«Навчання — найперше, що відвертає увагу дітей від війни»
ЮНІСЕФ допомагає вчителям, школи яких були зруйновані через війну в Україні, залишатися на зв’язку з учнями
- Доступно:
- Українська
- English
В останній рік вчителька української мови Інна Володимирівна проводила уроки з дому, в дорозі під час евакуації, з пошкодженої обстрілом школи та з тимчасового житла у селі. Педагог готова долати труднощі роботи в умовах війни заради головної мети — дати своїм учням часточку нормального життя.
«Навчання зараз — це все, що є в дітей. Це найперше, що здатне відвернути їхню увагу від війни. Коли вони зосереджуються на опануванні нового й цікавого, вони не думають про обстріли та тривоги»
Бути завжди на зв’язку зі своїми учнями Інні Володимирівні допомагає ноутбук, наданий Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ).
Всього ЮНІСЕФ у співпраці з Міністерством освіти і науки України передав понад 5000 ноутбуків учителям, школи яких були зруйновані війною.
Від початку повномасштабного вторгнення мільйони українців вимушені були залишити власні домівки та тимчасово переїхати до інших українських населених пунктів або за межі країни. Внаслідок пошкодження та руйнування шкіл сотні тисяч учнів втратили можливість навчатися, а вчителі — змогу забезпечувати фундаментальне право дітей на освіту. Тому ЮНІСЕФ допомагає вчителям підтримувати онлайн-навчання там, де діти не можуть безпосередньо відвідувати школи.
Спілкування, важливіше за підручники
Школярка Регіна ніколи не запізнюється на уроки, і навіть на онлайн-заняттях віконце з її профілем з’являється на екрані комп’ютера вчительки одним із перших. Сьогодні Інна Володимирівна пообіцяла розказати про щедрівки та колядки і включити відео їх традиційного виконання. Тож урок має бути цікавим, і 12-річна Регіна дуже чекає на нього.
«Зранку я чищу зуби, снідаю та одразу виходжу в онлайн. Мені здається, що краще було б, якби навчання було у школі. Але все одно і на онлайні цікаво — цікавіше, ніж просто сидіти вдома»
Через війну, дівчина переїхала з родиною до Житомирської області. В її населеному пункті на Харківщині зруйновано житлові будинки, школу та інфраструктуру, тож для сім’ї було небезпечно залишатися вдома. «По нас почали стріляти з “Градів”. Батьки казали, що було 28 пострілів і скоро почнуться повномасштабні бої. Нам довелося переїхати», — пояснює вона.
Ліцей №12 у Бердичеві, де тепер навчається дівчинка, на жаль, теж постраждав від обстрілів навесні 2022 року. Але педагогічний колектив швидко перелаштувався на дистанційне навчання, щоб не припиняти освіту дітей. «Спершу було багато паніки: хтось збирав валізи, хтось тікав, усі були розгублені. Іноді включалися з дороги — звідки могли і з чого могли. Але попри страх ми одразу вирішили продовжувати навчання», — згадує Інна Володимирівна, яка з дитиною евакуювалася із Бердичева після обстрілів міста.
Якийсь час жінка проводила уроки, виходячи онлайн із власного лептопа, що було незручно через його обмежені функції та велику вагу.
«Поки ЮНІСЕФ не надали мені цей ноутбук, я носила на роботу власний. Це, звісно, і важко, і не та швидкість, і не ті програми»
Зараз на новому пристрої вона може роботи уроки більш різноманітними та інтерактивними, щоб дітям по той бік екрана було не нудно, навіть сидячи вдома.
«Онлайн-урок для мене — це, по-перше, не урок, а спілкування. Я даю можливість діткам порозмовляти українською. За мету ставлю не виконання вправ з підручника, а розвиток навичок живого спілкування та творчого мислення. Тому мені важливо мати змогу швидко підключати відео, робити презентації. І новий лептоп мені в цьому дуже допомагає», — розповідає Інна Володимирівна, виводячи на екран відео зі знаменитим «Щедриком» у виконанні Народної артистки України Ніни Матвієнко.
Використовувати кожну можливість
В іншому бердичівському ліцеї — №10 — навчання також не зупинилося 24 лютого. І хоча вчителі розуміють, що ніщо не може замінити дітям безпосереднього спілкування, все ж намагаються давати їм знання та підтримку онлайн.
«Звісно, діти мають працювати в колективі, відчувати одне одного, підтримку — теплу та дружню. Але доводиться виходити із тієї ситуації, яка є, і пристосовуватися до неї, робити навчання максимально безпечним», — розповідає вчителька інформатики Тетяна Дмитрівна.
Педагог згадує, що робота на початку повномасштабного вторгнення для неї була важкою. І справа не тільки в обстрілах та повітряних тривогах — старі шкільні комп’ютери навіть не мали вебкамер.
«Я дуже вдячна ЮНІСЕФ за сучасні лептопи. Пристрій швидкий, справді потужний. Він відкрив перед нами величезні можливості. Раніше мені доводилося підключатися з власного телефона, щоб показувати на маленькому екрані»
Її колега Інна Володимирівна додає, що зараз вчителям доводиться змінюватися самим та змінювати навчальну програму, щоб у важкі воєнні часи навіть через екран донести дітям знання та турботу. «В кожного українця змінилося життя. Ми намагаємося цінувати кожну його секунду, стараємося все встигнути, зробити все можливе, — переконує вчителька. — Тепер і в житті, і в роботі ми підходимо до всього серйозніше й відповідальніше. Та використовуємо кожну можливість для спілкування з дітьми».
ЮНІСЕФ вдячний партнерам, урядам Японії, Норвегії, Ірландії, які доєдналися до підтримки освіти в Україні у часи надскладної гуманітарної кризи. Дитячий фонд ООН нагадує, що зараз як ніколи освіта потребує значних інвестицій, щоб кожна дитина в Україні змогла відновити своє навчання та мати рівні шанси у майбутньому.
