Комунальні працівники ризикують життям, щоб повернути воду на схід України

Комунальники ризикують життям, щоб відновити водопостачання на сході України

ЮНІСЕФ
19 Березень 2021

Уже сім років поспіль щотижня Василь і два Анатолії їдуть на своїй зношеній ремонтній вантажівці повз мінні поля, щоб дістатися лінії зіткнення на сході України. У чоловіків зазвичай є всього кілька годин на те, щоб усунути порив водоводу, до того як пролунає перший постріл.

Вони є працівниками комунальної бригади ДП «Компанія “Вода Донбасу”» і часто ризикують життям і здоров'ям у зоні бойових дій, ремонтуючи ушкоджені водопровідні мережі. Через обстріли тисячі дорослих і дітей поблизу лінії зіткнення залишаються тижнями без води, і завдання ремонтників — повернути воду у крани жителів двох десятків населених пунктів.

image
UNICEF
image
UNICEF

Зона небезпеки

«Ми обслуговуємо 200 км водопровідних мереж і свердловини. Четверта частина цієї території — це зона небезпеки. Вона прострілюється і може бути замінована», — розповідає 80-річний Анатолій Степанович, начальник Клебан-Бикської ділянки.

Сукупний стаж трьох співробітників бригади перевищує сто років. Довше за всіх на комунальному підприємстві працює Анатолій Степанович — уже пів століття. «У нас усі старожили  — працюють мінімум по 30 років», — говорить начальник ділянки і додає, що молоді люди неохоче йдуть на важку роботу з низькою зарплатнею й постійним ризиком для життя.

image
UNICEF

Про небезпеку цієї професії свідчить сумна статистика: з початку бойових дій в Україні щонайменше 26 працівників системи водопостачання отримали поранення, ще 9 загинули. За даними Кластера з води, санітарії і гігієни, у 2020 році було зафіксовано 61 випадок пошкодження ключових об'єктів водної інфраструктури внаслідок бойових дій. Усього з початку збройного конфлікту на сході країни зареєстровано не менш як 380 атак на водну інфраструктуру, а в цьому році вже відбулося 4 інциденти.

Територія, куди виїжджає бригада, регулярно обстрілюється. Водопровідні мережі, життєво важливі як для роботи шкіл, лікарень і підприємств, так і для мирних жителів, проходять через лінію розмежування з не підконтрольними уряду України районами Донецької області. Це означає, що під час бойових дій водогони часто пошкоджуються, тож населеним пунктам доводиться скорочувати споживання води. «Наша мотивація для роботи проста — ми не можемо залишити людей без води», — пояснює 60-річний Василь, майстер Клебан-Бикської ділянки.

image
UNICEF
image
UNICEF

Не герої?

Співробітники ремонтної бригади запевняють, що за сім років збройних дій вони навчилися справлятися з хвилюванням під час небезпечних виїздів. «Є місця, де на териконі на відстані 50 метрів від тебе стоїть снайпер, ти це знаєш. І на тебе націлено зброю», — розповідає Василь.

На початку року Василь разом зі своїм колегою, 50-річним Анатолієм, вкотре потрапили під обстріл під час робочого виїзду. «Ми виїхали на водний канал, коли пролунав постріл. Ми навіть не встигли зреагувати. Коли зрозуміли, що поруч із нами стріляють зі стрілецької зброї, звичайно, відразу почали ховатися», — описує Анатолій інцидент, який стався з бригадою 21 січня поблизу лінії зіткнення біля міста Торецьк.

image
UNICEF
image
UNICEF

Кожен із команди комунальників пережив по кілька випадків, коли ціною повернення води людям могло стати його життя. «У 2018 році на тій же ділянці під Торецьком наш екскаватор підірвався на міні. Але добре, що вона вибухнула між кабіною й колесами. Так ми залишилися живими», — згадує старший із бригади Анатолій Степанович, показуючи у дворі комунального підприємства зруйнований вибухом скелет екскаватора.

Але не тільки бригада Клебан-Бикської ділянки щоденно ризикує життям. Ремонтні бригади, що працюють вздовж лінії зіткнення мають схожі історії.

 У 2014 році працівники Лисичанської західної  фільтровальної станції, яка забезпечує  водою  населення з  обох сторін від лінії зіткнення, потрапила під обстріл. Персонал встиг врятуватися у підвалі та, на щастя, не постраждав. Однак, хвостовик снаряду застряг у дворі станції як нагадування про близьку небезпеку, з якою доводиться жити та працювати бік о бік.

image
UNICEF

Зведення кінців з кінцями

Чоловіки не тільки не отримують додаткових коштів за ризики, з якими вони стикаються, але й іноді витрачають власні заощадження на купівлю нових деталей для ремонту. Техніка та побутові приміщення комунального підприємства на вигляд старі, зношені та некомфортні.

Бригада виїжджає на виклики у критому кузові радянської вантажівки, усередині якої встановлена саморобна піч на дровах. Автоматичного обігріву в машині немає. Така скрутна ситуація на підприємстві склалася через брак коштів. Прибуток, який «Вода Донбасу» отримує від оплати споживачами послуг водопостачання, покриває тільки зарплати співробітників.

image
UNICEF

«У нас поганий побут, стіни валяться, печі стоять — це все минуле століття. У нас немає ні хорошої техніки для ліквідації аварій, ні транспорту. Іноді болти й муфти доводиться купувати своїм коштом», — Василь бере з полиці жменю болтів, пояснюючи, що на місяць він отримав їх удвічі менше, ніж необхідно для одного виїзду.

Проте ці троє чоловіків все одно не планують кидати роботу. «Ніколи не вважали себе героями. Так, це завдяки нашій роботі в людей є вода. Але це наш обов'язок», — посміхається Анатолій Степанович, додаючи, що найприємніше у їхній роботі — коли люди дякують ремонтникам за повернення води.

 

Перший постріл 

Перш ніж ремонтна бригада зможе дістатися до водоводу, повинен відбутися складний процес отримання згоди на припинення вогню від обох сторін. Попереду ремонтної  бригади ідуть сапери, і тільки після обстеження й розмінування можна братися за усунення течі.

На початку цього року внаслідок обстрілу був пошкоджений водогін у Торецькому районі Донецької області. У результаті 45 тисяч жителів району залишилися без води. Узгодження початку ремонтних робіт і розмінування зайняли більше тижня. Частково потреба місцевих жителів у воді була закрита завдяки її підвезенню, організованому ЮНІСЕФ і МКЧХ.

 

Але весь цей час споживачі залишалися без повноцінного водопостачання, поки ремонтна бригада не повернула воду в міста біля лінії зіткнення.

image
UNICEF
image
UNICEF

«Коли ми проходимо всі узгодження й доїжджаємо до місця, у нас залишається дуже мало часу на роботу. Коли звучить перший попереджувальний постріл, нам потрібно повертатися, — Василь розповідає, що зазвичай військові дозволяють бути на виїзді тільки до третьої години дня. — Страх завжди залишається. Ми просто намагаємося думати про роботу. Думаємо, що людям потрібно повернути воду».