Артем із Харкова заново вчиться ходити після важких поранень
Хлопчик грав із друзями у футбол, коли їхній двір раптово накрило вогнем.
- Доступно:
- Українська
- English
11-річний Артем із Харкова змалку обожнює футбол. Вийти на поле (навіть коли це лише маленький квадрат у дворі будинку), спритно прийняти пас від товариша та влучно закинути м’яча у ворота — радісні емоції від гри наповнювали щасливе дитинство хлопчика. Та війна відібрала в нього не лише ігри з однолітками, а й здоровʼя та спокій. Якось у червні, коли Артем із друзями грали у футбол, їхній двір у звичайному спальному районі обстріляли. Хлопчик отримав важкі поранення.
Обстріл почався раптово: не було жодних сповіщень про тривогу, хлопці ганяли мʼяча по полю, аж ось пролунали вибухи. Хаотично сипався вогонь, залишаючи по собі дим, лунали жахливі звуки вибухів. Один зі снарядів розірвався в Артема під ногами.
Усе це сталося на очах у мами Артема Анни. Жінка памʼятає кожну деталь того вечора: як вибухнув снаряд і пішов дим, як побачила рвану рану на руці сина і як кричала про допомогу.
«Він підбіг до мене. Я його накрила собою, тому що вибухи продовжувалися. А тоді побачила спочатку руку — в нього частини руки не було, мʼякої частини, — згадує Анна. — Потім, коли підбіг мій знайомий, щоб перетягнути цю руку, я побачила, що в дитини кров із рота. Зрозуміла, що поранення серйозні».
Швидка відвезла хлопчика до дорослої лікарні, адже дитяча розташована трохи далі від дому і Артем міг би просто не витримати дорогу. Тут хлопчик переніс першу термінову операцію, яка трохи стабілізувала його стан. Згодом Артема перевели до обласної лікарні, де він впав у кому на цілих три доби. А коли прийшов до тями, його евакуювали до дитячої Лікарні Святого Миколая Першого медоб’єднання Львова.
Керівник центру хірургії цієї лікарні Андрій Дворакевич сказав, що загалом хлопчику довелося пройти через вісім оперативних втручань, два з яких — це складні та тривалі операції.
Тепер Артемчик проходить фізичну реабілітацію, адже йому потрібно вчитися ходити після того, як він майже місяць не підводився з ліжка.
Артем дуже соромʼязливий і мовчазний. Але коли лікарі говорять йому ласкаві слова, в сірих очах хлопчика загоряється вогник надії та впевненості. Йому все ще до сліз важко підніматися, але вираз його обличчя швидко змінюється, коли дорослі поряд підбадьорюють.
Мама Артема не втомлюється повторювати слова вдячності спеціалістам львівської лікарні. Анна одразу твердо вирішила, що лікуватиме сина саме в Україні, й жодного разу про це не пошкодувала.
«Жодна людина не залишилася байдужою до моєї дитини: від лікарів до решти медперсоналу. За це я їм дуже дякую»
Сьогодні Артемчик уже впевнено ходить і навіть починає грати в улюблений футбол. Попереду — пластична операція на руці, а також тривала реабілітація, в тому числі психологічна. Але вже зараз можна побачити, як хлопчик знову стає тією радісною дитиною, якою він був до того злощасного вечора.
Ситуація в Україні залишається дуже складною. З прифронтової зони йдуть безперервні потоки внутрішньо переміщених осіб: за повідомленнями, щодня тільки із Запоріжжя та Кривого Рогу виїжджають близько 1000 людей. Через війну мільйони сімей в Україні потребують негайної допомоги та захисту.
