«Я боялася, що моє минуле забере в мене майбутнє»: історія любові до дітей, яка перемагає страх
Анна живе з ВІЛ і самотужки виховує двох дітей. Її рішення переїхати з маленького села на Одещині до великого міста було не примхою, а вимушеним кроком, адже побороти людський осуд виявилося складним завданням.
- Українська
- English
«Коли я збирала речі перед виїздом до Одеси, в мене тремтіли руки. Я не знала, куди ми їдемо й що на нас чекає. Була лише одна думка — врятувати дітей. Вирвати їх із середовища, де на нас тицяли пальцями, й дати їм шанс на нормальне дитинство», — згадує Анна. Сьогодні, спостерігаючи за тим, як її молодша донька грається в дитячому куточку безпечного простору БО «Позитивні жінки», вона вперше за довгий час розправляє плечі. Історія Анни доводить, що навіть після найтемнішої ночі настає світанок, якщо поруч є ті, хто готовий допомогти.
Анна живе з ВІЛ і самотужки виховує двох дітей. Її рішення переїхати з маленького села на Одещині до великого міста було не примхою, а вимушеним кроком, адже побороти людський осуд виявилося складним завданням.
У рідному селі, де новини розлітаються швидше за вітер, ВІЛ та складний життєвий досвід стали для жінки тавром. Сусіди відверталися від неї, а в невинних пустощах дітей Анни громада вбачала ознаки поганого виховання й недогляду. Жінка жила в постійній напрузі, усвідомлюючи, що її діти зростають в атмосфері неприйняття й ненависті. До того ж у селі не було доступу до необхідних родині медичних та психологічних послуг. Тож у якийсь момент Анна зрозуміла: треба їхати, інакше страх зламає її.
«Тут мене вперше запитали: "Як ти почуваєшся?"»
На новому місці в Одесі теж було непросто. Оренда кімнати з’їла майже всі заощадження, тож дуже скоро Анна опинилася перед вибором, знайомим багатьом мамам у скруті: купити їжу на вечерю чи підгузки малюкам. Самотність у великому місті почала здаватися їй ще більшим випробуванням, аніж цькування вдома.
Саме в цей критичний момент жінка дізналася із соціальних мереж про безпечний простір, відкритий одеською благодійною організацією «Позитивні жінки», яка за підтримки ЮНІСЕФ допомагає жінкам із дітьми.
«Я йшла до офісу організації, стиснувши зуби від хвилювання, — зізнається Анна. — Звикла, що на мене скрізь дивляться як на "проблемну". Відразу боялася казати правду про себе, думала, що мені відмовлять у допомозі або почнуть повчати. Але сталося диво! Мене зустріли з усмішкою. Одна зі співробітниць просто запропонувала води й спитала: "Як ми можемо тебе підтримати?" Це було перше місце, де я відчула себе людиною, а не черговим "випадком із папки"».
У безпечному просторі жінка отримала передусім те, чого її родина на той момент потребувала найбільше, — термінову гуманітарну допомогу. Пакунки з підгузками, засобами гігієни та якісними дитячими сумішами стали для неї порятунком. «Коли я принесла це додому й зрозуміла, що мої діти будуть ситі й сухі в найближчий місяць, я вперше спокійно заснула», — ділиться Анна.
«Якщо вони дізнаються про моє минуле, в мене просто заберуть дітей»
Окрім побутових проблем, Анну гриз ще й інший страх — жінка боялася йти до державних служб, щоб оформити соціальні виплати. Вона була впевнена, що якщо там дізнаються про її помилки минулого, то неодмінно відберуть дітей. Страх паралізував її, змушуючи відмовлятися від грошей, які належали їй за законом.
Команда БО «Позитивні жінки», розібравшись у цій проблемі, дбайливо передала Анну під опіку юристки організації, яка пояснила, що минуле жінки не перекреслює її прав як матері, і допомогла крок за кроком зібрати всі необхідні папери.
«Ми разом ходили по інстанціях, заповнювали заяви. Я відчувала, що маю надійну опору, яка не дозволить мене скривдити», — згадує Анна. Зрештою, коли були оформлені всі виплати, для жінки це стало перемогою.
Паралельно з цим Анна працювала з психологинею організації, яка допомогла їй врешті пробачити собі своє минуле й позбутися постійного почуття провини, яке заважало бути щасливою.
Мама усміхається — значить, усе добре
Сьогодні в Анні важко впізнати ту людину, яка вперше переступила поріг безпечного простору. Вона перетворилася на спокійну, впевнену в собі жінку. А ще Анна стала активною учасницею спільноти «Позитивні жінки» на Одещині: відвідує групові заходи, п’є каву з іншими жінками, ділиться з ними власним досвідом та підтримує тих, хто цього потребує. Зміни помітили й діти Анни. Вони самі стали спокійнішими, більше сміються, бо бачать: мама вже не плаче, значить, тепер мама знає, що робити.
«Я приїхала сюди з відчуттям, що життя скінчилося. А тепер я знаю, що воно тільки починається. Я хочу вчитися, хочу працювати, хочу дати дітям те, чого не мала сама», — впевнено говорить Анна.
Її історія вкотре доводить: головний рушій змін — внутрішня сила жінки та її безмежна любов до дітей. Саме це бажання — захистити щасливе дитинство доньок — допомогло Анні подолати всі бар’єри. Можливості безпечного простору, який працює в Одесі завдяки підтримці ЮНІСЕФ та Об'єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС), стали лише тією опорою, від якої жінка змогла відштовхнутися й розкрити свої сили.
Саме заради таких змін і працює спільний проєкт ЮНІСЕФ та БО «Позитивні жінки», надаючи підтримку в доступі до тестування, лікування та догляду для найбільш уразливих груп населення, вагітних жінок, дітей та підлітків, які живуть із ВІЛ, а також пропонуючи комплексний захист в умовах війни — від базових гуманітарних наборів до фахових психологічних та юридичних послуг в безпечних просторах, — щоб кожна родина могла відновити свою впевненість у майбутньому.
