Як захистити психічне здоров’я вашої родини в умовах COVID-19
Бесіда з експерткою у психології дітей та підлітків докторкою Лізою Дамур.
- Доступно:
- Українська
- English
Батьки та діти стикаються з серйозними порушеннями ритму життя, пов’язаними із спалахом коронавірусної хвороби (COVID-19). Закриття шкіл, фізичне дистанціювання – це забагато і це важко для всіх у родині. Ми поговорили з досвідченою підлітковою психологинею, авторкою бестселерів, щомісячною оглядачкою газети New York Times та матір’ю двох дітей докторкою Лізою Дамур, щоб дізнатись більше про те, як члени сім’ї можуть підтримувати один одного.
ЮНІСЕФ: Як підлітки та їх батьки можуть піклуватися про своє психічне здоров’я під час пандемії COVID-19?
Докторка Дамур: Перше, що можуть зробити батьки – це насправді прийняти той факт, що вони (підлітки) відчувають тривогу. У багатьох підлітків є упередження, що тривога завжди є ознакою психічних захворювань, хоча насправді психологи вже давно визнали, що тривога є нормальною і здоровою функцією, яка попереджає нас про загрози та допомагає вживати заходів для захисту. Тож для підлітків буде дуже корисно, якщо ви скажете: «У вас правильна реакція. Зараз певне занепокоєння має сенс, ви маєте так почуватись. І це занепокоєння допоможе вам прийняти рішення, які потрібно приймати вже зараз». Практикувати фізичне дистанціювання, часто мити руки і не торкатись обличчя – ваше занепокоєння допоможе вам зробити те, що потрібно зробити прямо зараз, щоб ви могли почуватись краще. Отже, це одна річ, яку ми можемо зробити.
Ще одна річ, яку ми можемо зробити, – це насправді допомогти їм звернути увагу на те, що відбувається навколо них. Скажіть їм: «Слухайте, я знаю, що ви дуже стурбовані імовірністю зараження коронавірусом, але одна з причин, чому ми просимо вас мити обличчя, залишатися поруч з домом та робити інші речі – це тому, що ми піклуємось про членів нашої громади. Ми думаємо про людей навколо нас».
А потім дайте їм подальші завдання, які можуть бути корисними: можливо, роздавати їжу людям, які цього потребують, або ходити для них у магазини, або з’ясовувати, які сфери нашої громади потребують підтримки, і робити щось для підтримки людей навколо, зберігаючи фізичну дистанцію. Пошук способів піклування про інших допоможе молодим людям почуватися краще.
І тоді третя річ, яку ви можете зробити під час відчуття тривоги – це допомогти молодим людям відволікти увагу. Психологи знають, що коли ми перебуваємо в хронічно складних умовах – і нині, безумовно, ми в хронічно важких умовах, які триватимуть певний час – дуже корисно розділити проблему на дві категорії: речі, щодо яких я можу щось зробити, та речі, щодо яких я нічого не можу зробити. Зараз у цій другій категорії буде багато речей, із якими дітям деякий час доведеться жити в досить складній ситуації.
Дослідники виявили, що знаходження позитивного фактору відволікання уваги може допомогти нам впоратися з цією другою категорією: ми робимо домашнє завдання, дивимося улюблені фільми, лягаємо в ліжко з книгою. Зараз ця стратегія підходить якнайкраще. Напевно, можна багато сказати про те, що розмови про коронавірус та тривогу можуть бути способом отримання полегшення, а також можна багато сказати про те, що такі розмови полегшення не дають. Допомога дітям у пошуку правильного балансу матиме велике значення.
ЮНІСЕФ: Зараз відволікання уваги може спокусити багатьох підлітків сховатись за екранами. Як батьки та підлітки можуть найкраще впоратися з цим?
Докторка Дамур: Я була би дуже щирим із підлітком і сказала би: «Добре, ми з тобою обоє знаємо, що ти зараз маєш дуже багато вільного часу, але ми з тобою знаємо, що це не буде гарною ідеєю мати постійний вільний доступ до гаджетів та/або соціальних мереж. Це не здорово, це не розумно, і це може посилити твою тривогу. Я дійсно не вважаю, що наявність соціальних медіа безкоштовно для всіх є хорошою ідеєю за будь-яких умов. Тож той факт, що ти не в школі і твій час не витрачається на уроки, не обов’язково означає, що весь цей час слід замінювати соціальними мережами». Але я думаю, можна просто сказати, що в жодному разі час, проведений у школі, не може бути повністю замінений на перебування в Інтернеті.
