Бідність та нерівні можливості дітей в Україні
Аналітичні дані
- Доступно:
- Українська
- English
Діти частіше за дорослих опиняються в бідності. При цьому бідність - це не лише про нестачу грошей, а й про доступ до можливостей, що нас формують. Діти з малозабезпечених сімей відчувають наслідки бідності все своє життя, оскільки вона впливає на їхній фізичний, соціальний та когнітивний розвиток. Діти в бідних родинах мають менше шансів отримати хорошу освіту, відтак влаштуватися на роботу з гідною оплатою і вирватися з кола бідності.
За останні п’ять років відбулось розшарування між багатими і бідними. Це означає, що діти народжуються в нерівних умовах, не маючи вибору. Соціальний статус, місце проживання і статки їхніх батьків визначають, яким буде їхнє дитинство і — часто — їхнє майбутнє.
З 2016 року абсолютна бідність (коли людина не може собі дозволити базове: продукти, одяг, медичне обслуговування та адекватне житло) серед сімей з дітьми зменшувалася. Проте через пандемію COVID-19 та економічно-соціальну кризу проблема дитячої бідності в Україні загострилась.
Зростання в бідності є порушенням прав дітей та поразкою суспільств у захисті їхнього майбутнього. При цьому досвід інших країн підтверджує, що дитячу бідність можна якщо не повністю подолати, то хоча б зменшити. Це завдання потребує співпраці на всіх рівнях. Перш за все, для розуміння проблеми і можливих механізмів її вирішення, потрібен моніторинг та аналіз ситуації із дитячою бідністю.
Саме тому Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) проаналізував ситуацію з дитячою бідністю в Україні та на його основі розробив рекомендації, які допоможуть зменшити бідність.
Аналітичний звіт має на меті висвітлити конкретні виклики для українських дітей, які стикаються з бідністю. Унікальні потреби молодих українців повинні скласти основу національної Стратегії подолання бідності. 193 члени Організації Об'єднаних Націй відповідно до Цілей сталого розвитку взяли на себе зобов'язання зменшити бідність дітей. Серед цих країн є й Україна.
Зменшення рівня дитячої бідності означає процвітання в майбутньому для наступних поколінь. Це означає побудову іншого, омріяного нами для наших дітей, світу. І цього можливо досягти!
Десять рекомендацій щодо подолання бідності та забезпечення рівних можливостей дітей в Україні
Наслідки бідності діти відчувають на собі впродовж усього життя. Дитина, яка живе в бідності, з більшою ймовірністю буде бідною й тоді, коли подорослішає. Ціна бездіяльності дужа висока. У 2020 році в Україні сплив термін дії національної Стратегії подолання бідності. На основі результатів проведеного аналізу бідності дітей у цьому звіті запропоновано рекомендації урядові, міжнародній спільноті, приватному сектору, широкому загалу. Втілення цих рекомендацій у життя могло б допомогти забезпечити сталість прогресу, досягнутого у сфері подолання бідності, ослабити вплив пандемії COVID-19 і дозволити країні рухатися вперед шляхом поступового запровадження рівних можливостей для дітей.
1. Зараз як ніколи раніше важливо зробити все можливе, щоб Україна надала пріоритетне значення подоланню дитячої бідності та заохоченню рівних можливостей дітей, рішуче поставивши ці питання на порядок денний.
Украй важливо, щоб уряд офіційно визнав, що дитяча бідність є однією з головних проблем у державі. Слід засвоїти уроки реалізації національної Стратегії подолання бідності, дія якої завершилася у 2020 році, та перетворити прагнення до зменшення дитячої бідності на новий план дій, який стане стимулом для подальшої роботи. Стратегія подолання дитячої бідності повинна бути зміцнена достатнім фінансуванням і спроможними кадрами.
Необхідно також упровадити комплексний підхід до розв’язання проблеми, щоб забезпечити ширшу коаліцію. Досягнення такої мети, як зменшення дитячої бідності, не є справою самої лише держави. Безперечно, успіху можна домогтися тільки у співпраці з приватним сектором, неурядовими організаціями та міжнародними партнерами. До того ж бідність може бути успішно подолана шляхом активного залучення сімей та самих дітей — за умови надання їм відповідних можливостей.
2. Належна діагностика — передумова ефективних заходів із подолання бідності. Тож необхідно покращити вимірювання.
В Україні бідність вимірюється регулярно. Вкрай важливо продовжити вимірювання не тільки монетарної, а й багатовимірної бідності, тому що жоден окремо взятий показник не може охопити всі виміри бідності, які часто підсилюють один одного.
