Справа справжніх чоловіків
Житомир, Україна - квітень 2009 - У пологовому відділенні Житомирського обласного центру матері й дитини розгублено-зніяковілий, але щасливий чоловік лежить із двійнею немовлят на грудях. Хлопчик та дівчинка народилися шляхом кесарського розтину, тому поки з їхньою мамою працюють лікарі, саме тато має обійняти малюків. „Це не мода, а науково обґрунтована потреба, – пояснює керівник програми ЮНІСЕФ „Здоров'я та розвиток дитини” Олена Шерстюк. – По-перше, батько зігріває дитину теплом свого тіла, оскільки малюк ще не здатен до самостійної терморегуляції. По-друге – запускаються механізми імунної системи. Через контакт шкіри до шкіри дитина отримує не агресивну лікарняну, а «домашню» інфекцію, проти якої в неї вже є антитіла.” “По-третє і найважливіше – закладаються основи психічного здоров’я, дитина відчуває, що світ, в який вона прийшла, дружній, люблячий, теплий, чує биття серця свого батька. Якщо мати з якихось причин не може взяти дитинку на груди після народження, то це має зробити тато. Не бабуся, не сестра, а саме тато”, додає Олена Шерстюк. 80% пологів, що приймають у Житомирському обласному центрі матері й дитини, – партнерські. Жінки самі обирають, кого з близьких людей вони хочуть бачити поруч із собою у відповідальні години, і зазвичай моральну та фізичну підтримку їм надають саме їхні чоловіки. У цьому провідному медичному закладі допомагають жителям територій, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно з дослідженням, яке Дитячий фонд ООН провів на цих територіях, знання чоловіків із більшості медичних питань, пов’язаних із вагітністю, здоров’ям матері та дитини, на 20% нижчі, ніж знання жінок. Схожу картину можна спостерігати і в інших куточках України. Але оскільки „чорнобильські” регіони є однією із зон особливої соціально-економічної та відповідно медичної вразливості, ЮНІСЕФ розпочав роботу зі створення на цих територіях мережі тато-шкіл. Знання дає силу Перша тато-школа в Житомирі пройшла процес офіційної реєстрації наприкінці березня. Робота щодо створення цих закладів зараз триває у Новгород-Волинському, Бердичеві, Ємельчині, Овручі й Коростені. „Якби десять років тому мені і моїм друзям сказали, що ми будемо займатися цією справою, ми би просто посміялися, – розповідає засновник руху зі створення тато-шкіл, керівник Українсько-шведського проекту OLEH Володимир Марценюк. – Ми були звичайними нормальними мужиками, які категорично не сприймали насилля і розуміли, що щось треба змінювати в суспільстві. Нам не подобалися хибні авторитети: уявлення про те, що 25-річний голомозий ублюдок на мерседесі – успішний нормальний пацан, а батько родини, який силу-силенну років пропрацював на одному підприємстві – лох”. Чоловіки однакові усюди „Ми дуже хотіли відкрити тато-школу – із використанням багаторічного досвіду роботи таких закладів у Швеції, – розповідає Володимир Марценюк. – Спершу нам всі казали, що ідея провальна, мовляв, шведи багаті, їм нема чого робити, а наші мужики зовсім інші. Але ми на власному досвіді – допомагаючи відкривати тато-школи у Киргизстані, Казахстані, Литві, – переконалися: чоловіки однакові в усьому світі”. Стандартна тривалість курсу в тато-школах – шість занять по дві години кожне. „Але з 2004 року, відколи ми розбудовуємо нашу мережу, жодного разу заняття не тривало менше п’яти годин, – усміхається пан Володимир. – І ніколи курс не обмежувався шістьма заняттями. У Вінниці ми навіть уклали договір із місцевим кулінарним училищем, і на його базі з його спеціалістами проводимо спеціальні заняття”.
Запитання, яке найчастіше ставлять слухачі тато-шкіл: „Коли можна вступати в статевий зв’язок після пологів?” „Я скоро просто банери на цю тему зроблю і всюди розвішу”, – сміється пан Володимир. Найбільший інтерес слухачів викликають медична і фінансово-юридична частина програми. „На жаль, гендерна проблематика для України ще нова. Але після першого заняття чоловіки починають розуміти, що гендер – це не лайка”, – розповідає лідер тато-руху. Він згадує хлопця-тракториста із Івано-Франківської області: „Цей дуже релігійний чоловік вихований у консервативних традиціях прийшов у тато-школу з думкою про те, що все має бути за Біблією. І вважав, що „жена да убоится мужа своего” – це основний принцип родинних взаємин. Коли ж він прослухав повний курс і потім прийшов на наступну групу, то приніс із собою списаний зошит і всім доводив, що насправді все зовсім не так, як багато хто звик інтерпретувати цю біблійну настанову”. ***
|
