Перетворює труднощі на історії успіху. Соцпрацівниця Галина Червона про новий підхід до роботи

Щодня перед Галиною Червоною стоїть одна задача – допомогти швидко і якісно вирішити життєві проблеми клієнтам центру соціального захисту в Бахмуті, в якому вона працює. Але за останній рік її підходи до роботи кардинально змінилися.

Маргарита Днєпровська
image
Svoi.city
30 Червень 2020

У 2019 році в Україні стартував проєкт ЮНІСЕФ “Спільно. Соціальні послуги для сімей у громаді” за фінансової підтримки Німецького Уряду та Німецького банку розвитку (KfW). Соцпрацівників з дванадцяти  громад Донеччини і Луганщини вчили працювати ефективніше і робити послуги для своїх клієнтів доступнішими. Серед спеціалістів, які протягом року підвищували свій професійний рівень, була і Галина Червона.

Не вирішувати проблеми за клієнтів, а допомогти їм впоратися самостійно

Галина Червона зустрічає нас у яскравій кімнаті з іграшками та повітряними кульками. Зазвичай тут займаються з найменшими клієнтами соціальної служби. Спеціалістка чекає на чотирирічного Кирила. Мама хлопчика померла рік тому, бабуся Ірина зараз оформлює опіку над онуком – є складнощі, з якими їм як спеціаліст і допомагає впоратися Галина. У нас є трохи часу, щоб поговорити, поки чекаємо на родину.

Фахівчиня зізнається, що спочатку не вірила, що на тренінгах її зможуть навчити чомусь, про що вона ще не знає. За плечима вже були роки досвіду та сотні непростих сімей. Та виявилось, що існує ще безліч корисних методик, які вона раніше не використовувала. Тепер Галина каже, що почувається більш “методично підкованою”. 

Спеціалістка, якій заняття допомогли знайти правильний підхід до кожної окремої родини, пояснює:

 

“Сім’ї не завжди розкриваються й говорять про свої проблеми. Вони живуть і думають, що їхній спосіб життя – це норма”.

image
Svoi.city

Тепер Галина намагається ще глибше розібратися в кожному окремому випадку. Це дозволяє їй побачити корінь проблеми. Наприклад, одна з сімей страждала від матеріальних труднощів. Виявилося, що батьки у цій сім’ї – випускники інтернату, яких просто не вчили розпоряджатися грошима. У таких випадках соцпрацівник має навчити родину самостійно долати труднощі замість того, щоб вирішувати її замість сім’ї.

“Якщо я раніше намагалася сама все вирішувати: туди побігла, там домовилася зустрітися – тобто, брала більше на себе, то тепер я залучаю і родину. Як нам сказали, “дайте людині вудочку, нехай вона теж ловить рибу, не приносьте їй готову рибу”, – цитує Галина.

Діти, які зростали в інтернатах, часто виходять звідти непристосованими до реального життя. Багато хто навіть не вміє користуватися побутовими приладами, а про планування фінансів годі й казати. Але скоро у центрі, де працює Галина, з’явиться кімната соціальної адаптації. Там буде кухня, вбиральня, сповивальний столик. Створення цієї кімнати та навчання персоналу допоможуть втілити донори проєкту – уряд Німеччини та Німецький банк розвитку (KfW).

Місія – допомогти Кирилу і Славі

Галина каже, що далеко не кожну проблему можна розв’язати миттєво. З деякими сім’ями доводиться працювати до року. До кімнати, де проходить наша бесіда, заходить привітна жінка, а за нею – усміхнений хлопчик. Це Ірина та її маленький онук.

 

image
Svoi.city

“Мене звати Кирило, мені 4 роки”, – вітається хлопчик і по-дитячому показує вік на пальцях. У нього є братик Слава, він старший на 3,5 роки. А мами в них немає – померла рік тому. 

“Донька жила зі співмешканцем. Він був алкозалежним і підсадив її, почали випивати разом”, – розповідає бабуся Кирила.

