Кисень для червоної зони

П’ять східних областей України отримали 100 кисневих концентраторів, закуплених ЮНІСЕФ за підтримки уряду Німеччини у відповідь на пандемію COVID-19.

ЮНІСЕФ
image
UNICEF
28 Січень 2021

Два тижні тому 58-річна Антоніна Геннадіївна почала задихатися, їй було важко говорити, а температура тіла підвищилася до 40 градусів. Про те, що вона захворіла на коронавірус, пенсіонерка здогадалася навіть до отримання результатів тесту. Єдиним виходом були термінова госпіталізація й киснева підтримка.

Так Антоніна Геннадіївна стала пацієнткою відділення для лікування пневмонії і COVID-19 у місті Красногорівка, що на сході України.

image
UNICEF

Крім загроз пандемії, пацієнти й медики цього відділення стикаються з проблемами, викликаними збройним конфліктом. Наслідки нищівних обстріл, яких Красногорівка зазнала у 2014-2015 роках, помітні й дотепер.

Пошкодженні вікна багатоповерхівок закриті поліетиленом чи дерев’яними щитами, а у школах з підвіконь й досі не прибирають мішки із піском, що слугують захистом від уламків. Частина домівок покинуті, бо небезпека змусила їх мешканців тікати з міста. А для тих дорослих і дітей, що залишилися поблизу лінії розмежування, частиною життя вже сьомий рік є обмежений доступ до ліків, погане водопостачання та відсутність опалення й громадського транспорту.

image
UNICEF
image
UNICEF
image
UNICEF
image
UNICEF

"Ніби війни було мало?.."

Регулярне вимірювання рівня насичення крові киснем, підключення до кисневого концентратора і спілкування з близькими лише телефоном — так тепер минають дні Антоніни Геннадіївни.

«Я не могла дихати. Лікарі були весь час коло мене. Навіть о пів на четверту ранку ставили крапельниці, сиділи зі мною вночі. Вони витягли мене», — згадує жінка, поки лікар встановлює концентратор біля її ліжка.

Палата, у якій перебуває Антоніна Геннадіївна, схожа на інші ковідні палати в Україні: білі стіни, велике вікно, ліки й пульсоксиметри на тумбочках біля ліжка. Але поки вдягнені в захисні комбінезони медики борються за життя пацієнтів усередині лікарні, за її стінами менш як у кілометрі — інша передова.

image
UNICEF

«Якщо подивитися у вікно, можна побачити лінію розмежування й навіть ту сторону», — говорить виконувач обов'язків голови відділення для лікування пневмонії і COVID-19 Мар'їнської центральної районної лікарні в м. Красногорівка Іван Герус.

Колектив медиків намагається фокусуватися на головній сьогоднішній проблемі — пандемії. Однак вплив збройного конфлікту, який сьомий рік триває на сході України, відчувається, як і раніше.

Частина чотириповерхового цегляного будинку лікарні закрита. Споруду так і не відновили повністю після потрапляння снарядів і пожежі, що сталися у 2017 році. На коридорних стінах у працюючих відділеннях виведені стрілки, які вказують напрямок руху до бомбосховища в разі обстрілу. А прохолодна температура в палатах нагадує про проблеми міста з опаленням.

image
UNICEF

Антоніна Геннадіївна, навіть лежачи під ковдрою, накидає на плечі пухнасту вовняну хустку. Центрального опалення та газопостачання в місті немає понад шість років — після того, як комунікації були пошкоджені внаслідок бойових дій. Опалення в лікарні забезпечує окрема котельня.

«Все навалилося разом. Ніби війни було мало?.. Тепер ще й коронавірус. Усім важко жити в Красногорівці. Особливо нашим дітям і онукам», — нарікає пенсіонерка, яка найбільше сумує в лікарні за рідними.

image
UNICEF

Такий необхідний кисень

Відвідування родичами пацієнтів ковідного відділення обмежене заради їхньої безпеки. «Рідні мене не забувають — телефонують і привозять ліки. Я щаслива, що в мене є діти й онуки, які завжди поруч», — розповідає Антоніна Геннадіївна про свій головний стимул до одужання.

Її лікар-куратор Іван Герус теж налаштований оптимістично. За його словами, кисневий концентратор відіграв визначальну роль у тому, що пенсіонерка сьогодні може дихати обома легенями.

image
UNICEF
image
UNICEF
image
UNICEF

«Нам бракує централізованої подачі балонного медичного кисню. Якби не концентратори, ми б не змогли працювати взагалі. Кисень дуже необхідний», — говорить Іван Герус, закінчуючи свій щоденний обхід палат.  

