Така робота - допомагати людям

Історії соціальних працівників

Ольга Пришко
image
UNICEF

02 Листопад 2019

Соціальний працівник - професія, пов’язана з багатьма стереотипами. Про неї чомусь не прийнято багато писати. До неї немає такого ж трепетного ставлення як до вчителів чи медиків. А між тим, соціальний працівник - це людина, яка рятує життя і вчить життю одночасно. Янголи-охоронці, які приходять у найважчі моменти життя. Вони пам’ятають імена і навіть дати народження своїх підопічних. Часом їм доводиться протистояти серйозним викликам, але вони не втрачають любові і оптимізму, готові ділитися своїм часом чи вночі надиктовувати клієнтці рецепт борщу.  

Ми поговорили з представниками цієї професії у рамках проекту “СПІЛЬНО. Соціальні послуги для сімей у громаді”, який за підтримки ЮНІСЕФ та Німецького Уряду допомагає розбудувати нову систему соціального захисту на сході України.

Світлана Бикова працює в.о. директора Дружківського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Нашу розмову вона починає з того, що по-доброму обурюється: чому ми спілкуємось тільки з нею, адже у неї ще два співробітники, і наполягає, аби на фото був увесь маленький колектив соціальних працівників.

image
UNICEF

Свою трудову діяльність Світлана починала педагогом-організатором, тож має чималий досвід роботи із дітьми різного віку. Про те, як потрапила у соціальну сферу, розповідає просто: “Мене запросили. Я пішла. І не шкодую. Якщо чесно, вже навіть не уявляю себе в іншій ролі”. Ми розпитали Світлану як це - бути соціальним працівником.

image

“Найтяжче, що не завжди можеш допомогти. Є речі, на які просто не вплинути. Наприклад, коли у родині важко хвора дитина, і батькам не вистачає грошей на якісне лікування. Або коли дитину, попри всі наші намагання, забирають з біологічної сім’ї. Ти намагаєшся достукатись до батьків, застосовуєш усі відомі тобі інструменти, але тебе не чують. І дитину забирають у прийомну сім’ю, або, що гірше, в інтернат. Це дуже боляче. 

Мені однаково комфортно працювати і з дітьми, і з дорослими. Просто з дітьми ти згадуєш себе у їхньому віці, думаєш, що сказав би своїй дитині, а з дорослими ви на рівних, ви партнери у подоланні кризи. Просто ця людина заплуталась і потребує підтримки. Найприємніше - це бачити результат своєї роботи. Коли, наприклад, клієнт покинув пити, став на ноги, турбується про свою сім’ю, іде зі своєю дитиною за руку… І ти знаєш, що в цьому є частинка твоєї заслуги. Це щастя. 

image

Мені часто телефонують у неробочий час. От нещодавно, пізно ввечері подзвонила дівчинка і запитала, як варити борщ. І я диктувала їй рецепт, бо в неї немає мами, яка б її навчила бути хорошою господинею. Їй треба допомогти незалежно від часу дня. 

Людина, яка потребує соціальної допомоги, - це наш сусід. Чим більше щасливих людей навколо, тим краще наше життя. 

У мене немає якогось готового простого рецепту, як боротись із вигоранням. Мене рятує моя власна сім’я. Я повертаюсь додому і відпочиваю там душею. Коли багато і часто стикаєшся з людським болем, починаєш більше цінувати те, що маєш. І власні негаразди починають здаватись не такими вже й серйозними”. 


 

Віра Решевська, директор Бахмутського міського ЦСССДМ. Вона настільки добре побудувала роботу з профілактики соціального сирітства, що жодна мама не відмовилась від своєї дитини у професійній практиці Віри. Сама Віра коментує це так: “Бували всякі випадки, наприклад, мамі з дитинкою геть не було куди подітись, не було житла. Але все вирішується! Когось у гуртожиток влаштовували, комусь роботу шукали, комусь усіма працівниками скидались на квиток, аби доїхати до центру матері та дитини”.

image
UNICEF

За спеціальністю Віра психолог, якийсь час працювала при МВС, а потім пішла у соціальну службу. “Пам’ятаю, як мене водили по сім’ям, які потребують допомоги, дивились, чи я не злякаюсь, але після роботи в поліції нічого не страшно”, - ділиться Віра. 

