Без їжі, світла, тепла, у тісному льосі — багатодітна родина з Димера відчула на собі жахіття війни
30-річна Анна, її чоловік та троє дітей нікуди не виїжджали, тож були змушені тижнями ховатися від обстрілів.
- Доступно:
- Українська
- English
У лютому північ Київської області раптово стала одним із багатьох епіцентрів військових дій в Україні. Зокрема, на гарячу точку перетворився Димер — селище міського типу, розташоване неподалік Вишгорода.
Димерська багатодітна родина з власного досвіду дізналася про страхи і розпач війни. Від обстрілів Анна, її чоловік та троє дітей, найменшому з яких, Макару, не було й року, ховалися у звичайному льоху на власному подвірʼї. І старші діти, і маленький Макар, як і бабусі з дідусями, сиділи в тісному підземеллі цілими днями, не уявляючи, що відбувається нагорі. Панували страх і втома.
«Намагалися ховатися в укриття, тому що літало над головами... Будили дітей завжди, а вони були сонні, втомлені за всі дні, вже не знали, що ми від них хочемо» - говорить Анна.
Згодом ситуація ускладнилася ще більше: якщо в перші дні в льосі було світло, а отже, родина мала можливість кип’ятити воду, готувати їжу, обігріватися, то через деякий час перебили електромережу. Люди опинилися майже в первісних умовах: без продуктів, грошей, зв’язку, світла, навіть води. Лише в родичів чоловіка інколи можна було спіймати інтернет і хоча б дізнатися якісь новини.
За словами жінки, родина не розглядала варіантів виїзду з Димера. По-перше, просто не було на це часу, адже військові дії почалися раптово. По-друге, досить швидко поширилися чутки про те, що може статися з тими, хто спробує вирватися.
«Був випадок у Демидові (селище міського типу за кілька кілометрів від Димера. — Прим. ред.) — на мості розстріляли дітей, сім’ю, — говорить Анна. — Були постраждалі та загиблі... Я злякалася. Та й чоловік казав, що не поїде і не залишить будинок. Я б з трьома дітьми не поїхала».
На щастя, згодом почала надходити допомога.
«Нам привозили й роздавали пайки, надавали гуманітарну допомогу в лікарнях: дитяче харчування, памперси. Допомагали також із церкви: давали їжу та одяг дітям. Є магазини такі благодійні — можна приходити і брати речі», — розповідає багатодітна мама.
Від рідних Анна також дізналася про допомогу від ЮНІСЕФ.
«Чоловік їздив по молоко й щоразу заїжджав до батьків і сестер. А в них трохи ловив інтернет, і йому сказали рідні, що є така допомога», — пояснює вона.
Ці гроші стали дуже вчасною та важливою підтримкою для родини, адже чоловік Анни певний час залишався без роботи, а треба було на щось жити їхній великій сімʼї.
«Ціни були дуже високі: кілограм бананів — 95 гривень. А діти більш як місяць нічого смачного не бачили. Тому ми дуже вдячні за ці гроші. Ми за них прожили весь цей час, поки чоловік не вийшов на роботу», — пояснює Анна.
Також допомога від ЮНІСЕФ допомогла родині зробити ще кілька важливих покупок, як-от нові ортопедичні матраци для дітей, а також новий телефон для Тимура, який батьки пообіцяли йому ще на день народження в лютому. Тоді зробити подарунок не вдалося, адже всі гроші пішли на лікування очей хлопчика. Гроші від ЮНІСЕФ дозволили завершити курс і купити Тимуру нові окуляри.
«За ці кошти ми також вдягнули та взули дітей на літній сезон. Ще оплачували їхні заняття з футболу. Ті гроші, що залишилися, не витрачаємо — зберігаємо на екстрений випадок, хоча і сподіваємося, що його не буде», — розповідає Анна.
Про плани на майбутнє багатодітна мама говорить обережно: «До війни хотіли зробити другий поверх, бо вже троє дітей. Планували, що кімната буде Макару, а ми будемо на другому поверсі... Зараз... Чоловік взагалі сказав, що нічого будувати не будемо, поки не настане мир».
Проте жінка чітко знає, чого хоче: «Бути вдома — це найперше. Щоб відкрилася школа. Хочеться дати дітям усе найкраще. Щоб вони здобули добру освіту. Хочеться мирного, спокійного, щасливого життя для дітей і для себе».
У серпні вже понад 120 000 сімей, які виховують більш як 350 000 дітей, отримали грошову допомогу.
Програма «Спільно» стала можливою завдяки фінансуванню, наданому Центральним фондом реагування на надзвичайні ситуації ООН (CERF), Європейським Союзом, урядами Болгарії, Італії, Іспанії, Швеції, Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини, Міністерством закордонних справ і у справах Співдружності націй Великобританії (FCDO), а також щедрій підтримці гуманітарної програми ЮНІСЕФ з боку бізнесів та громадян з усього світу.