«Я боявся, що ракета прилетить, коли буду спати»

24 лютого у будинку 11-річних двоюрідних брата і сестри Богдана та Марії панувала паніка — ніхто не розумів, що відбувається і що робити, якщо бойові дії розпочнуться зовсім поряд. Матір Богдана та тітка Марії, Єва, пам’ятає лише думку, що вона не підготувалася до війни: не зібрала тривожних валіз, не продумала план евакуації, не запаслася необхідним. Бо не могла подумати, що війна буде у Полтавській області, в центрі України.

«О 6 ранку я була на тренуванні, і тренерка сказала: “Все, почалося”. А ми з подругою: “Що почалося?” — “Почали бомбардувати”. Спочатку враження було, що це сон якийсь. Або ти у фільмі якомусь»

Єва швидко повернулася додому, і тоді отримала дзвінок від брата з Харкова, що вони виїжджають з міста. 5 хвилин Єва панікувала, поки її чоловік Олексій не почав моніторити, що, як і де відбувається, зокрема, наскільки це небезпечно для їхнього дому.

В перші дні війни родина Єви прихистила у себе вдома 3 сім’ї. Разом з тим додавалося і стресу, адже всі переживали страх і не розуміли, до чого готуватися далі.

«Не хотілося вірити, що ми бачимо у книжках, по телебаченню, що самі стали героями цього нереального фільму жахів», — ділиться Єва. 

Війна позначилася і на дітях. Богдан тиждень спав разом з батьками, оскільки боявся літаків, які кружляли над його будинком.

«Я почав вимальовувати картинки, що я буду спати, прилетить ракета. Я дуже хвилювався», — розповідає 11-річний Богдан. 

Тоді Єва дізналася про програму психологічної підтримки ПОРУЧ від ЮНІСЕФ. Це онлайн та офлайн зустрічі для підтримки батьків, дітей та вчителів, які переживають війну. Під час зустрічей учасники діляться своїми страхами, думками та переживаннями, а психологи допомагають впоратися зі стресом завдяки спеціальним методикам та інструментам. 

Єва спершу пройшла програму разом з чоловіком Олексієм - під час зустрічей подружжя вчилося взаємодіяти з дітьми під час кризових ситуацій. Після цього Єва вирішила, що таку програму, але для дітей мають пройти і Богдан з Марією. 

За 2 тижні програми діти вималювали свій страх та навчилися опановувати себе під час війни. Основним акцентом психологів було змусити дітей уявити свій страх, озвучити його, зробити смішним і більше не боятися. Єва пригадує, як замість ракет з неба Богдан малював, що падають подарунки. Зараз Богдан хоч і відрізняє звук літака, грому та машини, не боїться звуків та техніки.

Марія ж запам’ятала техніку подяки, яку запровадили у її родині. Щодня кожен член родини пише записки, за що він/вона вдячна у цей день і кидає у спеціальну Банку, яку читають в кінці дня у колі родини. Як зазначає Єва, це концентрує дітей на позитиві і хороших результатах дня. 

До того ж програма розширила світогляд дітей через знайомства з іншими: попри те, що кожен учасник(ця) розповідали про війну і страхи, діти зблизилися, а Марія і надалі думає про тих дітей, до яких війна фізично ближча.

«Я розумію, що десь, не в мене, але розумію, що там теж є люди, там теж є діти, і все воно дуже небезпечно, — ділиться своїми переживаннями Марія. — Мені розповідали, що там у людей немає ні їжі, ні води - нічого, а я зараз їм, у мене є вода, інтернет, у мене є дім — я за це дуже дякую, але все одно є відчуття не дуже приємне».

Попри те, що війна не забрала у дітей будинок, школу та рідних, важливо підтримувати та надавати психологічну допомогу малечі, адже вони віддзеркалюють поведінку та відчуття дорослих. Якщо не пояснювати дитині, що відбувається, і не звертати увагу на її переживання, - стане лише гірше. Краще називати війну “війною”, але допомогти впоратися зі страхом бомбардувань, смертей та переїзду. Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) у співпраці з Міністерством освіти України, Українським інститутом когнітивно-поведінкової терапії та ГО «ВЦГ “Волонтер”» продовжуються в рамках програми ПОРУЧ надавати допомогу всім підліткам, батькам та вчителям, які цього потребують через війну.