Необхідно забезпечити такі конкретні вдосконалення:
- охопити дітей, які виключені з національних обстежень умов життя домогосподарств, зокрема дітей в інституціях, дітей, які мешкають поблизу лінії зіткнення на сході України, ромських дітей, дітей, які живуть або працюють на вулиці;
- збирати дані про хронічну бідність, для чого необхідно організувати обстеження на основі панельних даних;
- усунути слабкі місця в поточних обстеженнях умов життя домогосподарств, для чого слід збирати дані про дітей із інвалідністю;
- надати пріоритет дітям, які стикаються з найвищим ризиком бідності;
- забезпечити, щоб у міжнародних вимірюваннях бідності використовувалися деталізовані дані щодо дітей (наприклад, міжнародна межа бідності, визначена Світовим банком).
3. Ще важливіше завдання — прив’язати дані до політики та бюджетів.
Питання подолання дитячої бідності незмінно обговорюється тільки у профільних експертно-наукових колах; коли його порушують у масовому дискурсі, воно привертає недостатню увагу політиків і не спричиняє упровадження політичних заходів. Одна з можливих причин такої ситуації полягає в тому, що тема сприймається як надто «технічна», а отже, надто складна. Це означає, що вона не удостоюється належної уваги в публічній сфері, тому не розглядається як пріоритетна проблема. Ще одна можлива причина — політична делікатність цієї теми.
Щоб усунити обидві причини, «технічну» мову слід трансформувати у зрозумілі для широкої аудиторії набори даних та чіткі повідомлення. Якісна інфографіка могла б допомогти перетворити складні показники бідності на терміни та поняття, що матимуть практичну цінність для осіб, які не володіють спеціальними знаннями та досвідом у цій царині, та будуть зрозумілими їм.
Участь ключових політичних осіб під час розроблення і впровадження системи вимірювання допомогла б привнести почуття причетності політиків до цих даних. Додатковий спосіб прив’язки вимірювання дитячої бідності до політики — створення платформи для дискусій між експертами та розробниками політики. Крім того, важливо забезпечити узгодження стратегій та політики з бюджетами. Пріоритети найбільш вразливих груп мають бути достатньо відображені в бюджетах як на національному, так і на місцевому рівнях.
Слід заохочувати формування середовища, у якому б стимулювався пошук рішень, а не критика та покладання провини. Щоб посилити позитивне сприйняття цієї теми та зацікавленість у ній, можливо, необхідно враховувати під час опису показників і формулювання ключових тез специфіку конкретної ситуації.
4. Управління на найвищому рівні та координація дій ключових організацій мають величезне значення для забезпечення ефективності заходів із подолання бідності.
Подолання бідності за своєю суттю — міждисциплінарне завдання, тож потребуватиме спільної роботи з боку відповідних галузевих міністерств і ключових державних суб’єктів, що діятимуть під керівництвом на найвищому рівні. Вирішальну роль відіграє чіткий розподіл обов’язків, тому що жодна установа не здатна самостійно зменшити бідність. Потрібна міжгалузева координація. При виборі координаційного механізму необхідно врахувати відмінності між установами та створити структури стимулювання, щоб «усі сприяли спільному успіхові».
5. Акцент має бути на політиці, що підтримує достатні (та стабільніші) доходи, та на сприятливій для сімей із дітьми політиці у сфері праці.
Низькі стандарти оплати праці в Україні означають, що наявність працюючої особи у складі сім’ї не обов’язково убезпечує домогосподарство від бідності, особливо якщо йдеться про сім’ї з дітьми. Для того щоб розірвати замкнене коло дитячої бідності, слід розширити можливості щодо зайнятості та підвищити рівень оплати праці батьків. Крім того, потрібно приділити особливу увагу вдосконаленню навичок, забезпеченню успішного переходу від освіти до зайнятості та навчанню протягом усього життя.
Сім’ям дуже важко поєднувати трудову діяльність і сімейне життя, при цьому не жертвуючи своїм доходом. Заходи політики, сприятливої для сім’ї — наприклад, оплачувана відпустка з догляду за дитиною для батьків, перерви на годування грудьми, доступний за ціною та якісний догляд за дітьми, — повинні стати реальністю в Україні. Пандемія COVID-19 виявила потребу в упровадженні гручких графіків і режимів роботи, вигідних як для роботодавців, так і для сімей.
