Життя дітей в Авдіївці: між надією і страхом
Діти розповідають, як конфлікт на сході України вплинув на їхнє життя в одномухвилинному відео
- Українська
- English
Авдіївка, Україна, 11 липня 2017 року. Дев’ятиповерхівка, розташована на вул. Молодіжній, 20, стала відомим на всю країну символом конфлікту на сході України. У 2016 році австралійський художник Гвідо ван Хельтен намалював на її фасаді мурал, на якому зображено обличчя місцевої вчительки Марини Марченко, яка безстрашно дивиться на південь — у бік Донецька та лінії конфлікту, що розділяє Авдіївку і непідконтрольні Уряду території.
Якщо ви підніметеся на верхні поверхи цього будинку та подивитеся за поля на південній околиці міста, то зможете побачити руїни Донецького аеропорту. Водночас на фасаді будівлі — не лише вражаючий мурал, а й незліченні сліди від куль та кілька великих отворів і пошкоджень від влучання снарядів у стіни квартир, у яких нині ніхто не живе.
Втрачене дитинство
18-річна Діна виросла тут. Раніше вона мешкала на третьому поверсі й щодня по обіді гралася на дитячому майданчику у дворі. Проте коли 2014 року почалися перші обстріли, дитинство Діни скінчилося, хоча тоді їй було всього 15 років. Вона з сім’єю була вимушена переселитися подалі від лінії конфлікту та району, що безпосередньо межує з аеропортом — однією з найгарячіших точок, де щовечора та щоночі можна почути постріли — навіть зараз, на четвертому році від початку конфлікту.
Та все ж Діна залишилася в Авдіївці. Вона вивчає зварювання в місцевому ПТУ та разом з 13 іншими дітьми взяла участь у семінарі The One Minutes Jr., який пройшов цього тижня в молодіжному клубі «Вулик», що працює за підтримки ЮНІСЕФ. Зазвичай кожний учасник готує один хвилинний відеоролик, але Діна змогла створити два фільми. У першому вона показує будинок № 20 на Молодіжній вулиці з різних боків, а в другому — розповідає про звуки обстрілів, які чути щоночі навіть у центрі міста.
Час ховатися
«Раніше, коли ми чули звуки обстрілів, у всіх починалася паніка. Ми не знали, хто стріляє, звідки й куди летять снаряди, до чого це може призвести. Тепер ми вміємо розрізняти звуки снарядів, що летять до нас та від нас. У більшості випадків ми навіть можемо назвати калібр зброї. Ми більше не боїмося. Лише коли чуємо один дуже особливий звук, схожий на свист, то розуміємо: час ховатися»
Данилові 12 років. Конфлікт буквально підійшов до його порогу. Протягом кількох тижнів поблизу маленького будинку, в якому він мешкає з молодшою сестрою та батьками, одразу за дитячим майданчиком військові тримали важку артилерію. У цей період Данилова родина провела кілька ночей і багато вечорів у підвалі, оскільки обстріли влучали в цивільні будинки в Авдіївці. Зокрема, снаряд влучив у сарай за їхнім будинком, дах там і досі не відремонтували. На щастя, Данила із сім’єю в цей момент не було вдома.
Звуки звіддаля
Військових у місті вже немає. Спочатку вони відвезли артилерію до старої залізничної колії, де досі можна побачити спалені автомобілі в зруйнованих гаражах, а потім відійшли ще далі від населеної частини Авдіївки. Відтак цивільне населення стало менше страждати від обстрілів. Це дозволило Данилові, його родині й сусідам спати набагато спокійніше, ніж раніше, хоча звуки пострілів та снарядів і досі постійно порушують нічну тишу.
До початку збройного конфлікту на сході України Авдіївка вважалася передмістям Донецька — найбільшого міста в області із населенням понад мільйон людей. У самій Авдіївці мешкало 37 000 осіб. Станом на літо 2017 року кількість жителів знизилася до 22 000. Тисячі людей виїхали через постійні обстріли та невпевненість у майбутньому, а ті, хто залишається, докладають надзусиль, щоб вижити. У найскладніші періоди конфлікту кількість мешканців падала до 5 000, але, враховуючи, що на великому коксохімічному заводі в Авдіївці досі працюють майже 4 000 осіб, дехто вже повернувся та призвичаюється до проблем і викликів життя в місті.
Перерване транспортне сполучення та втрачені зв’язки
Перед початком конфлікту місцеві мешканці мали змогу дістатися з Авдіївки до Донецька автобусом за 5 грн, а сама поїздка тривала не більше 20 хвилин. Нині сім’ї, розділені так званою «лінією конфлікту», мають робити великий об’їзд через один із небагатьох контрольних пунктів в’їзду-виїзду, щоб потрапити з підконтрольних на непідконтрольні Уряду території або навпаки. Пряма відстань від Авдіївки до Донецька не перевищує 10 кілометрів, але нині в найкращому разі, навіть якщо на контрольних пунктах все проходить швидко, поїздка триває три години і коштує близько 350 грн. Це в сімдесят разів більше, ніж кілька років тому. Водночас люди також повідомляють, що іноді їм доводиться проводити ніч на контрольних пунктах — і поїздка, котра мала б тривати 20 хвилин, перетворюється на 12-годинну одіссею.
Для дітей в Авдіївці це також означає, що доступ до розважальних і спортивних закладів є обмеженим. Відомий басейн «Аквасфера» в Донецьку, кінотеатри та торговельні центри, до яких можна було дістатися менше ніж за півгодини, нині недосяжні. Старий кінотеатр «Рубін» в Авдіївці не працює; ніхто не знає, де знаходиться найближчий басейн, і мешканці міста вже не їздять на вихідних до «Донбас Арени», яку було відкрито 2009 року, коли місцеві зірки — футболісти ФК «Шахтар» (Донецьк) — виграли Кубок УЄФА. Більше того, «Шахтар» спочатку всім клубом переїхав до Львова, де продовжив грати в українській Прем’єр-Лізі, а потім став грати свої домашні матчі на стадіоні «Металіст» у Харкові, за 300 км від Авдіївки.
Безпечне середовище для дітей
Молодіжний клуб «Вулик» — одне з небагатьох місць в Авдіївці, куди нині можуть ходити діти та підлітки. Роботу клубу організовують місцеві мешканці за підтримки ЮНІСЕФ в Україні. Так молоде покоління Авдіївки одержало безпечне середовище, де можна гратися, навчатися і набувати нових навичок.
Іван Горб, адміністратор «Вулика», завжди привітно ставиться до молоді, яка приходить до клубу. «Ми хочемо, щоб діти відчували, що їм тут раді. Ми хочемо, щоб вони мали безпечне і спокійне місце, де можна проводити час після уроків або на канікулах, як-от зараз. Врешті-решт, Авдіївка завжди була дуже спокійним місцем. От і зараз спокійно — коли немає обстрілів», — говорить Іван зі своєю фірмовою посмішкою.
У 2017 році ЮНІСЕФ в Україні організовує серію з 10 семінарів зі створення відеороликів The One Minutes Jr., щоб заохотити молодь брати участь в громадському житті в п’яти областях на сході України (Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Харківська та Запорізька). Семінари проходять у кількох з 15 молодіжних клубів, що були створені за фінансової підтримки, яку Уряд Німеччини надав ЮНІСЕФ через банк KfW.
Плейліст з усіх 13 фільмів з Авдіїївки: http://bit.ly/2vFLKBt