ЮНІСЕФ: Чи розпорядок дня є ключовим для підтримання почуття нормальності?
Докторка Дамур: Дітям потрібен розпорядок. І крапка. І все, що нам доводиться робити дуже швидко – це винаходити абсолютно нові конструкції, щоб кожному і кожній з нас пережити цей час. І тому я наполегливо рекомендую батькам переконатися, що існує графік дня, що є розпорядок, який може включати час для гри, де діти можуть зайти час на свої телефони та поспілкуватися зі своїми друзями (звичайно, вони хочуть це робити). Але він також повинен включати вільний від гаджетів час – час, відведений на допомогу у приготуванні обіду, час на вихід на вулицю. Якщо ти маєш можливість вийти на вулицю, ти маєш це робити. Нам потрібно подумати про те, що ми цінуємо, і нам потрібно створити розпорядок, який це відображає. Для наших дітей буде великим полегшенням мати відчуття передбачуваного дня та усвідомлення того, коли вони повинні працювати, а коли вони можуть починати гратися або розважатися.
Я б сказала, що для дітей віком до 10 або 11 років батьки повинні придумати розпорядок, а потім провести переговори з ними та перевірити, чи є якісь відгуки, які мають сенс.
Для дітей віком 10 і 11 років я б попросила дитину розробити розпорядок дня самостійно, сказавши їм, які речі мають там бути обов'язково, а потім працювати з тим, що вони створять.
ЮНІСЕФ: Які поради Ви дали б батькам, які створюють розпорядок дня для дітей молодшого віку?
Докторка Дамур: Я думаю, ми повинні визнати, що молодші діти насправді сидять у класі довгий час протягом дня і вимушені терпіти незручності та дратування, пов’язані з тим, що навколо них перебуває багато інших дітей. При цьому їм не доводиться терпіти це, коли вони вдома. Я думаю, це означає, що ми не повинні недооцінювати їх здатність цілеспрямовано працювати з дому.
Тим не менш, кожна сім’я найкраще знає свою дитину, і все може бути ідеально, залежно від того, хто буде доглядати за ними (я розумію, що не кожен батько чи мати буде залишатись вдома для цього), хто допоможе найкраще дітям структурувати свій день таким чином, щоб усі ті речі, які потрібно виконати, були виконані, перш ніж переходити до чогось іншого: усі їхні шкільні завдання, всі їхні домашні обов’язки, всі їхні обов’язкові справи, а не ті, що можна зробити за бажанням. Для деяких сімей це найкраще підійде дітям на початку дня.
Інші сім’ї можуть виявити, що добре почати день трохи пізніше, поспати, насолодитися довшим сніданком разом, а потім приступити до роботи о 10 або 11 ранку. Кожна сім’я робить це по-своєму. Я також хочу додати, що деякі люди можуть неохоче визнавати, що вони застрягли в цій новій рутині, тому вам слід насолоджуватись цим новим розпорядком дня настільки, наскільки ви можете це робити. Якщо це означає, що ви готуєте млинці всією сім’єю на сніданок – і це те, що ніколи не було можливо в звичайний навчальний день, і це те, що радує всіх – насолоджуйтесь цим новим моментом у вашому розпорядку.
Ось ключова думка: дітям потрібна передбачуваність: стільки передбачуваності, скільки ви можете запропонувати у такій ситуації. Тож не прокидайтеся щодня і не складайте новий розпорядок. Спробуйте складати розпорядок дня. Можливо, спробуйте скласти проміжний розпорядок на тиждень для всієї сім’ї, а потім перегляньте його в кінці тижня.
«Ми повинні пам’ятати, що вони є пасажирами в автомобілі, яким керуємо ми».
ЮНІСЕФ: Наскільки важлива поведінка батьків у кризовий час?
