Історії з життя

Родини, які покинули все, переживають важкі часи на сході України

Життя у темряві із променем надії

Вуличні діти – одна з груп ризику отримання ВІЛ/СНІДу в Україні

«А я донька мамина і татова»

Порівняти його нинішнього і тодішнього — це небо і земля

Анастасія Поліщук: «Ми думали, в дитини просто лізуть зуби, та ледве не втратили її через менінгіт»

«Я навіть ніколи і не мріяла мати таку чудову велику родину...»

Історія Себастьєна: Розповідає молодий гаїтянин, що пережив землетрус

Медіація як реалізація права дитини на правовий захист

Годувати груддю – жіноче щастя, до якого не дозріло суспільство

Третій богатир у мами

Безпека сексу подорожчала вдвічі

Справа справжніх чоловіків

Сильні тільки разом

“Це звичайна вірусна інфекція”. Історія про нещепленого хлопчика, якій намагається подолати менінгіт

Чудове майбутнє

"Коли я була маленькою, я завжди хотіла мати донечку..."

"Я не хотіла, щоб мій син залишився сиротою..."

"Я його не віддам... Я не зможу жити, знаючи, що десь моя дитина..."

Йодний дефіцит та вагітність

Йодний дефіцит та психічний розвиток

 

Родини, які покинули все, переживають важкі часи на сході України

Автор: Свен Дж. Сімонсен

“Якби я могла поїхати додому, то не гаяла б часу”, – каже Анна, мати-одиначка, яка стала вимушеною переселенкою через конфлікт на сході України. “У нас кажуть, що вдома навіть стіни лікують, - якраз так я себе почуваю”.


                                                   Фото: Павло Демченко
За останній рік ціни на гігієнічні засоби, такі як підгузки, значно зросли. Додаткові поставки від ЮНІСЕФ стали в нагоді хлопчику Анни.

Наразі домом для Анни є колишній дитячий табір, перебудований для переселенців, який знаходиться у невеликому лісі на околицях Харкова. Їй безкоштовно надали кімнату для неї та її двох синів, старшому з яких 2 роки, а молодшому - лише 1 місяць.

В одній із сусідніх кімнат живе невістка Анни Ірина зі своїм 10-річним сином і 8-річною донькою. Двоє інших дітей Ірини – 4-річний син і 2-річна донька зараз перебувають з батьком, братом Анни. Разом з ним вони залишилися в їх рідному місті Алчевську за лінією фронту.

“Якби тільки обставини дозволили, я одразу поїхала б додому”, – каже Ірина. Одна з причин, яка утримує її від повернення – гроші.

“Мій чоловік працює електриком”, – пояснює Ірина. “У нього є робота, але він отримує лише 1700 гривень (77$США), цього взагалі недостатньо, щоб прогодувати сім’ю. Ціни там втричі вищі, ніж тут.”

Наразі Анна та Ірина живуть у цьому таборі разом з іншими 200 людьми, серед яких 80-90 дітей.

Тільки два прийоми їжі на день

Вони приїхали сюди два місяці тому. До сих пір Анна та Ірина не отримали жодних соціальних виплат, тому в них взагалі немає грошей. Тут у таборі окрім безкоштовного проживання вони також харчуються двічі на день (обід та вечеря). Сніданок коштує грошей, тому вони його пропускають.

“Якщо у нас залишається щось з вечері, тоді ми цим снідаємо. Якщо нічого не залишається, то не снідаємо. Іноді ми їмо два рази на день”, – пояснює Ірина.

“Ми вдячні за те, що нас годують два рази на день, і за те, що ми тут проживаємо безкоштовно”, – каже Анна, аби ми зрозуміли, наскільки вони вдячні за все тоді, коли немає іншого виходу.

“Кожен переселенець і кожна тутешня сім’я мають особливі потреби”, – підкреслює Ірина, але спільна необхідність полягає в одному - в сніданку”. “Багато родин з дітьми мають проблеми з харчуванням. Дитяча їжа зараз дуже дорога”, – каже вона.

Предмети гігієни: мило, шампунь, пральний порошок – у дефіциті. Сім’ям з маленькими дітьми необхідні підгузки, які різко виросли у ціні після обвалу гривні, що призвело до росту цін на імпортні товари.

Волонтери та благодійні фонди допомагають таким родинам, але постачання обмежене, і є далеко не все, що потрібно.

              
                                     Фото: Павло Демченко
Невістка Ірина (зліва) та Анна допомагають одна одній подолати труднощі вимушеного переселення з маленькими дітьми

В очікуванні грошей

Ірина сподівається, що як тільки почнуть виплачувати соціальну допомогу, то все налагодиться. Більше не буде днів без сніданку, і вона матиме достатньо грошей, щоб купити додаткову їжу.

“Іноді їжа, яку тут готують, не підходить дітям, і вони її не їдять. Проте, коли ми отримаємо виплати, я зможу придбати додаткову їжу, щоб діти добре харчувалися. А ще я матиму гроші для підгузок та якогось одягу”, – каже Ірина.

Анна не так впевнена, що все буде добре, коли вона отримає гроші.

“Я отримаю не так багато грошей, і більшість з них буде витрачатись на маленьких дітей, бо у них більше потреб”, – каже вона. Її чоловік залишив її вагітною і зовсім не допомагає.

Інші потреби

“Будучи переселеними люди переживають стрес, і, як наслідок, їм іноді важко говорити про свої потреби так, як це роблять Анна та Ірина”, – пояснює Ольга Климовська, координатор програми захисту дітей в ЮНІСЕФ у Харкові. Як приклад вона згадує про Станцію Харків – спільну ініціативу декількох організацій, які зустрічають прибуваючих переселенців на Харківській залізничній станції.

“Іноді, коли переселенці прибувають, вони кажуть, що їм потрібні підгузки для дітей, а все інше у них є. Але через деякий час виникають інші потреби. Наразі ми навчаємо людей, які зустрічають переселенців, краще орієнтуватися в їх потребах”, – каже Ольга Климовська.

Травма

У таборі для переселенців, де проживають Анна та Ірина, є деякі люди, яким потрібна психологічна допомога через отриману травму.

“У деяких дітей та батьків явні ознаки стресу”, – каже Анна. “Це стосується насамперед людей, які приїхали з таких міст як Дебальцеве, Донецьк, Горлівка та Первомайськ. Ти помічаєш це, коли вони бачать у небі літак або чують гучні звуки: вони підстрибують, закривають свої обличчя та намагаються сховатися”.

Щотижня до цих людей приходить психолог. Деяким людям це справді допомагає. Ірина згадує про жінку, яка мала психологічну травму.

“Я бачу, що їй стало краще. Можливо, завдяки груповим заняттям з психологом, а можливо, завдяки тому, що тут тихо та спокійно”.

 

 
Search:

 Email this article

unite for children