Як це – народжувати у перший день повномасштабної війни?

Марина разом із трирічною Ангеліною заходять на подвір'я Чернігівського пологового будинку. Це місце для них обох особливе — жінка народила тут свою донечку в перший день повномасштабної війни. Тоді всі породіллі вперше спустилися до бомбосховища, яке зустріло жінок обдертими стінами, темнотою, холодом та сирістю.

Марина народила Ангеліну ще на п'ятому поверсі пологового, а вже за кілька годин спустилася з немовлям в укриття. Там була низька температура, жінки сиділи у верхньому одязі, щоб хоч якось зігрітися. 

“Було страшно, напружено, фізично складно — потрібно було всю ніч сидіти на стільці і тримати дитину на руках. Лягти не було де. Хотілося спати, але ми всю ніч не спали. Тут були не ті умови в яких хотілося би народжувати”. 

Марина розповідає, що жінки не знали, що відбувалося у місті. Медсестри по черзі підійматися нагору, телефонували додому і потім переповідали новини. Поспати кілька годин породіллям вдалося лише зранку.

“Дівчата, які потрапляли сюди вже вночі 24-го лютого — тут і народжували. Мені було трішки легше, я вже була з немовлям”, — каже Марина. 

Тепер відремонтоване укриття дозволяє приймати пологи та надавати допомогу породіллям в комфортних умовах. Тут є зона для дітей, які мають перебувати під постійним медичним наглядом. ЮНІСЕФ також надавав закладу лікувально-діагностичне обладнання та автомобіль швидкої допомоги для транспортування новонароджених та породіль. 

Під землею почувалися в безпеці

Марина з донькою спускаються в оновлене укриття, аби подивитися на зміни. Жінка озирається навколо, згадує своє коротке і таке хвилююче перебування тут.

“Ніхто не знав, що таке може бути, не вірили до останнього. 24-го лютого 2022-го року ввечері до нас зайшли медсестри і сказали, щоб ми потихенько збиралися. Пізно вночі ми пройшли через вулицю до бомбосховища і тут лишилися. Медсестри допомагали тим, кому було важко, а ми були вже з дітьми, то нам було простіше”.

Перші вибухи жінки почули вже у сховищі. Проте почувалися тут в безпеці.

“Ми зрозуміли, що внизу буде краще. Глибоко під землею. Все місто знало, що тут  справжнє бомбосховище, а не просто підвал. Я переживала за те, що відбувається в місті, бо в мене там старша дитина була. У сховищі мобільної мережі не було, ми не знали, що там і як”, — розповідає жінка.

У сховищі на той час були старі туалети, холодна вода, телефон для зв'язку з лікарнею, натомість мобільної мережі не було. Ліжка для породіль робили із підручних матеріалів — складали ящики, на них клали дошки, які потім накривали ковдрами. Жінки, які почувалися краще, сиділи на стільцях.

“Було важко, тисла невідомість, але найголовніше — тут був персонал, який допомагав із дитиною. Підтримували нас в чистоті, допомагали в психологічному плані. Дуже професійні були лікарі”, — згадує Марина. 

У оновленому бомбосховищі жінка зустрічається з Вірою Целик, старшою акушеркою пологового, яка була свідком подій 2022-го року. Вони обіймаються, наче давні знайомі, хоча ці дві жінки зустрічалися лише один раз — 3,5 роки тому в цьому укритті.

Перше народження у бомбосховищі

Пані Віра працює у цьому пологовому вже 35 років. У перший день повномасштабного вторгнення вона вже знала, що нікуди з міста не поїде: 

“Я, як старша акушерка пологового відділення, повинна була підготувати всю належну апаратуру і все, що потрібно для надання допомоги на випадок, якщо жінки будуть перебувати в бомбосховищ. Коли я туди спустилася вперше, вирішила, що я повинна залишитись в закладі”. 

Саме вона стала головною у бомбосховищі і провела там 42 дні. Згодом жінка опублікувала книжку зі спогадами з тих часів на основі власного щоденника.

Ввечері 24-го лютого пані Віра організувала шеренгу медпрацівників, які передавали речі пацієнток і проводили їх в укриття. 

“Кому потрібна була допомога  — нести їхніх діточок, одяг, сумки, ми їм всім допомагали. Так ми дуже швидко евакуювались до бомбосховища”.

Акушерка пригадує, що в перші дні було особливо складно. У бомбосховищі перебували і пацієнти, і жителі прилеглих будинків. Загалом у приміщенні було близько ста людей. 

Десь на п'ятий день в укритті народилася перша дитина.

“Я коли згадую це, завжди плачу. Жінка, коли народжує, її переповнюють емоції щастя. На той момент це були зовсім інші почуття: невідомості, страху. Я всім оголосила, що в нас народилася перша дитина — люди аплодували і плакали”.

Вибух біля лікарні

Згодом місцеві мешканці перейшли у просте укриття під пологовим і у сховищі залишилися лише породіллі. Водночас на першому поверсі лікарні облаштували операційне відділення та кімнату дитячої реанімації.

“Ми зрозуміли, що дуже складно налагодити роботу у бомбосховищі, тому що мінусова температура, а дітки повинні народжуватися в теплих умовах. На той час у бомбосховищі цього не дуже вдалося підтримувати. Згодом вже не було ніяких комунікацій: ні світла, ні електрики, ні тепла”, — розповідає пані Віра. 

Найбільш лячний момент був 17 березня, коли вибух стався просто на території лікарні. Він був настільки потужний, що його почули і пацієнти у бомбосховищі. У лікарні вилетіли вікна і двері, але, на щастя, у приймальному відділенні всі уціліли.

“У жінки, яка у нас перебувала там, у неї була дитинка недоношена, і вона була у приміщенні, де була облаштована дитяча реанімація на спеціальній апаратурі. І неї була істерика. Я її розумію, як жінка. Вона переживала за свою дитину”, — розповідає акушерка. 

Бомбосховище у прикордонному місті — надважливе

Оскільки Чернігів розташований близько до кордону, укриття в пологовому будинку — критично важливе. Щоб уникнути ситуацій, коли діти народжуються у коридорах чи підвалах, у відремонтованому ЮНІСЕФ бомбосховищі облаштували все необхідне: від пологового залу до реанімації. Тут є умови й для тривалого перебування.

Тепер його важко впізнати — тут є все для народження дітей у безпеці та затишку. В укритті можуть одночасно перебувати близько 100 матусь із дітьми.

“У 2022-му ми розкладали ноші, будували стелажі, на них жінки лежали і вагітні, і ті, хто народив.  А зараз там комфортні ліжка, гарний ремонт, все облаштовано, налагоджені і операційна, і дитяча кімната, і пологові зали. Це зовсім-зовсім інше бомбосховище, ніж в якому я тоді була”, — каже пані Віра.

Пані Віра зауважує, що війна на кожного впливає по різному, але і для працівників, і для пацієнток це стрес. Сама ж старша акушерка каже, що в 2022-му трималася і намагалася справлятися з емоціями.

Після огляду відремонтованого сховища вона закриває його масивні, широкі двері. Згадує, як робила це у 2022-му — ця дія означала, що почався обстріл і ніхто без її дозволу не повинен виходити на вулицю.

“Все-таки мені би хотілося, щоб це дуже красиве бомбосховище ніколи в житті не знадобилось”, — каже акушерка.