Докторка Дамур: Батьки, звичайно, теж занепокоєні, і наші діти знають нас краще, ніж ми самі. Вони братимуть у нас емоційні підказки. Я прошу батьків зробити те, що вони можуть, щоб самостійно впоратись із занепокоєнням – не перекривати свої страхи дітьми. Це може означати стримування емоцій, що батькам часом може бути важко зробити, особливо якщо вони відчувають ці емоції досить інтенсивно. Я хотіла б, щоб батьки знайшли вихід для своєї тривоги – і цим виходом не мають бути їхні діти. Слід пам’ятати, що вони є пасажирами в автомобілі, яким керуємо ми. І тому, навіть якщо ми відчуваємо занепокоєння (яке, звичайно, ми будемо відчувати), ми не можемо допустити, щоб це заважало їм почуватися пасажирами, що знаходяться в повній безпеці в нашій машині.
ЮНІСЕФ: Чи повинні батьки регулярно запитувати своїх дітей, як вони почуваються, чи це викликає більше почуття тривоги?
Докторка Дамур: Я думаю, це залежить від дитини. Деякі діти справді тримають все в собі, і тому буде добре, якщо батьки запитають: «Як справи?» або «Що ти зараз відчуваєш?» Інші діти будуть самі говорити, говорити і говорити про це. Ми хочемо уважніше на це подивитися, щоб знайти хороший баланс між самовираженням та стримуванням. Ви хочете отримати самовираження і почуття, особливо в той час, коли ми маємо очікувати, що діти відчуватимуть досить сильні почуття, але ви також хочете, щоб діти стримували емоції. Отже, якщо ваша дитина має високий рівень експресивності, ви можете працювати над стримуванням, а якщо ваша дитина має високий рівень стриманості, ви допоможете їй трохи висловити свої почуття.
ЮНІСЕФ: Дітей може непокоїти імовірність зараження вірусом, але їм не комфортно розмовляти з батьками про це. Як батьки повинні підходити до розмов на ці теми?
Докторка Дамур: Батьки повинні вести спокійну розмову та проявляти ініціативу в спілкуванні зі своїми дітьми про коронавірусну хворобу (COVID-19), і про ту важливу роль, яку діти можуть зіграти у збереженні власного здоров’я. Скажіть їм, що цілком можливо, що ви або ваші діти в певний момент можуть почати відчувати симптоми, які часто дуже схожі на застуду чи грип, і що їм не потрібно надмірно лякатися цієї ймовірності. Батьки повинні заохочувати своїх дітей повідомляти їм, якщо вони почуваються погано або якщо вони переживають через вірус, щоб батьки могли їм допомогти.
Дорослі можуть співчувати тому, що діти відчувають незрозумілу нервозність і стурбованість через COVID-19. Треба запевнити своїх дітей, що хвороба, спричинена інфекцією COVID-19, як правило, легка, особливо для дітей та молодих людей. Також важливо пам’ятати, що багато симптомів COVID‑19 можна лікувати. Таким чином ми могли б нагадати їм, що ми можемо зробити багато ефективних речей, щоб захистити себе та інших та краще відчути контроль над обставинами: часто мити руки, не торкатися обличчя та підтримувати фізичну дистанцію з іншими людьми.
ЮНІСЕФ: Існує багато недостовірної інформації про коронавірусну хворобу (COVID-19). Що можуть зробити батьки, щоб протистояти цій дезінформації?
Докторка Дамур: Почніть із з’ясування того, що діти чують, бачать та що, на їхню думку, є правдою. Недостатньо просто надати дитині факти. Якщо ваша дитина підхопила щось неточне або почула невірну новину, вона поєднає нову інформацію, яку ви їй даєте, зі старою інформацією, яку вона має, у так зване «розуміння Франкенштейна» того, що відбувається. Тож запитайте їх: «Що ви чуєте? Коли ви спілкуєтесь із дітьми у соціальних мережах або на дитячому майданчику, то про що ви говорите з ними?» Дізнайтеся, що вони вже знають, і починайте звідти з точки зору виведення їх на правильний шлях. Таким чином дорослі мають наполегливо заохочувати дітей використовувати надійні джерела (наприклад, веб-сайти ЮНІСЕФ та веб-сайти Всесвітньої організації охорони здоров’я) та довіряти цим джерелам для отримання інформації або для перевірки будь-якої інформації, яку вони можуть отримувати з менш надійних каналів.
