потерпілих до лікарні.
Представники Товариства Червоного Хреста України, який є партнером ЮНІСЕФ, негайно прибули на місце події, щоб надати постраждалим невідкладну допомогу, психологічну підтримку та необхідні речі, такі як бутильована вода та гігієнічні набори. ЮНІСЕФ також швидко розподілив грошову допомогу родинам, як-от сім'я Катерини, для задоволення їхніх нагальних потреб під час відновлення після цього жахливого дня.
Довгий шлях до відновлення
Кірі вдалося повернутися додому і врятувати свою кішку, перш ніж вона потрапила до місцевої лікарні на огляд. Фізично дівчина не постраждала, але ментальне зцілення потребуватиме часу.
«Дуже сумно через школу. В нас багато хороших спогадів про перебування там, ми проводили час разом, жартували. А тепер вона стоїть пусткою. Я в 9 класі, і більшість моїх однокласників закінчать школу цього року. Тепер у нас не буде можливості побачити одне одного знову».
На четвертому поверсі багатоквартирного будинку ми підходимо до квартири, яка значно вигоріла. Катерина намагається врятувати хоч якісь предмети домашнього вжитку та одяг.
«Дякувати Богу, Валерія в порядку, — говорить Катерина. — Ми навіть не думаємо більше про квартиру, бо це просто квартира. Та ми не хочемо залишати місто. Тут все: наші друзі, родичі». Її сім’я зараз проживає в будинку її батька в передмісті.
Кіра ж змінила думку про майбутнє. «Суми — моє рідне місто. Я пам'ятаю, коли тут було яскраво і все було добре. Життя стало складнішим. Для мене як для підлітка дуже важливо проводити час із друзями. І навчання в реальному житті дуже важливе», — каже вона.
Невизначене майбутнє
Розповідь про війну в Україні досі переважно зосереджена на військових та політичних аспектах, тоді як її людський вимір, особливо вплив на дітей, нерідко випадає з поля зору.
Ми в ЮНІСЕФ, продовжуючи нашу діяльність по всій Україні та вислуховуючи історії дітей і родин, які вже понад три роки живуть в умовах війни, на власні очі бачимо цей руйнівний вплив. Досвід Кіри, Катерини та Валерії засвідчує, що такі атаки не лише вбивають, калічать та руйнують життя безпосередньо, а й справляють довгочасний вплив — місяці, а іноді й роки потрібні для відновлення після пережитого жаху.
Наступного ранку береги річки Псел у місті Суми створюють умиротворену картину. І мимоволі думаєш: чому діти й підлітки не можуть тут безтурботно рости й розвиватися? Та раптом пташиний спів переривають віддалені, проте виразні звуки війни, нагадуючи про реальність і загрози, серед яких тут живуть діти.