Кисневі концентратори, які використовує медик у лікуванні Антоніни Геннадіївни і ще до півсотні інших пацієнтів, були передані Мар'їнській центральній районній лікарні Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ).

Це вже третя партія кисневих концентраторів, які ЮНІСЕФ передав Україні за підтримки міжнародних донорів і приватного сектору. П’ять східних областей України отримали 100 кисневих концентраторів, закуплених ЮНІСЕФ у межах підтримки уряду України у його відповіді на пандемію COVID-19. Половина партії доставлена в медичні заклади поблизу лінії розмежування в Донецькій та Луганській областях. Така допомога стала можливою завдяки фінансовій підтримці уряду Німеччини у співпраці з Міністерством охорони здоров’я України. Загалом із початку пандемії в рамках таких партнерств Дитячий фонд ООН закупив 463 концентратори. Наступна партія кисневого обладнання очікується вже за кілька тижнів. 

image
UNICEF
image
UNICEF

Червона зона

Захисний комбінезон, бахіли, маска, шапочка для волосся, щиток, окуляри й рукавички — все це щодня надягає на себе медсестра Варвара Тимурова, перш ніж зайти до реанімації Волноваської центральної районної лікарні.

Відділення, у якому працює Варвара, поділене на дві зони — «червону» й «зелену», або «брудну» й «чисту» половини. Медики перебувають у «зеленій» зоні, а майже сто ліжок пацієнтів розміщені в «червоній». І для маленького міста це сумна та значна цифра.

image
UNICEF

«Ніхто навіть уявити не може, як у цьому важко. В палатах працюють концентратори, а від них іде жар. Ще й костюми на додачу. І так цілу добу. Так, буває, ми виходимо з «червоної» зони, але на годину-дві, а тоді знову треба туди повертатися», — розповідає медсестра, знімаючи захисний щиток перед заходом у «зелену» зону. Маска й захисні окуляри через тривале їх носіння залишили на обличчі жінки червоні сліди.

image
UNICEF

До лікарні міста Волноваха надходять пацієнти із важкою формою COVID-19 з усього району. А Варвара працює із найважчими пацієнтами у реанімації лікарні.

«У нас люди, які без апаратів уже дихати не можуть. Якщо перевели до нас, значить, у людини важкий стан. Мені здається, зараз люди хворіють всюди по області», — говорить Варвара, додаючи, що апарати штучної вентиляції легенів і кисневі концентратори життєво необхідні в лікарнях поблизу лінії розмежування.

image
UNICEF

Отримані від ЮНІСЕФ концентратори медики Волноваської лікарні в той же день запустили й відразу почали підключати до них пацієнтів.

Варвара вже звикла до нервової роботи й нічних змін. На початку збройного конфлікту в її відділення надходили поранені внаслідок обстрілів військові та цивільні. Але пандемія змушує жінку переживати не тільки про пацієнтів, а й про близьких.

«В мого сина бронхіальна астма. І я все хвилювалася, як він перенесе хворобу, якщо, не дай бог, заразиться. Ми постійно надягаємо захисні маски, обробляємо руки. Я боялася, що можу принести додому якусь заразу», — зізнається жінка, яка одна виховує 14-річного сина Тимура.

Після важкої доби в лікарні Варвара знімає й викидає захисний костюм, а особисті речі ховає в поліетиленовий мішок, щоб випрати вдома. З Волновахи в її рідне селище Бугас автобус ходить раз на день. Через бойові дії стабільне транспортне сполучення поблизу лінії розмежування порушене.

image
UNICEF
image
UNICEF

«Якщо пропустиш автобус, то або пішки, або на таксі. Але на таксі моєї зарплати не вистачає», — додає медсестра, яка після роботи встигає допомогти синові з домашнім завданням, попоратися на городі й дати лад хатнім справам.

Уже наступного ранку жінка знову їхатиме годину в автобусі повз блокпости і лінію зіткнення, знову вдягне душний захисний комбінезон і знову увійде до «червоної» зони, де на неї чекають пацієнти.

«Завдяки медикам я можу дихати. У такі важкі часи, коли труднощі навалилися на наші міста, хочеться їм вклонитися, — говорить пенсіонерка Антоніна Геннадіївна. — Зараз у медсестер і лікарів тут передова».

image
UNICEF