«Коли йдеться про болючі відчуття, єдиний вихід – це казати правду».
ЮНІСЕФ: Що Ви порекомендуєте підліткам, які почуваються самотньо і відірвані від друзів та занять?
Докторка Дамур: Ось тепер ми можемо оцінити соціальні медіа абсолютно по-новому! Хоча дорослі можуть мати дуже критичне ставлення до впливу соціальних мереж на підлітків, підлітки хочуть бути зі своїми друзями. За умов фізичного дистанціювання соціальні мережі є виходом! Вони можуть бути зі своїми друзями! Окрім цього, я ніколи не недооцінювала би креативності підлітків. Я гадаю, що вони знайдуть способи спілкуватися один з одним в Інтернеті, які відрізняються від того, як вони це робили раніше. І тому я б зараз не мала критичного погляду на всі соціальні медіа. Я б просто переконалася, що це не єдине місце, де діти проводять час протягом локдауну, тому що так не годиться.
ЮНІСЕФ: Який вихід власним важким почуттям можуть знайти підлітки, щоб подолати їх та подбати про своє психічне здоров’я?
Докторка Дамур: Я думаю, кожна дитина буде робити це по-різному. Деякі діти можуть займатися мистецтвом, інші захочуть поговорити зі своїми друзями та спільно переживати смуток як спосіб відчути зв’язок у той час, коли вони не можуть бути разом. Деякі діти захочуть знайти способи доставити їжу в продовольчі банки. Я б просто порадила спостерігати за своєю дитиною (ви ж знаєте її найкраще), дослухатися до того, що говорить ваш підліток, і дійсно багато думати про те, щоб збалансувати розмови про почуття та знайти фактори, які будуть відволікати увагу, та використовувати їх, коли дітям потрібно полегшити дуже сильні відчуття смутку.
ЮНІСЕФ: Деякі діти стикаються з насильством у школі чи в Інтернеті через спалах коронавірусу. Що робити дитині, якщо вона зазнає булінгу?
Докторка Дамур: Найкращий спосіб подолати будь-які прояви булінгу – повідомляти про такі випадки іншим людям та залучати їх до реагування. Так, усі батьки повинні говорити своїм дітям, що якщо вони стають свідками булінгу, вони повинні звернутися до жертви або знайти дорослого, який може допомогти.
>> Кібербуліг - що це та як це зупинити?
ЮНІСЕФ: Як батьки можуть максимально використати ситуацію? Якщо ти можеш бути зі своїми дітьми, як ти можеш весело проводити час разом, поки ти «застряг/ла» вдома?
Докторка Дамур: У мене є дві доньки. І в нашому домі ми вирішили, що будемо щовечора діяти як команда. Ми збираємося скласти графік того, хто відповідатиме за приготування вечері: іноді це буду я та мій партнер, а іноді це буду я і одна з моїх доньок. Ми змішуємо ці пари: моя старша донька вже підліток, а молодша донька молодшого шкільного віку, тож буде два вечори, коли дві дівчинки відповідатимуть за все. Отже, ми чергуємо, хто відповідає за приготування вечері для родини. Ми часто не маємо часу, щоб готувати вечерю вдома. Зазвичай у нас немає часу вдень, щоб насолоджуватися спільним приготуванням їжі, тому ми робимо це ввечері.
Я складаю список усіх речей, які я хочу зробити самостійно: книги, які я хочу прочитати, і те, що я маю намір зробити: я маю намір навчити свою молодшу доньку в'язати і вона теж цікавилася цим, тож якщо вона досі зацікавлена, ми будемо в’язати! Ми думаємо про те, щоб проводити кіновечори раз на три-чотири дні, і ми думали, що команда, яка готувала вечерю, вибиратиме фільм. Кожна сім’я має свій ритм і культуру, і завдання зараз полягає у винайденні різних ритуалів та розпорядку – фактично, ми створюємо їх з чистого аркуша. Але ми можемо це зробити, і це те, що потрібно нашим дітям.
Інтерв’ю проведене Менді Річ (Mandy Rich), авторкою цифрового контенту, ЮНІСЕФ. Відредаговано для стислості та наочності.
Ця стаття була спочатку опублікована 27 березня 2020 р. Востаннє оновлена 24 серпня 2020 р.
