Українські учні плекають мрії серед руїн
Попри те що початкова школа у селищі Мостище зовсім маленька, її учні плекають великі мрії — захищати Україну, опанувати англійську й мандрувати світом.
- Доступно:
- Українська
- English
Одна частина початкової школи у Мостищі, що на Київщині, наче застигла в часі: на дошці у класній кімнаті написано дату останнього уроку — 23 лютого. Інша частина школи міцно вкоренилася в сьогоденні: напис на дверях попереджає: «Заміновано!»
Учні школи завершували навчальний рік хто де — хтось у школі на заході України, хтось удома в бомбосховищі або в рідних у селищі.
Сім’я 8-річного Кирила виїхала з Мостища, щойно розпочалися бойові дії. Один легковий автомобіль умістив дев’ять пасажирів, із них п’ятеро дітей. Найменшій дитині було вісім місяців. Одна з причин, чому сім'я Кирила так поспішала, — його старша сестра хвора на церебральний параліч. Вона була дуже налякана, плакала і кричала.
Поки сім’я перебувала поза домом, у їхній город поцілила 250-кілограмова бомба. За кілька місяців вони повернулися на руїни: дах будинку знесло, а всередині все було перевернуто. Пошкоджено було і школу, в якій навчався Кирил.
«Хлопчик плакав, коли побачив на фото, що прямо у клас прилетіла бомба, розкидало все, — розповідає батько Кирила. — Він запитував: “Де я буду вчитися?”»
Через війну 7-річний Захар також був вимушений перервати навчання. Спершу його сім’я виїхала в селище неподалік, а коли й там стало небезпечно — тікала у Вінницьку область. Андрій, його тато, залишився вдома доглядати за хворим дідусем. Невдовзі у їхній будинок поцілив «Град», підпаливши дах. Батька Захара поранило.
Тепер, після усього пережитого, хлопчик хоче стати військовим і захищати Україну.
Лілія, яка працювала у школі вчителем, знає, як сумують за нею такі діти, як Захар. Тут навчався її старший син, а 1 вересня у 3-й клас мав перейти молодший, 7-річний Ростислав.
«Мені подобалося тут [у школі] працювати, — розповідає жінка. — Бо вона маленька, затишна, і всім тут завжди було комфортно».
Та оскільки школу в Мостищі закрито, батькам учнів доведеться возити своїх дітей на навчання у сусідні містечка.
Попри все діти продовжують мріяти. 11-річний Андрій і 5-річний Коля будують великі плани на майбутнє. Так, Коля з нетерпінням чекає, коли піде в 1-й клас, а Андрій хоче стати тревел-блогером і разом із сім’єю вирушити у подорож за кордон.
«Життя розділилося на “до” і “після”, — зізнається їхня мама Олена. — Приходиш [додому], і згадується та ніч [24 лютого]».
Повернення до навчання дуже важливе для дітей в Україні. Школярі повинні мати змогу обирати безпечний і захищений формат для продовження освіти — онлайн-, офлайн- або змішаний — із можливістю взаємодії з однолітками. Наявність різних варіантів навчання, а також можливостей для спілкування з однокласниками зменшать стрес у дітей і мотивують їх навчатися у сприятливому середовищі.
Завдяки гуманітарній допомозі Європейського Союзу, ЮНІСЕФ надає шкільному персоналу необхідну підтримку для створення безпечного та різноманітного навчального простору. Ця підтримка включає відбудову шкіл та обладнання шкільних бомбосховищ, створення навчальних матеріалів, покликаних допомогти вчителям підтримувати добробут та психоемоційне здоров’я учнів, а також забезпечення освітніх закладів ноутбуками та доступом до інтернету, щоб вони могли якомога швидше впровадити онлайн- або змішаний формат навчання.