В аналітичній записці ЮНІСЕФ на основі істотних доказів медичних, освітніх і економічних переваг політики, сприятливої для сім’ї, рекомендовано здійснити чотири перетворювальних переходи на підприємствах:
- від «материнської» до «батьківської» відпустки (час і підтримка всіх основних піклувальників є важливими для розвитку малих дітей);
- від «інфраструктури» до «людини» (ця політика повинна забезпечити перехід від інфраструктурних змін, як-от підвищення безпеки умов праці та організація приміщень для годування грудьми, до активнішого інвестування у сім’ї, для того щоб вони могли не тільки приділяти своїм малим дітям час, а й надавати їм підтримку та забезпечувати їх розвиток);
- від «індивідуальної відповідальності» до «спільної відповідальності» (важливо перейти від визначення балансу між роботою і сімейним життям як особистого питання до колективної відповідальності за нього урядів, роботодавців у приватному секторі й сімей);
- від «зменшення батьківського стресу» до «покращення благополуччя сім’ї». Доведено, що соціальні структури та робоче середовище впливають на стрес, пов’язаний із батьківством. Політика, сприятлива для сім’ї, може допомогти зменшити батьківський стрес і покращити благополуччя батьків. А це означає кращі підприємства, щасливіші сім’ї та здоровіші діти.
6. Соціальна допомога сім’ям повинна бути дієвою та враховувати потреби дітей.
За період 2013–2018 років фактичні видатки на соціальний захист сімей із дітьми в Україні скоротилися у два з половиною рази, що змінило вплив цих програм на бідність. Надання пріоритетного значення підтримці сімей із дітьми та молоді шляхом відновлення стабільного й достатнього фінансування — запорука успішного подолання дитячої бідності.
Сім’ї з більшою ймовірністю є бідними, коли народжуються діти і коли вони є малими. Це характерно не тільки для України: багато країн, зокрема і розвинених, розв’язують цю проблему шляхом запровадження системи універсальної підтримки у критично важливі перші роки життя дитини.
В Україні держава здійснює виплати універсальної допомоги у зв’язку з народженням дитини. Високий рівень бідності сімей із дітьми віком до трьох років гарантує охоплення програмою тих, хто потребує цієї підтримки, навіть без дотримання умови щодо перевірки матеріального стану сім’ї. Хоча програмою передбачена значна разова виплата, рівень щомісячної допомоги сьогодні низький і не може задовольнити потреби навіть однієї людини, не кажучи вже про потреби непрацюючої матері та її дитини. Розмір щомісячної виплати не переглядався з 2014 року і сьогодні майже удвічі менший, ніж офіційно встановлений прожитковий мінімум. Ураховуючи суцільне охоплення дітей віком до трьох років і відносно малі витрати на адміністрування цієї програми, універсальна допомога у зв’язку з народженням дитини за умови її зміцнення могла б стати основою для підтримки сімей із дітьми в Україні.
Українська система соціального захисту повинна відображати потреби дітей різного віку. Один із прикладів програми з віковою орієнтацією — запроваджена кілька років тому універсальна одноразова натуральна допомога всім новонародженим, що має назву «Пакунок малюка». Програма передбачає надання набору товарів першої необхідності для догляду за дитиною у перші, вкрай важливі, дні її життя, а також просвітницьких матеріалів для молодих батьків на такі теми, як виховання дітей раннього віку, вакцинація та годування грудьми. Цю програму необхідно зробити елементом ширшої стратегії розвитку дітей раннього віку.
Україна витрачає на соціальний захист населення значну частку свого бюджету, але результативність програм соціальної допомоги, згідно з основоположними показниками (охоплення бідних, достатність і точність адресності), є дуже нерівномірною. Існують можливості для підвищення ефективності цих програм, для чого слід запровадити систему їх моніторингу й оцінювання.
Уроки нинішньої кризи мають бути добре засвоєні, насамперед для того, щоб ця система ефективніше реагувала на потрясіння, була спроможною зменшувати негативний вплив COVID-19 і мала здатність розширюватися під час майбутніх криз. Роль соціального захисту повинна полягати не лише в підтримуванні бідних, а й у наданні сім’ям допомоги з планомірного споживання в довгостроковій перспективі. Для того щоб програми соціального захисту були сталими, вони мають стати частиною ширшого суспільного договору.
У принципі, забезпечення достатнього інвестування у добробут дітей є моральним імперативом. Поза тим укладання коштів у дітей потенційно може приносити користь їхнім сім’ям і громадам, а також створювати переваги для економіки та суспільства в цілому.