“Я вважаю себе альтруїстом, а тому працюю так, щоби душа була спокійна за підопічну сім’ю. Буває боязно і за власне життя. Пам’ятаю, був випадок, коли витягали вагітну жінку і старшу дитину зі стосунків з жорстоким чоловіком. Він бив дружину і поїв маленького сина алкоголем. Там справді був ризик, що він їх вб’є. Ми влаштували цю жінку у центр матері та дитини в іншому місті, де вона народила дитину (і зараз щасливо живе у тому місті). Так от, батько цих дітей ще довго дзвонив із погрозами і навіть подав на мене заяву в поліцію за “викрадення дитини”. Але якось все завжди добре закінчується. Мабуть, коли в тебе добрі наміри, то завжди так. 

image

Найбільший виклик у нашій роботі - це нестача працівників. Просто не вистачає рук. Кожен соцпрацівник веде близько десяти сімей, тоді як повинно бути, на мій погляд, не більше п’яти. Адже бувають сім’ї, яким допоможеш, витягнеш зі складної ситуації і знімаєш з обліку. А інші зриваються, знов і знов повертаючись до старих звичок.

image

Профілактика вигорання - це власна родина. Щоби не сталося, я знаю, що на мене чекають вдома, розділять мої переживання і вислухають. Адже я часто несу з дому продукти моїм підопічним, чи навіть допомагаю грошима. Мій чоловік це приймає, і навіть допомагає мені з цим”.


 

Марина Погорєлова, фахівець із соціальної роботи у м. Бахмут, жартує, що соціальними працівниками не стають, а народжуються, бо тут треба вміти слухати, мати добре серце і велике бажання допомогти людині. За плечима у Марини 10 років досвіду у соціальній сфері. “Перший час приходила додому і плакала в подушку, так мені шкода було всіх цих дітей, сім’ї, з якими я працювала. - ділиться Марина. - Згодом навчилась контролювати свої емоції, справлятись зі стресом. 

image
UNICEF

Я вважаю, що найкраща нагорода - це щира вдячність родини, якій допоміг чи допомагаєш. Я завжди кажу, що вдячність краща за премію (сміється). 

У мене на супроводі багато прийомних сімей. Я вважаю, що це найкраща альтернатива інтернатам, де діти виростають не пристосованими до життя. Але, на жаль, в Україні поки не дуже багато родин готові взяти на виховання дитину, тим більше дитину з інвалідністю. Треба проводити інформування, що прийомна родина не залишиться наодинці, що завжди є соціальні працівники, психологи, які готові допомогти. Часом людям просто навіть нема з ким поділитись. От вчора мені подзвонила мама прийомної родини, просто щоб поговорити, бо в неї старенька мама, яку вона не хоче завантажувати проблемами, і немає друзів, які б підтримали. 

image

Інколи, люди сприймають соціальну службу, як таку, яка допомагає якимось “неблагополучним” категоріям. А тому вони не хочуть звертатись по допомогу, щоб ніхто не подумав, що в них проблеми. І тому хтось продовжує, наприклад, жити без паспорта, або батьки з дитиною з інвалідністю морально вигорають, бо не хочуть звернутись за підтримкою до соціальних працівників. 

image

 

Стереотипи треба долати. Не соромно звернутись за допомогою, соромно мати можливість і не скористатись нею”. 


 

Сергій Петров, директор Центру надання соціальних послуг у Новопсковській ОТГ, всього за рік зміг налагодити роботу центру: від закупівлі меблів до набору співробітників. 

Останній етап Сергій називає найскладнішим: “Хотілось одразу знайти людей не тимчасових, які розуміють, на яку посаду йдуть, і погоджуються на неї за покликом серця. Багато хто не витримує - все ж, працювати доводиться із сім’ями у складних життєвих обставинах, що доволі непросто. У сільській місцевості не так багато навчених спеціалістів, які готові працювати соціальними працівниками. Але мені доля посміхнулась - вдалося зібрати злагоджений колектив. Брали і без досвіду роботи, потім відправляли цих спеціалістів на навчання. І зараз продовжуємо направляти працівників на різні тренінги”.

