Переселенка з Херсона у Вінниці продовжує допомагати дітям з інвалідністю
Ірина Ханікова, голова громадської організації «Сонячні діти Херсонщини», разом із родиною виїхала з непідконтрольного тоді міста на півдні України навесні 2022-го. У Вінниці вона зайнялася адвокацією інклюзивної освіти.
- Доступно:
- Українська
- English
Світло весняного сонця пробивається крізь фіранку в кухні. У кімнаті стоїть синтезатор, на стіні висить український прапор, вивезений із Херсона. У цьому невеликому, але затишному будиночку живе переселенка Ірина Ханікова разом із чоловіком та двома молодшими дітьми — Ксенією та Артемом.
Ірина — багатодітна мама. Троє її старших дітей уже дорослі та живуть окремо. Її десятирічний син Артем має синдром Дауна. Коли хлопчик народився, лікарі запевняли жінку, що він «не такий», не зможе ходити, сидіти і загалом жити нормальним життям.
«Не було інформації про синдром Дауна: як виховувати таких дітей, як розвивати. Коли ми відкривали інтернет, то бачили лише негарні чорно-білі фото. Скрізь йшлося про те, що таких дітей не можна навчати. Мене це лякало, бо я дивилася на дитину і бачила інше»
Саме це спонукало жінку створити громадську організацію «Сонячні діти Херсонщини», щоб об'єднати батьків дітей із синдромом Дауна. Насамперед почали займатися просвітництвом лікарів, щоб вони мали знання, як коректно розмовляти з батьками таких дітей. Учасники організації організовували навчання для працівників жіночих консультацій і пологових будинків, розповідали історії успіху дітей з інвалідністю та розробляли матеріали для батьків із порадами, як прийняти та зрозуміти таку дитину.
Згодом «Сонячні діти Херсонщини» створили свій інклюзивний простір, де могли збиратися разом, спілкуватися і проводити заняття.
«Потім ми зрозуміли, що наші діти не мають бути окремо від інших. Ми хотіли, щоб вони в суспільстві почувалися повноправними. Тому почалася важка робота з упровадження інклюзії в усі сфери діяльності. За вісім років нашої роботи в Херсоні ми досягли доброго результату: діти займалися в секціях з іншою малечею, ходили на плавання, великий теніс, танці, футбол, карате, аеробіку, заняття з музики».
Нині в організації понад 50 сімей.
На початку війни Ірина з родиною змушена була евакуюватися з Херсона. Спочатку зі старшими дочками переїхали в невелике село на Одещині, а потім і до Вінниці, щоб мати більше можливостей для розвитку дітей.
Тут «Сонячні діти Херсонщини» почали активно співпрацювати з організацією «Вінниця Даун синдром», зокрема з її комунікаційною менеджеркою Наталією Косніцькою.
Разом організації взяли участь у проєкті від Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) і центру «Джерело» за підтримки Партнерства ООН із захисту прав людей з інвалідністю (UNPRPD). Проєкт має на меті об’єднання та підтримку організацій, які захищають права дітей з інвалідністю, дітей з особливими освітніми потребами та їхніх сімей, а також посилення голосів батьків задля підтримки дітей з інвалідністю під час війни.
Жінки разом планують займатися адвокацією інклюзивної освіти в Україні. Їхній спільний проєкт «Інклюзивне навчання: право, можливість, результат» спрямований на виявлення реальних недоліків і проблем із якісним упровадженням інклюзивної освіти в Україні. Фахівчині планують розробити адвокаційну кампанію для представництва і захисту прав та інтересів дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами.
«Ми хочемо підвищити статус асистента вчителя. Це не просто помічник дитини у класі, а насамперед помічник вчителя. Хочемо провести адвокаційну кампанію і пролобіювати такий стандарт, як “інклюзивна освіта”. Щоб у кожному вищому навчальному закладі вивчалася ця дисципліна, а кожен вчитель розумів, що таке інклюзія та як працювати з асистентом вчителя», — пояснює Ірина.
Наразі основним недоліком системи є відсутність необхідної додаткової освіти у фахівців для якісного підходу та навчання дітей з особливими потребами. Асистенту вчителя складно розібратися із особливостями адаптації звичайної шкільної програми для дітей з інвалідністю, особливо у старших класах. Тому більшість дітей із синдромом Дауна не можуть отримати повноцінної освіти в навчальних закладах.
«Після п'яти років упровадження інклюзії ми вже бачимо плюси та мінуси. В межах проєкту ми проведемо опитування батьків щодо їхніх потреб, будемо співпрацювати з університетами, проводити фокус-групи на рівні педагогічного училища та Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, а надалі доноситимемо свою думку на загальнодержавному рівні», — додає Наталія Косніцька.
Взявши участь у проєкті від ЮНІСЕФ і центру «Джерело», експертки отримали новий досвід і впевненість, що зможуть реалізувати задумане.
Син Ірини Артем — дуже активний хлопчик. Він постійно у русі: грається із сестрою, лазить по шведській стінці, катається на самокаті чи бавиться із собакою та кицькою, які приїхали з господарями із Херсона. Також він займається карате й музикою.
Ірина пишається сином і переконана, що головну роль у відстоюванні прав дітей з синдромом Дауна відіграють батьки.
«Не всі мають сили щось робити, і для багатьох оці слова лікарів і вчителів, що дитину не можна навчити, стають вироком. Батьки опускають руки і нічого не роблять. А я дуже хочу, щоб вони навчилися захищати права дітей, щоб мали в собі сили сказати: “Моя дитина має право і буде навчатися!”»
Наразі через постійні обстріли Херсона Ірина Ханікова з родиною не може повернутися додому. Тож вона підтримує тих, хто залишився або евакуювався.
«Сонячні діти Херсонщини» продовжують консультувати сім'ї з дітьми, які мають інвалідність, допомагають переселенцям зібрати необхідні документи, шукають для них гуманітарні можливості та фінансування.
«Дуже важлива психологічна підтримка, бо всі, хто пережив евакуацію, дуже надломлені, мають поганий психологічний стан. Тому ми шукаємо можливість збиратися разом, відволікатися»
Ірина зізнається, що постійно отримує повідомлення від друзів та знайомих про те, що вони чекають на відновлення фестивалів інклюзивної практики, які організація раніше проводила на Херсонщині. «Ми плануємо відновлювати свої активності, продовжувати адвокаційну кампанію і, звісно, хочемо повернутися у Херсон. Там маємо намір знову зібрати організацію в нашому інклюзивному просторі — він уцілів і чекає на нас».