7. Слід розширити доступ до якісних державних послуг.
Дитяча бідність — багатовимірне явище. Тож усі послуги, такі як охорона здоров’я, освіта, безпека, санітарія та соціальне обслуговування, відіграють важливу роль у зменшенні бідності. В Україні основу увагу слід приділяти забезпеченню якості, доступності та рівноправності. Існує багато взаємозв’язків між галузями та підходом, орієнтованим на дитину, і їх усі необхідно враховувати для ефективного усунення депривацій.
Широко визнано, що якість послуг із розвитку дітей раннього віку (РДРВ) критично впливає не тільки на поточний добробут дітей, а й на їхній розвиток упродовж усього життя. Послуги з РДРВ починають надаватися ще до народження дитини: це, зокрема, важлива підтримка здоров’я і освіта майбутніх батьків. РДРВ — це «парасолька» для основних послуг упродовж перших трьох років життя дитини, зокрема для регулярного контролю за станом її здоров’я та харчовим статусом, життєво важливої вакцинації та освіти в ранньому віці. Національну систему слід зміцнити, щоб вона дозволяла найбіднішим і найбільш уразливим, які, без сумніву, отримуватимуть найбільшу користь від таких послуг, мати доступ до якісних послуг із РДРВ незалежно від місця народження.
Хоча в останні роки було покращено доступ до дошкільної освіти, в цьому напрямку все одне залишається ще багато роботи. З одного боку, в бідних дітей у віддалених населених пунктах доступ до якісної дошкільної освіти обмежений. З іншого — багато дітей у містах часто не можуть узагалі потрапити до дитячих садків через величезні черги. Слід посилити наголос на потребі покращення якості дошкільної освіти.
Україна — одна з лідерів серед країн за рівнем охоплення шкільною освітою. Настав час забезпечити, щоб цей показник був не лише кількісним, а й означав якісну освіту. Потрібно також зміцнити зв’язки між освітою та ринком праці. Українські випускниці та випускники повинні мати можливість користуватися плодами цифрового майбутнього.
Хоча реформа у галузі охорони здоров’я спрямована на покращення доступу до первинної медико-санітарної допомоги і вже досягнуто певних позитивних результатів, багато сімей усе ще виключені зі сфери якісної охорони здоров’я. Наголос слід робити на профілактиці й первинній медико-санітарній допомозі. Надто багато сімей усе ще змушені платити за медичне обслуговування зі своєї кишені, й багато з них ризикують опинитися у стані бідності.
Украй важливими для зменшення й запобігання бідності є ефективні соціальні послуги на місцевому рівні. Соціальні послуги — такі як денний догляд за дітьми, психосоціальна підтримка, підтримка тимчасовим житлом, реабілітаційні послуги тощо — пом’якшують вплив бідності та зміцнюють сім’ї у справі догляду за дітьми. Позитивним зрушенням у цьому напрямку стало запровадження урядом посади «фахівець із соціальної роботи». Також зроблено крок до створення системи комплексних соціальних послуг.
Разом із тим потрібно зміцнити цю систему так, щоб вона могла залучати, навчати та втримувати кваліфікованих соціальних працівників на місцевому рівні. Слід забезпечити чіткий розподіл обов’язків і механізмів фінансування між національним і місцевим рівнями надання основних і спеціалізованих соціальних послуг. Крім того, діяльність системи соціальних послуг необхідно координувати з роботою системи соціальних виплат (які зазвичай надаються у грошовій формі), щоб забезпечити комплексний соціальний захист сімей із дітьми.
8. Важливо забезпечити рівність можливостей та підтримку найбільш знедолених.
Нерівність серед дітей є серйозною проблемою, тому що діти — особлива група населення: в них немає вибору, у якій сім’ї та з яким рівнем добробуту й соціальним статусом народитися. Обмежені життєві шанси через брак грошей — не єдиний прояв дитячої нерівності. Нерівність при народженні загострюється з самих перших років життя через нерівний доступ до життєво необхідних послуг.
Коли діти зростають, їхнє середовище впливає на можливості їхнього розвитку та рівень освіти, визначаючи доступ до матеріальних благ і послуг. Сукупно ці фактори значно впливають на якість життя дітей та формують їхній потенціал у дорослому житті. Зменшення нерівності можливостей серед дітей — правильний крок не тільки з моральної точки зору: це також сприятиме економічному зростанню й розвиткові держави. Уряд, безсумнівно, відіграє важливу роль в усуненні цих диспропорцій.
