Відчужені від суспільства
Діти в Ізюмі долають травми, заподіяні війною
- Доступно:
- Українська
- English
На настінному календарі, що висить удома в 15-річної Даші, чорним маркером обведені дві дати — 24 лютого та 10 вересня. Це початок війні та день повернення до рідного міста Ізюм. Поміж ними — більш ніж пів року ізоляції, голоду та страху.
Даша, її мама, тітка та маленька сестра вчотирьох пережили справжні жахи.
«Головне, що ми всі разом живі, що нікому не довелося ховати та оплакувати когось із нас»
Цінність збережених життів усвідомлюють усі в родині. Однак і втрати за рік війни чималі: квартира Даші зруйнована авіаційним обстрілом, стан здоров'я її мами, що страждає на астму, значно погіршився через відсутність ліків, а сама дівчина переживає емоційну кризу.
Команда швидкого реагування
«В мене поганий сон. Апетит теж поганий. Часто я відчуваю апатію: взагалі не хочеться нічого робити, навіть спілкуватися. Звичайно, це лякає», — розповідає Даша. Її обличчя підсвічують вогники різдвяної ялинки, але цьогоріч свято дівчину не радує.
Тому коли до сім'ї завітала мобільна команда ЮНІСЕФ і поцікавилася, яка допомога їм потрібна, Даша не вагаючись дала відповідь.
«Я зраділа можливості займатися із психологом. Мені дуже хочеться розібратися у причинах мого стану. Я розумію, що це через війну, але без поради спеціаліста важко розібратися самій»
Тепер до дівчини раз на тиждень приїжджає психологиня Ізюмської мобільної команди ЮНІСЕФ.
Мультидисциплінарна мобільна бригада — це команда швидкого реагування, яка надає соціально-психологічну допомогу сім’ям із дітьми та іншим постраждалим від війни людям. До складу команди входять психолог, соціальний працівник, юрист та медик. Мобільні бригади працюють у центрах прийняття переселенців та на деокупованих територіях України. Фахівці на власному авто виїжджають до місць, де потрібна допомога, а також консультують дистанційно.
В Ізюмі, житловий фонд якого знищено війною приблизно на 70%, немає стабільного газо-, електро- та водопостачання. Світлана, лікарка мобільної бригади ЮНІСЕФ, говорить, що за місяць виїзної роботи мала змогу оцінити, як багато сімей із дітьми в місті живуть у стані гуманітарної катастрофи. Світлана з колегами за місяць роботи охопили в Ізюмі щонайменше 150 сімей. І в кожної з них своя важка історія виживання.
«Часто дітям, які пережили жахливі обстріли, потрібен психолог. Їхні мами та бабусі, які весь час окупації не мали ліків та можливості відвідувати медиків, потребують направлення до профільних лікарів. Багатьом потрібна допомога з оформлення соціальних виплат. В Ізюмі через війну сім'ї були позбавлені найнеобхіднішого, і без допомоги вони просто не впораються»
Напруга, байдужість та занепокоєння
Напруга, байдужість та занепокоєння — карти з такими емоціями обирає Даша з-поміж запропонованих їй психологинею мобільної бригади. Саме це відчуває дівчина, яка декілька місяців провела без контактів із друзями та навколишнім світом.
Період окупації зараз нагадує про себе перепадами настрою та апатією. «В нас не було світла та зв'язку так довго, що я забула, що таке телефон взагалі. Я нічого не знала про своїх друзів, у нас не було будь-якої інформації. Це був вакуум. Я відчувала, що відчужена від суспільства», — згадує Даша тяжкі місяці.
Але заняття з психологом дають надію на краще. На сесіях дівчина обговорює з працівницею мобільної бригади не тільки свої страхи, але і мрії та цілі. В майбутньому вона хоче стати шеф-кухарем та відкрити власне кафе. А зараз – просто відсвяткувати свій день народження, який минулого року в неї відібрала війна. Їй виповниться 16 років 24 лютого – якраз на річницю повномасштабного вторгнення. На подарунок Даша мріє отримати торт. «У нас не було достатньо їжі, та й узагалі не було нічого солодкого. Солодощі покращують настрій, і їх завжди дуже хотілося, але не було навіть цукру. Але сподіваюся, що зараз ми вже можемо купити торт», — усміхається дівчина, яка наступного місяця збирається нарешті відмітити у своєму календарі дату, не пов'язану з війною.
