Збираючи шкільний рюкзак під звуки обстрілу

- Мама, чуєш — знову стріляють?

- Так. Це ж просто як у «Вінні-Пуху» — «бух!». Тобі страшно?

- Ні, ти ж зі мною поруч!

Багатодітна мама Анна веде за руку свою доньку Вікторію провулком Авдіївки. Тут, біля лінії розмежування, вже кілька років тривають збройні сутички. І сьогодні знову чутно постріли. Дівчинка, не звертаючи уваги на віддалені звуки мінометів, просить відвести її на прогулянку у шкільний двір.

«Це буде моя школа. У вересні я піду сюди вчитися!» — Віка переходить на біг, коли з-за будинків уже видно одноповерхову побілену будівлю школи і дитячий майданчик перед нею.

У цьому вересні дівчинці виповнюється 7 років. Стільки ж триває збройний конфлікт на сході України. «Я народилася, коли була війна», — говорить вона наче між іншим. Маленька Віка з міста поруч із лінією розмежування не знає іншого життя, крім цього, сповненого пострілами, мінною небезпекою і гуманітарними складнощами. Для неї це буденність.

За даними ООН, з квітня 2014-го по 31 січня 2021 року в результаті збройного конфлікту на Донбасі загинуло від 13 100 до 13 300 осіб. За цей період життя втратили понад 148 дітей.

Дівчинка, яка народилася під обстрілом

Анна часто розповідає доньці історію її народження, яка стала зворушливою сімейною легендою.

«Коли я народилася, сильно стріляли. Але мені було не страшно, тому що поруч була мама. Мама мене врятувала, щоб я не була пораненою», — говорить білява дівчинка, збираючи жовті квіти в букет для мами.

Анна доповнює цю історію сумними подробицями. Сім років тому вагітна жінка поїхала народжувати дитину до Донецька. В її рідній Авдіївці через перші обстріли лікарні працювали нестабільно, і їй здавалося, що в більшому місті пологи пройдуть безпечніше.

«Але вийшло, що я потрапила під ще серйозніші обстріли. Я народжувала під звуки бою. А коли вже народила, прогримів такий сильний вибух, що всі вікна відкрилися вибуховою хвилею. І я тільки встигла накрити собою Віку від уламків», — Аня зізнається, що і в той день, і кожного наступного безпека дітей — її головна турбота.

Коли жінка повернулася з немовлям в Авдіївку, їй часто доводилося годувати і сповивати Віку в підвалі. Обстріли залишили місто без світла та опалення на тривалий період. І життя у приватному будинку біля самої лінії розмежування ставало для сім'ї дедалі небезпечнішим. Коли ж снаряд влучив у кут їхнього будинку, вибивши вікна і зруйнувавши частину стіни, Аня вирішила переїхати в інше житло.

«Ми подалися у квартиру, яка належала родичам, у безпечну частину міста, куди обстріли не діставали. Але там комунальні послуги, які треба було оплачувати, були непосильними для мене», — згадує Анна.

Фінансова та гуманітарна ситуація у прифронтовому місті часто ставила її перед вибором — купити достатньо продуктів для дітей або, наприклад, порошок для прання білизни.

«Це були складні часи», — зізнається Анна, поки її дворічний син Сергій і однорічна донька Настя граються у дворі, а шестирічна Віка годує курчат.

Знову тікати?

Коли на сході України запанувало крихке перемир'я, Анна вирішила повернутися до рідної домівки. І не тільки заради економії грошей. Багатодітна мати хоче, щоб її старша дочка пішла у школу.

«Це хороша школа. І їй буде близько ходити до неї пішки», — розповідає жінка про школу у старому районі Авдіївки. Будівля навчального закладу постраждала від обстрілів на початку конфлікту. Але сьогодні школа відремонтована, у дворі пахне свіжою фарбою, і вчителі готові зустрічати першокласників.

Зі школою в сім'ї пов'язано багато надій. Анна сподівається, що її дочка отримає добру освіту, яке допоможе їй у дорослому житті. А самостійна і допитлива Віка готується до першого класу, щоб реалізувати свою головну мрію про майбутню професію. «Я хочу піти у школу, тому що хочу стати вчителькою», — Віка показує прописи з акуратними стовпчиками букв і цифр, які вони разом із мамою щодня заповнюють увесь останній рік.

Тут, біля лінії розмежування, школа — не просто новий етап у житті дитинки, це символ спокійного й мирного життя. Тому обстріли, до яких Анна, здавалося, звикла за останніх сім років, знову викликають у неї занепокоєння. Жінка побоюється, що посилення збройних дій може зруйнувати плани сім'ї і перешкодити доньці вперше сісти за парту.

«Останнім часом знову почали активно стріляти, особливо ближче до вечора. Гучно стає», — говорить Анна, додаючи, що вечорами не пускає дітей гуляти навіть у сад.

Від будинку сім'ї до лінії зіткнення — всього кілька автобусних зупинок. «Якщо будуть сильно стріляти, ми знову тікатимемо, — зітхає багатодітна мати, яка завжди тримає в голові план порятунку своїх дітей. — Але ми дуже сподіваємося на мир. Хочеться не бояться, не бігти, а просто дихати на повні груди».

Завдяки фінансовій підтримці від Європейського Союзу ЮНІСЕФ продовжує мобілізувати партнерів та широке коло учасників навколо підтримки освіти в надзвичайних ситуаціях, щоб допомогти дітям навчатися та почуватися захищеними.

Також завдяки допомозі від Європейського Союзу на сході України ЮНІСЕФ підтримує навчальні заклади, зокрема проводить ремонт пошкоджених шкіл та дитячих садків, надає навчальні набори, меблі та спортивний інвентар. Крім того, ЮНІСЕФ та його партнери надають необхідні консультації, психосоціальну підтримку для сотень тисяч уражених конфліктом дітей, молодих людей та членів їхніх  родин.

Підтримайте роботу ЮНІСЕФ на сході України!