Згодом матір перестала піклуватися про Кирила і Славу, а за деякий час її забрали до лікарні. Там вона померла, не приходячи до тями.

image
Svoi.city

Ірина приїхала з-за кордону, де була на заробітках, щоб доглядати доньку та онуків. Після смерті доньки була розгублена й не знала що робити далі. Малюки переживали смерть матері дуже складно та потребували допомоги. 

Окрім психологічних проблем були ще бюрократичні. Виявилось, що в Кирила немає свідоцтва про народження – воно згоріло у пожежі. До того ж, хлопчик тривалий час не відвідував дитсадок. Все це треба було вирішувати чимшвидше, а ще оформлювати опіку на дітей. Спочатку Ірина намагалася розібратися з усім сама, але її спроби були безуспішними. Зрештою, жінка звернулася до соціальної служби.

“Коли я ходила відновлювати свідоцтво про народження Кирила, всюди була відмова. Я підійшла до Галини Володимирівни й ми домовились, що вона допоможе з документами, а мені залишиться їх забрати”, – каже Ірина.

image
Svoi.city

Вона зазначає, що інші питання разом із спеціалісткою соцслужби теж вирішувалися швидко. Потрібні документи не доводилось довго чекати. Кирило знову пішов у садок, а для Слави знайшли психолога. Зараз Ірина на фінальному етапі оформлення опіки. І родина повертається до спокійного життя.

Галина каже, що подібні сім’ї в неї були й до участі у проєкті від ЮНІСЕФ. Але тепер вона впоралася з проблемою родини більш комплексно і ефективно. Якщо раніше її співпраця з іншими відомствами була поверхневою, то зараз вона знає, до кого конкретно та в якій послідовності звертатися, щоб швидко знайти вихід з непростої ситуації.

Родинне дерево і щира бесіда, які ефективніші за жорстку розмову

Часом Галині доводиться використовувати психологічні прийоми, щоб отримати потрібну інформацію. Цьому теж вчили на тренінгах.

“Інколи вдаємося до хитрощів: “Так хочеться водички, можна на кухню пройти?” Йду туди і, на жаль, бачу і фіксую купу брудного посуду, недопалки. Якщо я просто скажу: “Покажіть кухню”, мені можуть відмовити”, – говорить спеціалістка.

Тепер в арсеналі Галини з’явилася ще одна методика – малювання родинного дерева. Це заняття зближує членів сім’ї та допомагає владнати конфлікт. А соцпрацівнику дозволяє зануритись в історію сім’ї.

 

image
Svoi.city

“Я починаю дізнаватися як зростав, припустимо, батько. В якій родині його виховували, яка там була атмосфера. Може, він бачив там те, що зараз вважає нормою”, – розповідає Галина.

Фахівчиня намагається завжди зберігати спокій – надмірні емоції лише заважають встановити зв’язок із проблемною сім’єю.

“Іноді отримаєш інформацію про родину і закипаєш від ставлення до дітей. Якщо ти такий, на емоціях, і прийдеш до них, то тебе просто не пустять і не стануть взагалі з тобою розмовляти. Тому інколи діалог треба здалека заводити, іноді навіть не можна сказати, що подзвонили сусіди, бо одразу виникне конфлікт “ааа, це вони подзвонили!” Тому починаєш шукати інші шляхи знайомства, щоб зав’язався контакт, щоб вони не подумали, що ти прийшов з якоюсь загрозою”, – розповідає спеціалістка.

Вміння вести діалог – одне з найважливіших в її роботі. У більшості випадків щира бесіда набагато ефективніша за жорстку розмову.

“Вразливі родини прагнуть хорошого спілкування. Одна жінка, з якою я працювала, сказала мені: “Я перестала вас боятися, бо ви не зробите мені погано. Ви у мені побачили людину”. Стоїть залежна від алкоголю і каже мені, що я побачила в ній людину, тому що я з нею спілкуюся по-людськи”, – згадує соцпрацівниця.

