Українські підлітки стають волонтерами, щоб допомагати сім’ям переселенців
16-річна Соломія разом з іншими волонтерами у Львові допомагає тисячам переселенців, що втікають від війни в Україні.
- Доступно:
- Українська
- English
Щодня на львівський залізничний вокзал на заході країни прибувають тисячі людей із зони бойових дій, переважно – жінки з дітьми. Дехто чекає на свої наступні потяги в інші міста України чи закордон, решта – залишаються у Львові.
Волонтери, як-от 16-річна Соломія, докладають багато зусиль, щоб зустрічати новоприбулих, надавати їм їжу та важливі поради щодо подальших кроків.
«Я дуже добре пам’ятаю 24 лютого. Ми говорили з другом про війну. І через три години війна почалася. Я не знала, що робити. Ми з батьком зібрали речі та просто сиділи на першому поверсі. Так було першу половину дня. У другій половині дня у мене прокинулося бажання щось робити. Я не могла просто сидіти», – розповідає Соломія.
Спочатку Соломія, яка живе у Львові, допомагала у магазині, де безкоштовно роздавала одяг переселенцям. Згодом пішла волонтерити у ЦНАП, де збирала необхідні документи. Проте Соломії хотілося більшої участі та безпосередньої роботи з людьми. Так вона почала надавати волонтерську допомогу на вокзалі: роздавала їжу та чай тисячам людей, які прибували на евакуаційних потягах.
«Я не можу повірити, що це відбувається насправді. Що це не сторінки історії, яку ми вчимо в школі. Коли я на власні очі бачу на вокзалі, як люди приїжджають з інших міст, як виносять поранених, у мене прокидається бажання діяти», – каже волонтерка.
Завдяки спільному проєкту Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Української Волонтерської Служби (УВС) Софія та ще 100 тисяч інших молодих волонтерів можуть координувати свою діяльність як на місцях, так і віддалено, отримувати та обробляти запити від постраждалого населення, надавати актуальну та корисну інформацію тим, хто постраждав від військових дій в Україні.
Одними з тих, хто вкрай потребує допомоги волонтерів, є родина з Харкова – Ольга, Данило та їхній десятирічний син Тимур. На платформі вокзалу хлопчик ховається за спинами батьків, досі відчуваючи страх.
«Нас бомбардували з літаків. Син дуже злякався. Він до сьогоднішнього дня боїться різких гучних звуків», – говорить його мама Ольга.
Щодня Соломія чує десятки таких історій. Її зміна триває шість годин у вихідні. У будні – менше: треба встигати вчитися та займатися своїм власним онлайн-проєктом з психологічної допомоги для підлітків SafeRoom.
До війни Соломія хотіла вивчати в університеті міжнародні відносини, проте передумала. Дівчина впевнена, що не покине волонтерську діяльність і після завершення війни – хоче бути корисною та таким чином сприяти відбудові країни.
«Не обов’язково бути політиком, щоб змінювати світ. Можливо, я зможу стати хорошою журналісткою. Але зараз я тут», – говорить дівчина.
