Сім років без водопостачання

Населені пункти на сході України вже сьомий рік потерпають від проблем, пов’язаних із доступом до чистої питної води. Обстріли і збройні зіткнення, що не припиняються, перешкоджають стабільному водопостачанню в дитячі садки, школи та лікарні. Для багатьох сімей, які живуть неподалік лінії розмежування, проблему становить навіть щоденне приготування їжі, миття рук та дотримання питного режиму. Гуманітарну ізоляцію міст і сіл в Донецькій та Луганській областях останнім часом підсилює ще й пандемія COVID-19.

Пункт пропуску на лінії розмежування в селі Пищевик, що в Донецькій області, стоїть пусткою вже рік. Але раз на тиждень тут вирує життя: мешканці Пищевика з пластиковими посудинами в руках збираються на КПВВ біля великого білого бака з написом «Питна вода».

«Блокпост через пандемію був закритий із боку непідконтрольних територій у березні 2020 року. А ми приходимо на КПВВ, щоб набрати води. Своєї в нас немає вже сім років», — пояснює місцева жителька Лариса.

Питну воду в Пищевик уже другий рік поспіль постачають Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) спільно з благодійною організацією ADRA в межах проєкту із забезпечення водою населених пунктів на лінії розмежування на сході України. У цьому році завдяки гуманітарній допомозі від Європейського Союзу село отримує по кубу питної води щотижня. Цей об’єм дає змогу частково закрити потреби мешканців Пищевика у воді.

Село на околиці збройних зіткнень

Лариса та її односельці прийшли на блокпост заздалегідь, ще до приїзду водовоза. Адже для жителів села це важлива подія. Тут, на лінії розмежування, доступ до чистої питної води — гостра проблема останніх семи років.

«Води немає в селищі зовсім. Навіть технічна не йде. А колодязі висохли, коли почалася війна. Село закинуте, ми нікому не потрібні. Добре, що хоч воду нам привозять», — нарікає Лариса.

Жінка додає, що причини зникнення води з колодязів жителям Пищевика не відомі, а технічне розв’язання проблеми унеможливлюють бойові дії.

Половина жителів Пищевика виїхали з села через обстріли, безробіття та ізольованість населеного пункту. Більшість будівель тут або зруйновані, або занедбані. Лише в кількох одноповерхових будинках ввечері горить світло.

«Тут усього 17 місцевих жителів залишилися. І військові, які працюють у пункті пропуску», — розповідає Лариса.

КПВВ — єдиний соціальний об'єкт у селі. Тут люди набирають технічну воду, сюди приходять за хлібом, який привозять для них військовики з найближчого міста, тут же раз на тиждень чекають питну воду від ЮНІСЕФ.

«На чистій воді ми робимо чай або варимо суп. Або просто її п'ємо. Ми дуже економимо цю воду», — Лариса зізнається, що в неї вдома кожен літр води врахований.

До режиму ​​економії жителів Пищевика привчили військові дії. «Ми розтягуємо споживання води і завжди лишаємо її запас — боїмося, що через обстріли машина може не приїхати. Або що сніг замете дорогу. Завжди присутній страх залишитися без води», — скаржиться пенсіонерка, додаючи, що звуки пострілів досі можна почути вночі.

Пандемія COVID-19 загострила проблеми селян, пов’язані з доступом до продуктів харчування, ліків і медичних послуг. Після закриття блокпоста Пищевик залишився без постійного транспортного сполучення з найближчими великими населеними пунктами.

Якби ЮНІСЕФ не привозив воду в село, його мешканцям довелося б їздити по неї, винаймаючи  машину, в сусіднє місто Павлопіль за кілька кілометрів.

«Ми тут просто виживаємо. Тому ми цінуємо те, що нам привозять воду. Для нас це означає, що про нас хтось пам'ятає», — говорить Лариса, прив'язуючи пляшки з водою до свого металевого візка.

Чиста вода для дітей

Місто Мар'їнка, що в Донецькій області, розташоване майже за сто кілометрів від села Пищевик, але проблеми двох населених пунктів схожі — це загроза обстрілів, мінна небезпека і відсутність водопостачання.

«Востаннє вода з крана в нашому місті йшла сім років тому. Це було до війни», — розповідає завідувачка Мар'їнського дошкільного навчального закладу Алла Миколаївна.

Після того як водопровід, яким питна вода надходила з Донецька в Мар'їнку, був пошкоджений обстрілами, в місті залишилася лише технічна вода. Сьогодні вся питна вода в Мар'їнці — привізна або бутильована.

«Нам качають технічну воду з Карлівського водосховища. В неї зелений колір, неприємний запах, а іноді в ній навіть можна побачити рибок», —  Алла Миколаївна пояснює, чому технічною водою в садку навіть не миють посуд. Така вода годиться тільки для котельні.

Для приготування їжі, пиття і прибирання співробітники використовують воду, яку їм за фінансової підтримки Європейського Союзу доставляє Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ). Сині баки, встановлені на першому поверсі дитячого садка, наповнюються привізною водою раз на тиждень.

«Нам привозять тонну води. Раніше цього вистачало з запасом. Але від початку пандемії коронавірусу витрати стали більшими. Тому що діти почали частіше мити руки», — говорить Алла Миколаївна, стоячи на кухні дитячого садка, де кожна посудина, наповнена водою, маркована залежно від цілі її застосування.