 

image
UNICEF

Сергій ділиться й іншими викликами своєї роботі. “Перший час люди сприймали нас як ворогів, які забирають у них дітей. Але це вкрай хибне уявлення щодо соціальної служби, адже ми працюємо якраз для того, щоби допомогти сім’ям, вберегти дітей від втрати біологічних батьків. Тож зараз ми ведемо багато роз’яснювальної роботи, як для самих клієнтів, так і для загального населення громади. Люди, які опинились у складних життєвих обставинах, потребують підтримки, розуміння і прийняття від оточуючих. Тому важливо, аби сусіди не відвертались від них, а навпаки - простягали руку допомоги. 

image

За цей рік ми досягли значного прогресу в інформуванні населення та налагодженні співпраці з іншими установами. Адже наша основна задача - виявити проблему на ранньому етапі і не допустити ситуацію, коли допомогти вже неможливо. Тому нам потрібно аби місцеві установи та, навіть, просто сусіди повідомляли нам про сім’ї, які потребують підтримки. Зараз такий зв’язок у нас налагоджено добре. Нам повідомляють, якщо дитина довгий час пропускає заняття у школі або приходить одягнена не по сезону. 

Найбільше я пишаюсь випадками, коли ми можемо повністю зняти родину з обліку. У нас був випадок, коли обоє батьків страждали на алкоголізм, а їхня дитина жила в жахливих умовах. Нам вдалося вивести родину з кризи, обоє батьків зараз працюють, дитина ходить у дитячий садочок. Дуже приємно, що ця родина тепер майже щодня нам телефонує і просто ділиться подіями і планами. Це приємно, у такі моменти розумієш, для чого працюєш.

image

Звичайно, буває важко, бо не вистачає матеріальних ресурсів допомогти. Скажімо, якщо у сім’ї дитина з інвалідністю. Ми допомагаємо оформити усі соціальні виплати, допомагаємо одягом, іграшками, які люди віддають у нашу благодійну шафу, але часом цього недостатньо. Хотілось би підтримати їх більше. 

Я думаю, це дуже добре, що соціальні послуги тепер при ОТГ, а не десь далеко в районі. По-перше, ми ближчі до проблем наших сусідів, район не може охопити профілактикою і послугами населення у віддалених селах, вони не бачать, що там десь далеко відбувається. А ми всіх знаємо. 

Зараз у планах розширення наших функцій. Наприклад, дуже хочемо зробити центр денного перебування для діток з інвалідністю, аби батьки могли вирішити свої питання і навіть просто видихнути, щоб попередити вигорання батьків. Ну і взагалі, хочемо забезпечити населення тими послугами, які їм потрібні. Щоб вони завжди знали, що є місце, куди вони можуть прийти”. 


 

Ірина Лускова, начальник відділу соціальної роботи Центру надання соціальних послуг у Новопсковській ОТГ, вважає роботу у соціальній сфері своїм покликанням, а найважчим у своїй роботі вважає бачити дітей, які не мають належного догляду. 

“Мене радує, що багато сімей після нашої роботи з ними, починають розуміти свої помилки. Насправді, багато хто з сімей, де є насильство чи проблеми з алкоголем, вони просто не знають іншого життя, у них не було з кого брати приклад. Дуже часто, це вихідці з інтернатів, які не мають навичок соціального життя, і пам’ятають приклад своїх батьків і беруть ці приклади за модель поведінки. Це таке замкнене коло. Якщо зараз не вкладати гроші у соціальну сферу, не соціалізувати діток-соціальних сиріт, то вони виростають і знову ж самі потребують соціальної допомоги. Тому так важлива профілактика, важливо вкладати матеріальні і людські ресурси у роботу із сім’ями, із дітками, аби розірвати цей ланцюг. 

image
UNICEF

Часом бувають хвилини відчаю, коли опускаються руки і хочеться покинути все, піти в якусь іншу сферу. Бо ти дивишся на діток, які страждають, з різних причин - чи через хвороби, вади розвитку, чи через проблеми у родині, - і хочеться зробити більше, але ти впираєшся у стелю своїх можливостей. От тоді здається, що емоційно не витягнеш, що треба йти, але потім шукаєш якісь виходи, знаходиш підтримку колег, і розумієш, що невирішені проблеми нікуди не дінуться. Хтось має допомагати цим дітям. І треба докладати зусиль, щоб помогти їм, скільки зможеш.  

image

Найкращий метод допомогти сім’ї - це хвалити їх. За кожен міліметр покращення. Бо насправді вони дуже чекають, аби їх хтось підтримав, повірив в них. Якщо ти віриш в них, вони починають вірити в себе.”

image