Спільне повернення дитинства
У Дніпрі відкрився дитячий простір «Спільно» від ЮНІСЕФ та місцевого благодійного фонду «Східноукраїнська діаспора»
- Доступно:
- Українська
- English
«Вони ніби забули, як це — гратися не по одному, не вдвох, а юрбою», — мама семирічного Данила сама розгубилася, коли гурт дітей забіг у новий ігровий простір.
Вони не одразу зрозуміли, що тут можна знайомитися з іншими дітьми, разом малювати і знімати для тіктоку.
Не в підвалі, а в яскравому й теплому центрі.
Як це — спокійно гратися
Дитячий простір «Спільно» має вигляд великої ігрової кімнати. Тут батько з двома своїми синами грає у футбол, з десяток дітей малюють зайця, інші роздивляються 3D-ручку. Ще хтось сидить зі своїм альбомом трохи збоку, а когось навчають знімати на телефон відео. Поки діти згадують, як це — спокійно гратися, батьки терпляче чекають на них — хто в коридорі, хто на вулиці. Більшість із цих родин приїхали з Бахмута.
«Мамо, а чому ми поїхали, поясни мені. Чому ми не в Бахмуті? Коли поїдемо назад?» — щодня одні й ті самі запитання ставить Даші син.
Маленький Захар ще не до кінця розуміє слово «війна», але кожного дня запитує, що трапилося. Жінка щоразу пояснює, що в Бахмуті страшно, що там стріляють.
Брат Захара Назар пам’ятає, як у 2014-му родина тікала до Одеси, тож уже сам проводить паралелі. Хлопчику дев’ять. Говорить, у Бахмуті зараз складна ситуація. Назар хоче стати програмістом, коли виросте, щоб мати можливість працювати з будь-якого місця.
У будинку Дар’ї Іванченко в Бахмуті зараз живуть сусіди, чия квартира згоріла, разом із кішкою Даші та великим собакою породи маламут. Вивезти тварин жінка не змогла, бо з таким собакою у Дніпрі житло родині ніхто не здасть. А його проживання у притулку обійдеться мінімум у чотири з половиною тисячі гривень без урахування витрат на корм. Старий кіт без собаки дуже сумує, тому домашніх улюбленців довелося залишити в Донецькій області.
Поки Даша все це розповідала, Назар домалював зайця, познайомився з аніматором дитячої точки «Спільно», пограв у футбол. А Захар, здається, спробував зробити усе, що пропонує центр.
Нормальне дитинство
У Дніпрі через часту відсутність опалення, електроенергії та зв’язку не працюють ні школи, ні садочки, ні ігрові кімнати. Тому безпечний простір, де дитина може отримати необхідну допомогу та поспілкуватися з однолітками, — порятунок для багатьох мам.
«Тут дитина може згадати, яким є нормальне дитинство. Ми ніби повертаємо їй відчуття нормальності. Ці діти були вимушені тікати з рідних міст, залишаючи свої школи, друзів, інколи й родини», — говорить Марія Артанова, фахівчиня з реагування на гуманітарні кризи у дніпровському офісі ЮНІСЕФ.
За кілька годин перебування у центрі Назар знайшов собі друга — семирічного Даню з Бахмута. Їхні мами теж потоваришували.
«В мене вдома ще 11-місячна донька, — розповідає мама Дані Анастасія Шапуренко. — Ми переїхали у Дніпро, коли їй було два з половиною місяці. Вирішили їхати, бо ми в підвалі висидимо, а вона — ні».
Чоловік Насті — поліціянт, тож він залишився в Бахмуті, хоча інколи й навідує родину. Якось він приїхав до дружини і дітей, а тільки-но пішов, пролунав вибух. Даня почав плакати, бо переживав за батька, який якраз був на вулиці.
Щоб хоч якось адаптовуватися до нового життя і розважити сина, Настя ходить із ним у різні місця, записує в усі можливі секції.
Двічі переселенець
Одним із партнерів ЮНІСЕФ у Дніпрі став благодійний фонд «Східноукраїнська діаспора», заснований 29-річним Артемом Сабаєвим. Чоловік — двічі переселенець: перший раз — із Донецька, а вдруге — з Бахмута.
Артем хотів відкрити невеличку організацію, щоб допомагати своїм знайомим. Але ідея виросла до «діаспори» чисельністю 10 000 сімей із Донецької області, і він усіма ними опікується. Артем мріяв про центр психоемоційної підтримки родин, тож «Спільно» — це втілення його мрії.
«Сьогодні ми відкрилися, тому тут гамірно, весело, аніматори й тіктоки. Та в майбутньому буде освітній клас, курси цифрової грамотності, відеоблогінгу, англійської; розписані по днях творчі майстер-класи, на які можна ходити, як на гуртки; групові заняття з психоемоційного розвантаження з дітьми та їхніми батьками; індивідуальна психологічна допомога»
Він точно знає, що дитина в новому місті стикається з такими самими проблеми, що й дорослі: відсутністю друзів, знайомих і браком спілкування. А точка «Спільно» — це якраз можливість відновити комунікацію. Тим паче що в центр можуть приходити й місцеві діти.
Не навчальна тривога
Увагу всіх відвідувачів центру привертає надактивний батько Сергій, який із двома синами збирає кубики, грає у футбол, катає дітвору на плечах, безперервно жартує.
Сергію, батькові шестирічного Діми і дворічного Ярика, 41 рік. Чоловік — далекобійник, щойно з рейсу, тож скучив за синами. Зі своєю дружиною-художницею і дітьми вони приїхали з Рубіжного. В Луганській області родина втратила все: бізнес, будинок, спокійне і щасливе життя. Півтора місяця подружжя з дітьми просиділи в холодному підвалі.
«Мого рідного селища вже немає — його добивають, спалили повністю. Якщо раніше Рубіжне, Сєвєродонецьк і Лисичанськ були райським куточком на Луганщині, то зараз це пекло», — говорить Сергій.
Його старший син Діма заливався сльозами в підвалі, коли чув гучні вибухи. На жаль, у Дніпрі хлопчик не припинив сильно хвилюватися.
«У його віці я жив у СРСР, — згадує Сергій. — Пам’ятаю, як по радіо лунала навчальна тривога. Це була тренувальна сирена. Але як же я тоді боявся! Мама мене притискала до грудей. Я не уявляю, що відчуває Діма, коли чує справжні вибухи».
Озираючись на усміхнених дітей, чоловік констатує, що точка «Спільно» — це острівець щастя, куди прийшов — і забув, що насправді відбувається. Усі діти мають беззаперечне право на нормальне дитинство, розвиток, друзів, спокійні ігри і щирий сміх, впевнений він.
Дитячі точки «Спільно» від ЮНІСЕФ щомісяця відвідують майже 60 000 осіб. Зокрема 55 підготовлених до зими локацій, підтримуваних ЮНІСЕФ і партнерами, продовжують надавати комплексні послуги для дітей, молоді та їхніх опікунів.