Нерівність означає нерівний старт у житті для всіх дітей, проте особливо знедолені діти позбавлені основних прав, а тому потребують окремої уваги. Соціальні виплати для особливо вразливих груп — таких як діти з інвалідністю, діти, позбавлені батьківського піклування, діти, які живуть поблизу лінії зіткнення, і ромські діти — є важливим компонентом соціального захисту, але не єдиним. Дієвий захист таких груп вимагає наголосу на рівноправності та запровадження комплексного підходу. Існуючі розбіжності можна усунути за допомогою цілісної оцінки потреб та міжгалузевих планів підтримки таких дітей.
9. Слід приділяти увагу превенції, а також сім’ям, які перебувають трохи вище межі бідності.
Кількість осіб, які є бідними, на будь-який момент часу залежить від кількості сімей, які вийшли із стану бідності, та сімей, які опинилися у стані бідності. Для охоплення обох цих динамічних груп можуть знадобитися різні інструменти політики.
Дитяча бідність є багатовимірною, і монетарний еквівалент не повністю відображає ті депривації, яких можуть зазнавати діти, навіть якщо сім’я має дохід більше певного рівня. З огляду на чутливість питання вибору межі бідності увага не повинна зосереджуватися лише на тих, хто живе трохи нижче порогу бідності. У вузькоспрямованих адресних програмах, у яких застосовується грошовий поріг, існує ризик виключення зі сфери гостро необхідної допомоги багатьох уразливих сімей, яким загрожує бідність.
10. Стабільний макроекономічний контекст і ефективне управління на національному й місцевому рівнях — необхідні умови успішної реалізації заходів із подолання бідності.
Численні наявні дані свідчать про те, що економічне зростання є одним із ключових механізмів подолання бідності. У звіті також ідеться про існування тісного оберненого зв’язку між динамікою ВВП та рівнем абсолютної бідності в Україні, причому без часового лагу. Макроекономічна стабільність є важливою передумовою як економічного зростання, так і подолання бідності. У 2008–2018 роках в Україні спостерігалася пряма залежність між індексом споживчих цін (ІСЦ) та абсолютною бідністю домогосподарств із дітьми. Отже, макроекономічна стабільність і економічне зростання, які мають інклюзивний характер і плодами яких на рівних правах користується все населення, повинні бути основними компонентами будь-якої політики подолання бідності.
Загальновизнано, що належне управління як на національному, так і на місцевому рівнях сприяє подоланню бідності. Реформа децентралізації, що розпочалася в Україні в 2015 році, змістила владні повноваження, на рівень новостворених місцевих органів влади, які отримали ширші повноваження з надання послуг, а в багатьох випадках і більші бюджети. Проте децентралізація також створила численні проблеми та конфлікти пріоритетів. Так, місцеві органи влади, як правило, надають пріоритет економічним питанням (наприклад, дорогам і комунальним службам), а не наданню соціальних послуг. Децентралізація має величезний потенціал щодо ефективнішого подолання бідності, але слід усунути критичні нерівності між новоствореними громадами та запровадити стимули для інвестування коштів у дітей.
Численні наявні дані свідчать про те, що економічне зростання є одним із ключових механізмів подолання бідності. У звіті також ідеться про існування тісного оберненого зв’язку між динамікою ВВП та рівнем абсолютної бідності в Україні, причому без часового лагу. Макроекономічна стабільність є важливою передумовою як економічного зростання, так і подолання бідності. У 2008–2018 роках в Україні спостерігалася пряма залежність між індексом споживчих цін (ІСЦ) та абсолютною бідністю домогосподарств із дітьми. Отже, макроекономічна стабільність і економічне зростання, які мають інклюзивний характер і плодами яких на рівних правах користується все населення, повинні бути основними компонентами будь-якої політики подолання бідності.
Загальновизнано, що належне управління як на національному, так і на місцевому рівнях сприяє подоланню бідності. Реформа децентралізації, що розпочалася в Україні в 2015 році, змістила владні повноваження, на рівень новостворених місцевих органів влади, які отримали ширші повноваження з надання послуг, а в багатьох випадках і більші бюджети. Проте децентралізація також створила численні проблеми та конфлікти пріоритетів. Так, місцеві органи влади, як правило, надають пріоритет економічним питанням (наприклад, дорогам і комунальним службам), а не наданню соціальних послуг. Децентралізація має величезний потенціал щодо ефективнішого подолання бідності, але слід усунути критичні нерівності між новоствореними громадами та запровадити стимули для інвестування коштів у дітей.