Одна команда і “нова репутація” для соцпрацівників

Зміни в роботі Галини після проєкту торкнулися навіть документації. Як пояснює експерт проєкту “Спільно. Соціальні послуги для сімей у громаді” Лариса Стрига, при заповненні звітності важливо враховувати не тільки позицію соцслужби, а й всієї родини.

“Оцінювання потреб йде у співпраці з членами сім’ї та дитиною. Тому що треба відобразити думку дитини, думку батьків і перепитати, звичайно, у спеціалістів. Наприклад, є мама, яку садочок постійно просить приводити дитину о 8-й, а не об 11-й, бо дитина залишається голодною. Ображена мама перестає водити дитину в садочок і каже: “Там вихователі на мене сваряться”. Фахівець має відобразити позицію мами, іншу сторону він дізнається, додатково звернувшись до закладу”, – наводить приклад Лариса Стрига.

 

image
Svoi.city

Тож, щоб тримати ситуацію під контролем, Галина стала підтримувати тісніший зв’язок з представниками інших місцевих служб. Так, одного разу вона дізналася, що жінка, яка мала оформити виплати на свою дитину, до управління праці і соцзахисту так і не дійшла – не було настрою. При цьому соцпрацівникам розповіла, що зробила так, як її просили. Вчасно виявити цей факт допоміг дзвінок до колег з управління соцзахисту.

Галина стверджує: тепер їй стало легше “тримати руку на пульсі”. На тренінгах вона навчалася разом з місцевими освітянами, медиками, правоохоронцями, психологами та представниками інших відомств. Усі вони побачили специфіку роботи соцпрацівників. В екстрених випадках злагоджені дії цієї “міждисциплінарної команди" вирішують проблеми у сім’ях набагато швидше.

Оскільки соціальна служба тепер працює не лише в місті, а й у всій Бахмутській громаді, на заняття запрошували також місцевих старост. Галина та її колеги познайомилися з ними, і можуть звертатися до них напряму. Соцпрацівниця говорить:

“Ми встановили вже взаємозв’язок, зідзвонюємось, вони нам допомагають, вони ж краще знають свої сім’ї. Ось це великий плюс, раніше таких нюансів не було”

image
Svoi.city

За її словами, після курсів у них побільшало дзвінків від вчителів та медиків. На заняттях вони побачили, в чому полягає робота соцслужби. Тож тепер знають, що розповівши про негаразди в тій чи іншій сім’ї, не створять додаткових проблем, а навпаки, допоможуть їх владнати.

“Знаєте, як раніше думали: “Ось ми зараз подзвонимо, приїдуть і почнуться проблеми у закладі та у дітей”. Інформація про нас була закрита”, – каже Галина.

Не “згоріти” на роботі

Та все ж робота у соцслужбі – не з легких, зітхає фахівчиня. Кожного дня їй доводиться стикатися з байдужістю, нерозумінням, відчаєм. Але тим радіснішими стають моменти успіху.

“Хочеться бачити позитив, а в нас на роботі дуже багато негативу. Тому, коли є хоч маленький позитив, ми радіємо. Однак його доводиться чекати дуже довго, сім’ї швидко не змінюються”, – зізнається спеціалістка.

Поратися з “професійним вигоранням” їй допомагають поради, які давали на тренінгах. Так, додому Галина ходить довгим шляхом – через парк. Під час прогулянки вона заспокоюється та залишає погані емоції позаду. Також вона частіше спілкується з подругами, але про роботу не розповідає. Натомість вони разом люблять влаштовувати чаювання під класичну музику. 

Але якою б складною не була її професія, йти Галина не планує. Вона любить працювати з дітьми й дарувати людям надію. А тепер у неї з’явилося ще більше можливостей, щоб перетворювати труднощі на історії успіху.