Діджеїнг для всіх: навіщо у Сєвєродонецьку вчать писати треки

Щотижня Олександр Брудков безкоштовно проводить заняття в молодіжному центрі «Хочу і Буду», де навчає школярів, студентів та інших охочих створювати електромузику.

Альона Вишницька
image
UNICEF
29 Травень 2020

У Сєвєродонецьку є місце, де будь-хто може стати діджеєм. Щотижня Олександр Брудков безкоштовно проводить заняття в молодіжному центрі «Хочу і Буду», де навчає школярів, студентів та інших охочих створювати електромузику. Йому 26, і з них десять років він вчиться писати музику - починав навпомацки, без інтернета і з повільним ноутбуком. Тепер він хоче допомогти іншим - аби нинішнім підліткам пощастило більше, ніж йому колись.

Заняття в Сашка не мають чіткої тривалості - поки людям цікаво, він розповідає. Буває, це затягується на кілька годин. Він пояснює про сотні різних звуків, транслює на великий екран спеціальну програму для обробки треків, покроково розписує інструкцію роботи в спеціальних програмах.

image
UNICEF

За партами сидять шестеро: дві дівчини і чотири хлопця. Вони уважно стежать за послідовністю дій, щось записують, щось пробують на власних ноутбуках. Потім Сашко вмикає професійну апаратуру для діджеїнгу - і вони разом розбирають, як створювати переходи від одних звуків до інших.

Сашко займається цим гуртком вже майже рік. Почалось із того, що вони зі знайомим школярем Марком вирішили написати проект і податись на грант - виграли фінансування від Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Європейського Союзу (ЄС), що дозволило їм закупити професійну апаратуру.

 

Марку 16, він вчиться у десятому класі і хоче бути мікробіологом або лікарем - ще не визначився. Волонтерить у молодіжному центрі, займається велоспортом, хоче відкрити щось на кшталт безкоштовних занять з біології для школярів, але біологія, каже, мало кому зараз треба, тому далі ідеї справа не просувається. Цей курс з діджеїнгу, каже Марк, - ідея Сашка, бо він цим живе. А для Марка це просто хобі. І круто, коли є чим зайнятись після школи.

image
UNICEF

Іра - одна з небагатьох дівчат, які приходять до Сашка на заняття. Їй 23, вона працює журналісткою на місцевому телеканалі. Вона колись займалася музикою - ходила в музичну школу, але на тому все закінчилось. Прийшла на діджеїнг, бо просто побачила оголошення - мовляв, будемо раді бачити на курсі електронної музики.

Коли я прийшла, то зрозуміла, що музика прекрасна не тільки, коли слухаєш, але і коли створюєш”, - каже дівчина.

Вона ходить на заняття з літа, але через роботу виходить нерегулярно - може пропускати по кілька тижнів, але потім наздоганяє.

Найбільше мені подобається, коли підбираю звук, перебираю десятки - і потрапляє нарешті такий, який підходить! Це неймовірне відчуття, коли на ходу народжується трек”, - говорить Іра. Тепер завжди, коли вона чує музику, подумки розкладає її на частини: отут цей звук підходить, а тут було б добре додати інший.

image
UNICEF

Сашко пригадує, що дізнався про електронну музику майже випадково. Якось зайшов після школи в гості до старшого брата, а той саме слухав щось електронне.

Я взагалі раніше нічого такого не чув. Спитав у брата, а потім дізнався, що в місті ще є якісь діджеї. І що музику можна взагалі писати самому. Я розпитав і з’ясував, що є якась програмка, яку встановлюєш на комп’ютер, і просто пишеш у ній музику”, - розповідає Сашко.

Вчитися не було в кого - хлопець усе робив навпомацки. Каже, перші треки були страшенно монотонні, брудні і нудні.

“Уроків в інтернеті ніяких  не було. Це зараз кожен може загуглити і знайти мільйон уроків про те, як писати музику. А тоді про таке не чули. Єдиний варіант зрозуміти, чи я взагалі щось нормальне роблю, - це відправити музику лейблу і сподіватись на відгук”, - пояснює хлопець.

image
UNICEF

Він так і робив: писав треки, відправляв їх у різні музичні компанії і чекав відповіді. Вперше написали з Києва - щось покритикували, щось порадили, а кілька треків взяли собі в альбом. Тоді випускали такі великі альбоми з сотнями треків різних виконавців, ставили їх на вечірках - так Сашко вперше поділився своєю музикою. Йому було років 16, музика була така собі, каже, але він принаймні зрозумів, куди можна рухатись далі.

У мене немає жодної музичної освіти, я взагалі автомеханік. Але це мене не дуже цікавить - я загорівся тією музикою, і завжди хотів робити тільки це. Писав музикантам - але в них, звісно, немає часу комусь допомагати, в них гастролі, записи, купа роботи. Є школи, але це дорого - у Києві базовий курс може коштувати і 10 тисяч гривень”.

Тому хлопець вирішив організувати власну школу, де вчитиме таких же, як він колись, хлопців і дівчат створювати музику. Написали з Марком заявку на проект, отримали грант, закупили обладнання - і Сашко почав викладати. Безкоштовно.

Заробляє він тим, що час від часу пише для лейблів, інколи - для музикантів. Хтось купує його треки, отримує на них авторські права - і виступає, як зі своїми.

На життя так заробляти вдається не завжди - тому, каже, працювати доводиться багато де. Недавно от підробляв у продуктовому магазині.

Я думаю про те, що я навчу цих підлітків і ми зможемо навіть скооперуватися - працюватимемо разом, може, навіть створимо команду, - каже Сашко. - А якщо ні, мені все одно приємно бачити, як людина з моєю допомогою за кілька місяців засвоює те, чому я вчився років п’ять”.